Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Yana]

Відповідь від: 29 Січня 2014, 22:59:37Кров'ю обвуглені рани держави!
Люті кати прагнуть марної слави!
Холод і крики терзають народ.
Зло і печалі на схилах скорбот.
Сонце заточує ржаву стрілу,
Сиві морози б'ють по чолу!..
Висохло небо, зажевріла кров!
Голод пробрав до глибин молитов!
Створена прірва, знищена віра!
Вбиті серця наснагою "звіра"!
Спів і культура крилом гільйотини
Темним пером розтинає картини!...

(с.) Анастасія Кравець
Відповідь від: 29 Січня 2014, 23:01:44Як не крути,
на одне виходить,
слід би катюгам давно зазубрить:
можна прострелити мозок,
що думку народить,
думки ж не вбить!
      Василь Симоненко

[Yana]

Анна Ахматова.

Не стоит все воспринимать всерьез,
Чтобы потом не огорчаться.
Не стоит душу открывать тому,
Кто не готов в ней разобраться!
Ты для кого-то эпизод,
Обычный штрих на жизни бренной,
И не манящий горизонт,
А лишь песчинка во Вселенной.
Ты для кого-то цифра "ноль"
И этого понять не хочешь,
И в сердце лишь тупая боль
И с ней справляясь, ты хохочешь!
Смеешься, в зеркало глядясь,
А там - прекрасное создание.
Утри слезу и выше нос.
Ты - женщина...само очарование!
Відповідь від: 30 Січня 2014, 22:31:18Любовь - она бывает разной.
Бывает отблеском на льду.
Бывает болью неотвязной,
Бывает яблоней в цвету.
Бывает вихрем и полетом.
Бывает цепью и тюрьмой...
Мы ей покоем, и работой,
И жизнью жертвуем самой!
Но есть еще любовь такая,
Что незаметно подойдет
И, поднимая, помогая,
Тебя сквозь годы поведет
И будет до последних дней
Душой и совестью твоей.

Ольга Высоцкая.
Відповідь від: 30 Січня 2014, 23:00:05Одна из древних мудростей гласит:
«Есть то, что мы вернуть уже не в силах -
Четыре вещи» - поясняет манускрипт...
- Всего четыре? (я переспросила).

«То СЛОВО, что уже слетело с уст,
И та СТРЕЛА, расставшись с тетивою,
Вонзившаяся в землю, или в куст...
И ВРЕМЯ, что отмерено судьбою»...

- А что - ещё, (спросила я, тревожно,
Вдруг то, чего не в силах осознать)?
Ответ читаю радостно: «ВОЗМОЖНОСТЬ»!
Клянусь: её не буду упускать!

Омар Хайям.

[Yana]

Посмішки,
цвітіння людських облич —

червоні троянди пристрасті,

білий гнів ломикаменю,

колюча шипшина зневаги,

сині іриси втоми,—

мене морозить, коди я бачу посмішку пошляка
або лакизи.

Хлопавкою для мух
убивати б такі посмішки!
Відповідь від: 31 Січня 2014, 00:59:50Виходжу в ніч. Іду назустріч долі
Ітиму, доки вистачить снаги.
Ідуть мої супутники - тополі
Лежать мої сучасники — сніги.

А темрява! Іду, не спотикаюсь.
А люди, люди! Десь вони та є.
І все-таки, до чого я торкаюсь,
воно ж таки хоч трохи відтає.
              Ліна Костенко
Відповідь від: 31 Січня 2014, 01:01:03Дівчино, скажу тобі відверто,
Ти не ображайсь за прямоту:
Я люблю тебе таку уперту,
Отаку лукаву і просту.
Бо коли б зробилася другою,
Хоч на мить скорилася мені,
Я б тоді не бігав за тобою,
Не складав би віршики-пісні
Я б на тебе поглядав звисока,
Сам собою чванився б: ось я!
Дівчино кохана, кароока,
Поки непокірна - ти моя.

©Василь Симоненко
Відповідь від: 31 Січня 2014, 01:12:10Ти знов прийшла,
щоб всі чуття холодні
Вогнем страждання запалить,
Ти знов прийшла,
щоб всі страшні безодні
Душі моєї розбудить…
Ти знов прийшла,
щоб кинуть на поталу
Весь світ чуттів і дум моїх,
Щоб вічно я страждав по ідеалу
І досягнуть його не міг.

Олександр Олесь

[Yana]

юр іздрик
від початку цієї війни
і не чути тебе і не бачити –
наче фантоми наче тіні ми
наче зовсім вже нас нема
наче все що ростили ми
раптом втратило будь-яке значення
і опало листям змертвілим
як буває коли зима..

ця істерика ця риторика
ці набухлі на скронях жили
ці горлянки від крику чорні
це криваве м'ясо і гній –
все піде та потраву історикам
і розкажуть нам як то жили ми
як пройшлися штурми і штoрми
по одній з найтихіших мрій

та не тіні ми і не фантоми
кожен подих – сигнал на морозі..
душі березня посеред лютого
ані штурм ані шторм не бере
і роздроблений майже на атоми
б'ється пульс у режимі морзе
я люблю тебе я люблю тебе
я люблю тебе крапка тире

[Yana]

[Yana]

[Yana]

Передчуття

Я — наче прапор, даллю просторів сповитий,
я вітер вчуваю,— він прийде, він мусить ожити,
хоч речі ніде іще й не ворохнуться,
не грюкають двері внизу, і тиша владує в каміні,
і вікна іще не тремтять, і курява важко лежить.

А я відчуваю вже шторм,— хвилююсь, як море, в цю мить,
ширяю, метаюсь, кружляю над виром пучин,
лечу увсебіч — і я зовсім один
у штормі грізнім.
(Рільке, переклав Микола Бажан

[Yana]

Відповідальність без любові робить людину Безцеремонною.

Справедливість без любові робить людину Критиком.

Виховання без любові робить людину Двоєдушною.

Розум бед любові робить людину Хитрою.

Привітність без любові робить людину Лицемірною.

Компетентність без любові робить людину Непоступною.

Влада без любові робить людину Деспотичною.

Віра без любові робить людину Фанатичною.

Честь без любові робить людину Пихатою.

Багатство без любові робить людину Жадібною.

Обовязовість без любові робить людину Дратівливою.

Є тільки одна велика перетворююча сила - любов!

[Yana]

Відповідь від: 14 Лютого 2014, 16:31:52Олена Теліга

За вікнами день холоне, у вікнах – перші вогні.
Замкни у моїх долонях ненависть свою і гнів.
Зложи на мої коліна каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину мені поклади до ніг.

Щоб легке, розкуте серце співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся, спочив на моїх устах.
А я поцілунком теплим, м’яким, мов дитячний сміх,
Згашу полум’яне пекло в очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори проріже перша сурма –
В задимлений, чорний морок зберу я тебе сама.
Не візьмеш плачу з собою – я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю: цілунок гострий як ніж. (2)

Щоб мав ти в залізнім свисті
для крику
і для мовчань –
Уста рішучі як вистріл,
тверді як лезо меча.
Відповідь від: 14 Лютого 2014, 16:41:51
Відповідь від: 14 Лютого 2014, 16:42:31

[Yana]

Уже народ - одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.

Василь Симоненко

[Yana]

[Yana]

Відповідь від: 28 Лютого 2014, 11:42:39
Відповідь від: 28 Лютого 2014, 12:17:47Борись!

Людино моя прекрасна,
Тримайся за світ, борись!
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись,
І тільки на крилах білих
Незламних своїх надій!
Я вірю: достатньо віри
У світлій душі твоїй.
І сонця там значно більше,
Ніж мороку і зневір!
Людино моя, не бійся,
Незгодам наперекір
Іди лиш на поклик серця
До зоряних перемог.
В молитві тобі всміхнеться,
У смуті розрадить Бог.
Бо крила твої для злету,
А слово – то храм душі,
Нема для думок поета
Умовностей і межі.
Якщо і судилось впасти,
То тільки в небесну вись…
Людино моя прекрасна,
Відроджуйся,
Вір,
Молись!

(Наталя Данилюк)

[Yana]

Іздрик
нам конче потрібно бути потрібними
і добре б завжди залишатися добрими
і кожен щоб мав хоч когось але рідного
й у собі тримав хоч би щось непідробне

[Yana]

Не пощастило нашому
народу.
Дав Бог сусідів, ласих до
нашесть.
Забрали все - і землю, і
свободу.
Тепер забрати хочуть вже
і честь.
© Ліна Костенко

[Сонечко+]

Ти знаєш мамо,свою доню,вона уперта і тверда,
І не хапається за скроні,коли прийде у дім біда,
Вона з заметів та наметів..все вижидає журавлів,
Й не хоче,щоб судили грізно,їхні згруповані ключі.

Їх теж там більше 5 і разом,летять над містом та селом,
Я не боюсь,що мої фрази,колись притушить грізний лом,
І все ж на тій націограмі,ми змірюєм сердець биття,
Ми в боротьбі,бо біль у крові..ми змінимо своє життя.

Коли історію гортала,про те раділа,..що було,
Та якось знову відтворилось із тих сторінок гнане зло,
То ж й ми в своїй душі відродим..-козацьку славу на віки,
Щоб не вмирали по Сибірах..наші сусіди,ми,батьки.

Ви знали про вечерю Стуса..у ніч святкову..у тюрмі,
Коли вечеря без обруса..коли кутя..й то без куті,
Коли в колядках горе-радість..а все ще ходять по землі,
Оті "великі" ,що судили..за геніальність у душі.
(с) Таня Нємцева

[Yana]

http://cs313323.vk.me/v313323082/a1b9/A_nIAyRjI7o.jpg
Відповідь від: 05 Березня 2014, 11:12:45

[Леля]

Александр Блок

Скифы

                        Панмонголизм! Хоть имя дико,
                        Но мне ласкает слух оно.
                                        Владимир Соловьев

Мильоны — вас. Нас — тьмы, и тьмы, и тьмы.
       Попробуйте, сразитесь с нами!
Да, скифы — мы! Да, азиаты — мы,
       С раскосыми и жадными очами!

Для вас — века, для нас — единый час.
        Мы, как послушные холопы,
Держали щит меж двух враждебных рас -
        Монголов и Европы!

Века, века ваш старый горн ковал
        И заглушал грома- лавины,
И дикой сказкой был для вас провал
        И Лиссабона, и Мессины!

Вы сотни лет глядели на Восток,
        Копя и плавя наши перлы,
И вы, глумясь, считали только срок,
        Когда наставить пушек жерла!

Вот — срок настал. Крылами бьет беда,
        И каждый день обиды множит,
И день придет — не будет и следа
        От ваших Пестумов, быть может!

О старый мир! Пока ты не погиб,
        Пока томишься мукой сладкой,
Остановись, премудрый, как Эдип,
        Пред Сфинксом с древнею загадкой!

Россия — Сфинкс! Ликуя и скорбя,
        И обливаясь черной кровью,
Она глядит, глядит, глядит в тебя
        И с ненавистью, и с любовью!..

Да, так любить, как любит наша кровь,
        Никто из вас давно не любит!
Забыли вы, что в мире есть любовь,
        Которая и жжет, и губит!

Мы любим всё — и жар холодных числ,
        И дар божественных видений,
Нам внятно всё — и острый галльский смысл,
        И сумрачный германский гений...

Мы помним всё — парижских улиц ад,
        И венецьянские прохлады,
Лимонных рощ далекий аромат,
        И Кельна дымные громады...

Мы любим плоть — и вкус ее, и цвет,
        И душный, смертный плоти запах...
Виновны ль мы, коль хрустнет ваш скелет
        В тяжелых, нежных наших лапах?

Привыкли мы, хватая под уздцы
        Играющих коней ретивых,
Ломать коням тяжелые крестцы
        И усмирять рабынь строптивых...

Придите к нам! От ужасов войны
        Придите в мирные объятья!
Пока не поздно — старый меч в ножны,
        Товарищи! Мы станем — братья!

А если нет — нам нечего терять,
        И нам доступно вероломство!
Века, века — вас будет проклинать
        Больное позднее потомство!

Мы широко по дебрям и лесам
        Перед Европою пригожей
Расступимся! Мы обернемся к вам
        Своею азиатской рожей!

Идите все, идите на Урал!
        Мы очищаем место бою
Стальных машин, где дышит интеграл,
        С монгольской дикою ордою!

Но сами мы — отныне вам не щит,
        Отныне в бой не вступим сами,
Мы поглядим, как смертный бой кипит,
        Своими узкими глазами.

Не сдвинемся, когда свирепый гунн
        В карманах трупов будет шарить,
Жечь города, и в церковь гнать табун,
        И мясо белых братьев жарить!..

В последний раз — опомнись, старый мир!
        На братский пир труда и мира,
В последний раз на светлый братский пир
        Сзывает варварская лира!

30 января 1918 г

[Alexander]

Долг Украине

Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черно,
И герб звездой пятиконечной вточен.

Где горилкой, удалью и кровью
Запорожская бурлила Сечь,
Проводов уздой смирив Днепровье,
Днепр заставят на турбины течь.

И Днипро по проволокам-усам
Электричеством течет по корпусам.
Небось, рафинада
И Гоголю надо!

Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;
Мы знаем Италии безрукие руины;
Мы знаем, как Дугласа галстух краплен...
А что мы знаем о лице Украины?

Знаний груз у русского тощ —
Тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.

И с культуры поснимали пенку:
Кроме двух прославленных Тарасов —
Бульбы и известного Шевченка, —
Ничего не выжмешь, сколько ни старайся.

А если прижмут — зардеется розой
И выдвинет аргумент новый:
Возьмет и расскажет пару курьезов —
Анекдотов украинской мовы.

Говорю себе: товарищ москаль,
На Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову на знаменах — лексиконах алых,
Эта мова величава и проста:

«Чуешь, сурмы заграли,
Час расплаты настав...»
Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного «Слышишь»?!

Я немало слов придумал вам,
Взвешивая их, одно хочу лишь, —
Чтобы стали всех моих стихов слова
Полновесными, как слово «чуешь».

Трудно людей в одно истолочь,
Собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.

Владимир Маяковский
1926 год

[Леля]

           "Мы русские - какой восторг!"
                                                   А.В.Суворов       

Один чудак с лицом фальшиво-грустным,
«Ютясь» в салоне своего «Порше»,
Сказал: "Мне стыдно называться русским.
Мы – нация бездарных алкашей."

Солидный вид, манера поведения –
Всё дьяволом продумано хитро.
Но беспощадный вирус вырождения
Сточил бесславно всё его нутро.

Его душа не стоит и полушки,
Как жёлтый лист с обломанных ветвей.
А вот потомок эфиопов Пушкин
Не тяготился русскостью своей.

Себя считали русскими по праву
И поднимали Родину с колен
Творцы российской мореходной славы
И Беллинсгаузен, и Крузенштерн.

И не мирясь с мировоззреньем узким,
Стараясь заглянуть за горизонт,
За честь считали называться русским
Шотландцы – Грейг, де Толли и Лермонт.

Любой из них достоин восхищения,
Ведь Родину воспеть – для них закон!
Так жизнь свою отдал без сожаления
За Русь грузинский князь Багратион.

Язык наш – многогранный, точный, верный –
То душу лечит, то разит, как сталь.
Способны ль мы ценить его безмерно
И знать его, как знал датчанин Даль?

Да что там Даль! А в наше время много ль
Владеющих Великим языком
Не хуже, чем хохол Мыкола Гоголь,
Что был когда-то с Пушкиным знаком?

Не стоит головой стучать о стенку
И в бешенстве слюною брызгать зря!
"Мы - русские!" - так говорил Шевченко.
Внимательней читайте "Кобзаря".

В душе любовь сыновнюю лелея,
Всю жизнь трудились до семи потов
Суворов, Ушаков и Менделеев,
Кулибин, Ломоносов и Попов.

Их имена остались на скрижалях
Как подлинной истории азы.
И среди них как столп -старик Державин,
В чьих жилах кровь татарского мурзы.

Они идут – то слуги, то мессии, -
Неся свой крест на согбенных плечах,
Как нёс его во имя всей России
Потомок турка адмирал Колчак.

Они любовь привили и взрастили
От вековых истоков и корней.
Тот - русский, чья душа живёт в России,
Чьи помыслы - о матушке, о ней.

Патриотизм не продают в нагрузку
К беретам, сапогам или пальто.
И коль вам стыдно называться русским,
Вы, батенька, не русский. Вы – никто.

                          Константин Фролов-Крымский

[Alexander]

Никогда мы не будем братьями
ни по родине, ни по матери.
Духа нет у вас быть свободными –
нам не стать с вами даже сводными.
Вы себя окрестили «старшими» -
нам бы младшими, да не вашими.
Вас так много, а, жаль, безликие.
Вы огромные, мы – великие.
А вы жмете… вы всё маетесь,
своей завистью вы подавитесь.
Воля - слово вам незнакомое,
вы все с детства в цепи закованы.
У вас дома «молчанье – золото»,
а у нас жгут коктейли Молотова,
да, у нас в сердце кровь горячая,
что ж вы нам за «родня» незрячая

А у нас всех глаза бесстрашные,
без оружия мы опасные.
Повзрослели и стали смелыми
все у снайперов под прицелами.
Нас каты на колени ставили –
мы восстали и всё исправили.
И зря прячутся крысы, молятся –
они кровью своей умоются.
Вам шлют новые указания –
а у нас тут огни восстания.
У вас Царь, у нас - Демократия.
Никогда мы не будем братьями.

Анастасия Дмитрук