Не нагадуй
Не нагадуй мені про осінь, я її позабула, чуєш?
Розплела золотаві коси журночолим, сумним садам.
У моїм полум'янім серці літо щастя нове віншує
І воно що є сили лупить в зоребокий дзвінкий тамтам!
Не нагадуй мені про грози, про сльотаво-незмежні тіні -
Я роздерла намокле небо і засіяла день ясний!
То ж тепер на моїй долоні не ридають дощі осінні,
Не полощуть промерзлу душу вогкотілі, холодні сни.
Не нагадуй мені розпуки листопадовим марнослів'ям,
Я змела бездоріжний спогад у канаву небулих днів
І сьогодні так мило мружить чисте око моє подвір'я,
Що, здається, ніколи тута не було багновинь жалів.
Не нагадуй мені, благаю, тої осені, не нагадуй.
Зазирни в голубі очиці долі іншої і прости!
Віджурила безсонна нічка недоспівану серенаду,
Полетіла сторчма навіки в недосяжні, чужі світи..
Леся Геник
Відповідь від: 04 Квітня 2014, 23:24:10
Калюжі сумного неба у вічності під ногами,
Спроквола йдемо між ними, долаючи сиву путь.
Намокли підошви жалем - о, скільки брехні між нами,
Незримо-підступних рифів, що знаджують каламуть.
Доокруж - бар'єри, марно - за пащею мілководдя
Бурлить, наче пекла гирло, невимолений крутіж.
Не втримавши сили волі розірваного поводдя,
Летить у солону прірву життя прісночолий ківш.
Чи виловить янгол зірку у хмареві темнопіннім -
Останню надію зріти прозорі очиці рік?
Кружляє невинний голуб над хвилями ошаління,
У дзьобику півгалузки - на прощення днесь і лік.
Мов променя осяйного, любові, що злиже муку,
Приречено і покірно чекає душа сліпця,
Котрий, сидячи в калюжі, простяг аж до неба руку,
Шукаючи незчорнілі, невипалені серця...
Леся Геник
Відповідь від: 04 Квітня 2014, 23:26:57
Нелегко відректися від образ
Та перемир'я свічку запалити,
Спромігшись на останній парастас
За словом непривітно-посполитим.
Нелегко від безодні відійти,
Де ще недавно раювали смерчі,
Й прощенням обезкрилити світи,
Що боляче вгніздилися на плечі.
Нелегко, та з правишніх куполів
Яса злітає білими птахами,
Благаючи зректись усіх жалів,
Котрі доводять серце до безтями.
Леся Геник
Відповідь від: 04 Квітня 2014, 23:35:03
Відповідь від: 04 Квітня 2014, 23:40:01
Шкода́, що тільки га́сиш… Шкода́ – не до запалень!..
Намокли почуттє́ві сірники…
І кроки лиш межею спокійності провалів…
Свідомість - до приречень навпрошки́…
Збирати лиш гербарій… бо зелень – то вже чудо…
Осінньо відбуяли кольори…
І кволість того щастя… що знову не прибуде
З прору́бленої поміж мрій діри́!..
І какофомна му́ка періщиться у плечі!..
Піти б в чотири сто́рони… між світ…
Леся Геник
Та ба, обов’язковість!.. що не допустить втечі…
Ще й промовчить докірливо в отвіт…