ми з тобою дорослі, маленька, до біса дорослі
ми знаєм увесь прейскурант і найкращих дилерів
і, якщо потрібно, у нас ще достатньо злості
і, якщо потрібно, у нас ще є право вибору
і ми обираємо, знову і знов обираємо
хочеш мартіні рідна, чи бехеровки?
Давай обе́рем президента, одягнем, залайкаєм
підбе́рем йому депутатів та інші обновки
а потім, маленька, ми ввімкнемо десь новини
і будем дивитись в обличчя його прокурорам
і в очі його імбецильно-нахабно-невинні…
а сину читатимем байки про крейсер “Аврора”
і коли на екранах покажуть хроніки страйку
кийки спецназу, кров, затоптані стяги…
наш син запитає: “чому ви удома, батьку?”
і холодом тишу кімнату ураз затягне…
2013
Автор: Томаш Деяк
Відповідь від: 13 Травня 2014, 12:16:50
Не займай мою душу...не треба,
Я не вбита тобою...жива.
Знаєш, я, на відміну від тебе-
Не кидаю на вітер слова.
Але, врешті, кому яке діло,
Що не справдив найбільшу із мрій?
Я дарую тобі своє тіло,
Але душу чіпати-не смій!
Бо пече ще брехня, як кропива,
Бо слова-не потрібні...мовчи.
Бо душа-ще чекає на диво,
Та, нажаль, це вже будеш- не ти.
У полоні мовчання німого-
Когось іншого в рай поведе.
Та нікого, ти чуєш, нікого,-
Не любитиме так, як тебе...
Я мовчання її-не порушу
І вважатиму дивом із див:
Якщо інший любитиме душу,
Так, як ти моє тіло любив.
Не займай мою душу...не треба...
Я давно вже не вірю словам...
Знаєш, я, на відміну від тебе-
Кому-небудь...її...не віддам...
Автор: Надя Ковалюк
Відповідь від: 13 Травня 2014, 12:31:44
Ще трохи - літ юнацьких
не знайдеш, як вітру в полі.
Дорослою стала зненацька.
Змужнілою стану поволі.
Поволі, поволі, поволі
над серцем здобуду владу -
Навчуся не плакати з болю
і в щасті дам собі раду.
Тоді не подумай, друже,
що вже відшуміли зливи,
що серцем я стала байдужа
і словом стала зрадлива.
Ти знаєш - великі ріки,
спокійні, глибокі, холодні -
в собі затаїли навіки
і вир, і каміння підводне.
То хай же літа юнацькі
зникають, як вітер у полі.
Дорослою стала зненацька.
Змужнілою стану поволі.
Ліна Костенко |
Відповідь від: 13 Травня 2014, 12:32:47
Отак живеш... у світі протиріч:
такий, як всі - щодня вдягаєш маску,
і лиш коли на груди ляже ніч -
ти душу відкорковуєш, мов пляшку.
В один стакан наллєш, чого б хотів,
у інший - те, що зветься словом "мушу",
і не збагнеш - чи так воно в житті,
чи ти давно пропив вже свОю душу.
Бо наче вільний... Ні - як в клітці птах,
де твОї крила - то твоє прокляття.
Бо наче щирий... Ні. Бо щирість - знак,
що ти готовий до свого розп"яття.
Тому й вбачаєш святість в тишині,
ти хочеш тиші - щоб ніде нікого,
щоб на її холоднім полотні
хоча б на мить торкнутися до Бога.
Бо знаєш, що дійде до краю ніч
і відлетить в свою, незнану казку.
А ти,як зАвжди, в світі протиріч
вдягатимеш під ранок кляту маску...
Автор: Надя Ковалюк