Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Yana]

Ліна Костенко

Ні! Аби лиш не з Москвою
Хай Україну чаша ця мине.
Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,
бо ті сплюндрують, а вона ковтне.

Це чорна прірва з хижою десницею,
смурна од крові, смут своїх і свар,
готова світ накрити, як спідницею
Матрьоха накриває самовар.

Був Київ стольний. Русь була святою.
А московити - Русь уже не та.
У них і князя звали Калитою, -
така страшна захланна калита!

Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.
Все загребуще, нарване, хмільне.
Орел - двоглавий. Юрій - довгорукий.
Хай Україну чаша ця мине!

[Yana]

Вивчаю на твоїй долоні ліній вишиття,
В солодкій млості очі свої зводиш ти несміло:
У цій руці — усе твоє буття,
Усю тебе я чую — душу й тіло.
Чи можна більше щастя де знайти?
Та бунтiвничий ангел — буря і вогонь нестями,
Що смертною жагою убива, — над свiтом он летить
I вже над нами!
І. Бунін у перекладі Р. Ладики

[Yana]

По вулицях ходять мертві,
та їх не бачить ніхто.
Свічки їм не ставлять у церкві.
Крізь них проїжджають авто.

Ніхто їм не скаже: Здрастуй.
Ніхто не присвячує шпальт.
У місті не топчуть рясту,
у місті топчуть асфальт.

Обличчя втомою стерті.
Облом. Тарапата. Бедлам.
По вулицях ходять мертві.
Вони не читають реклам.

Не їм сигналять клаксони.
Не їм мигтить світлофор.
Безсмертні душі безсонні,
над ними святий омофор.

І там, де тіні простерті
каштанів і лип вікових, —
по місту блукають мертві,
які ще люблять живих.

© Ліна Костенко

[Yana]

Просто збиваючись у цьому диму,
Серце, з яким я живу роками,
Не зупинилось лише тому,
Що по ньому били весь час кулаками.

‪#‎zhadan‬ ‪#‎жадан‬
Відповідь від: 22 Грудня 2013, 20:40:41Лана Перлулайнен
* * *

Тихо зайдуть фіолетові сутінки,
тихо запалять свічку.
Ти захворієш моєю відсутністю,
а це — хвороба хронічна.
Все буде звичним, і всі будуть звичними.
Цокатиме годинник.
Не допоможуть ні ті, що тисяча,
ані та, що єдина.
Бачиш, як вітер до мене тулиться?
Я відчиняю грудень,
тихо іду в фіолетові сутінки.
Більше мене не буде.

[Yana]

Відповідь від: 22 Грудня 2013, 22:08:03

[Yana]

Юрко Іздрик
бо мінні поля пролягають під серцем
бо курси обмінні – обманні а ще
ці димні завіси підроблених спецій –
розваги спецслужб як обріз під плащем
розмиті дощами обидві півкулі
розбиті до щему дороги думок –
усе – усередині ніби в намулі
і муляє кожен невпевнений крок
бо – мінні поля
бо – загроза атаки
бо метеорологи крешуть шторми
і брешуть в душі знавіснілі собаки
і лячно дізнатись: це ми? чи не ми?
і боязно йти бо поля заміновано
й страшно не йти під прицілом думок
під серцем за серцем багато приховано
а в серці – то амок то віщий дамокл
ми вийдемо з себе і буде амністія
увійдемо знову і станеться день
себе розмінуємо просто на місці
і вибухне в серці впольований дзен

[Yana]

Зустрілись двоє, хлопець і дівча.
Та й ходять, ходять, і нема де сісти.
І сніг іде. І песик докуча.
І по дворах гасають хокеїсти.
Якась холєра дивиться з вікна.
І лід блищить. Машини роблять трюки.
І десь іде компанія блатна.
І холодно. І він їй гріє руки.
І день сумний, і все-таки веселий.
І молодість застрягла у снігу,
мов коники дитячих каруселей.

© Ліна Костенко

[Yana]

 

Я прийду до тебе з першим лапатим і мокрим снігом,
так як приходять погані новини або повертаються
вбиті горем колишні
...невчасно.
Я прийду тоді, коли ти ще навіть не снідав.
Коли ти лиш нарізав хліб та дістав з холодильника масло.

Сяду поряд. Торкнуся долонею важкого плеча,
обведу вустами овал підборіддя:
-Давно не голився, рідний...
День починався з молитви, яку ти від щастя кричав.

Я вже зовсім не сплю, не соромлюсь власного тіла,
не читаю свіжих газет - в них немає ані крихти спокою,
з кожним роком я стаю все більше схожа на тишу,
порушену його неохайними кроками. На ніч кольору мокко,
яка терпінням у душу в'їлась.

Хрусне скоринкою ніжність, яку ти, мов юний Рембрандт,
аквареллю на полотні запік.
Любов почнеться з твого ребра...
Вона прийде до тебе у ліжко боса й навшпиньки, коли
ти ще навіть не розплющиш повік.
                  Леона Вишневська

[Yana]

юр іздрик
теплий вітер торкається тіла мов чиста сорочка
теплий вітер зі сходу от тільки – де є той схід?
я дійшов до межі чи до ручки чи радше до точки
і лежу на краю хоч лежати тут може й не слід
це не точка опори не точка кипіння й не крапка
це – я сам сфокусований в нуль в невідомість в ніщо
ким раніше я був – то тепер нерозв'язна загадка
ким я буду пізніше – дізнаюсь
якщо
все ще вловлюю подих твій за кілометри
все ще ношу сліди на собі мов вкарбовані в лід
було б чесно і правильно цілеспрямовано вмерти
але вітер – зі сходу тож я вирушаю на схід
Відповідь від: 05 Січня 2014, 02:27:28

[Yana]

Василь Стус
Пам'яті Алли Горської

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай - червону тінь калини
на чорних водах - тінь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров - така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.

6 січня 1938 року народився Василь Стус - український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивнішіх представніків українського культурного руху шістдесятників.

[Yana]

поцілунки поміж ребер.
так ніжно.
дотик по прямій.
вертикалі.
притуляй мене до себе.
сильніше.
розбирай на маленькі .
деталі.
відстанню відстані.
нищить.
ближче і ближче.
до тебе.
з кожною хвилиною.
глибше.
ти впиваєшся в моє.
небо.

серед тла дощових.
краплин.
волосся з присмаком.
літнім.
серед чужих не потрібних.
вітрин.
ми залишимось.
не помітні.
побудуєм особистий.
світ.
долоню в долоні.
стискаю.
відправляюсь з тобою.
в політ.
і я назву його своїм.
раєм.

Автор: Ясніцька Леся

[Yana]

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
МОНАРХИ
Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:
— Ми — символ доби.
— Хто не з нами, той против Бога.
— Хто не з нами, той проти всіх.—
І сипались лаври убогі
До куцих кривавих ніг.
Нікчемна, продажна челядь,
Банда кривляк для втіх,
Щоб мати що повечерять,
Годувала холуйством їх.
Ідоли обслинені, обціловані
Ішли величаві в своїй ході.
А поруч вставали некороновані
Корифеї і справжні вожді.
Вставали Коперники і Джорджоне,
Шевченко підводив могутнє чоло,
І біля вічного їхнього трону
Лакузи жодного не було.
Бо щире, високе небо
Не підмалюєш квачем,
Бо величі справжній не треба
Спиратись на плечі нікчем.

[Yana]

Василь Симоненко

Стільки в тебе очей,
Стільки рук і мозолів,
Скільки крапель в Дніпрі
І у небі зірок.
Ти не падав од вітру,
З біди не безволів.
Не насунув на душу
Ганьби козирок.

Не шукав я до тебе
Ні стежки, ні броду,
Бо від тебе узбіччям
Ніколи не брів -
Я для тебе горів,
Український народе,
Тільки, мабуть,
Не дуже яскраво
Горів.

Тільки, мабуть, не міг,
Як болід, спалахнути,
Щоб осяяти думкою
Твій небозвід,
Щоб устать, ніби зірка,
Сіянням окута
Твоїх подвигів гордих
Й незліченних бід.
Скромна праця моя -
То не пишна окраса,
Але в тому, їй Богу,
Не бачу біди -
Щось у мене було
І від діда Тараса
І від прадіда -
Сковороди.

Не шукаю до тебе
Ні стежки, ні броду -
Ти у грудях моїх,
У чолі і в руках.
Упаду я зорею,
Мій вічний народе,
На трагічний і довгий
Чумацький твій шлях.

[Yana]

мы живём с повязками, на глазах закрытых.
прячемся под масками, из железа слитых.
мы от скуки маемся, мы вслепую судим.
не любя, встречаемся - не встречаясь, любим.

[Alexander]

Истерика Виктора Януковича, пєрєвєт з Россії

По свежайшим озвученным данным,
Доносящимся с той стороны,
Все не кончилось мирным Майданом,
А дошло до гражданской войны.

Янукович, тебе не по силе
В этот раз повернуть времена.
Если хочешь решать, как в России, –
Значит, надо и жить, как она.

Как российские учат драконы,
Что российскую массу жуют, –
Ты драконские принял законы,
Но драконы у вас не живут.

Мы огромней, мертвей и железней,
Нас сковал безнадежной покой,
А в Украйне – ни сонной болезни,
Ни голландской болезни такой.

Запрещать и грозиться по-хамски –
Значит гробить карьеру свою:
Ведь ни ханский подход, ни паханский
Не сработают в вашем краю.

Там была за тебя половина,
Но теперь ты дошел до черты:
Не захочет тебя Украина,
Коль у Путина учишься ты.

Отыграл ты свое, Янукович.
Даже выстроив хрупкую тишь,
Ты их, может, сейчас успокоишь,
А потом навсегда улетишь.

Так кончаются южные путчи.
Сам же знаешь, видать по глазам…
Приезжай к нам преемником лучше.
Лучше ты, чем Кадыров Рамзан.

22.01.2014
Дмитрий Быков

[Yana]

Ті, що народжуються раз на століття,
умерти можуть кожен день.

Кулі примхливі, як дівчата, -
вибирають найкращих.

Підлість послідовна, як геометрія, -
вибирає найчесніших.

В'язниці гостинні, як могили, -
вибирають неприборканих.

Криваві жоржини ростуть над шляхом у вічність.

Тріпочуть під вітром короткі обривки життя.
І тільки подвиг людського духу
доточить їх до безсмертя.

Ліна Костенко

[Yana]

[Yana]

Відповідь від: 29 Січня 2014, 00:03:40ІСПАНКА КАРМЕНСІТА

Студентські вечори... Танцюють чи не всі там
і чардаш, і мазурку, і танці всіх племен.
Приходила до нас іспанка Карменсіта.
Любила танцювати, на те ж вона й Кармен.

Найкращі кабальєро кружляли її в танці.
І кожен усміхався, і кожен щось питав.
Усі її любили, і навіть наостанці
декан сивоголовий на плечах покатав.

А десь іржаві бомби рибальські рвали сіті.
А десь народ іспанський конав, як Прометей.
Було їй років вісім, іспанці Карменсіті.
Була вона вже діти іспанських тих дітей.

Така іще маленька, а м́ала кастаньєти.
Танцюй, танцюй, дитино! І ми танцюєм теж.
Нема вітчизни в тебе, але у неї є ти!
А всі ці генерали, - ти їх переживеш!

Той час іще настане, ще та хвилина прийде.
Колись же вони щезнуть, всі скрипні всіх Пандор.
Танцюй, танцюй, дитино! Життя - страшна корида,
На сотню Мінотаврів - один тореадор.

Ще будеш і в Мадріді, ще будеш в Барселоні.
Іще тебе в Гранаду твій тато повезе.
Життя - це і усмішка, і сльози ці солоні.
І кров, і барикади, і музика Бізе!
               Ліна Костенко

[Alexander]

Я в такому, бачиш, відрядженні,
 Звідки люди приходять незрячими.
 Де ведуться якісь перемовини,
 Найміцніші коктейлі замовлені.

Тут, забувши про маму з татом,
 Називаються гордим птахом,
 Полонених ганяють голими,
 А для захисту цілять в голови.

Тут калічать і зносять повністю,
 Відзначаючи День Соборності,
 Викрадають, збивають з ніг,
 Поливають водою в сніг.
 Тут повітря – із газу вата.
 Тут уже почали вбивати…

Але, знаєш, тут кожен сяє:
 «Переможемо. Обіцяєм».
 І з здобутком, безмежно цінним,
 Я приїду додому цілим.

Тетяна Власова

[Yana]

"Паситесь, мирные народы!
Вас не разбудит чести клич.
К чему стадам дары свободы?
Их должно резать или стричь.
Наследство их из рода в роды
Ярмо с гремушками да бич".
              Пушкін