В глибоку яму Щастя провалилось. Проходив повз те місце чоловік. – Ти хто? – Я Щастя! – з дна йому жалілось. Прохожий грошей попросив і зник. – Ти хто? – невтішні чуючи зітхання, До ями раптом другий підступав, Впізнавши бранця, вимолив кохання, Й від Щастя у нестямі з ним пропав. А ось і третій, змучений журбою, Гадало Щастя – зараз промине. Ба, ні! Нагнувся: – Хто ти? Що з тобою? – Я Щастя! Впало! Витягни мене. Подав той руку, витяг Щастя з ями, І без прохань пішов шляхом своїм, Сумними заклопотаний думками. А Щастя… тихо рушило за ним.
Відповідь від: 14 Серпня 2013, 13:23:15
Я дякую, Боже, за всі стежки долі, За ночі самотні, холодні й сумні. За те, що ховав Ти за хмарами зорі , Гартуючи дух, наче сталь у вогні. Я дякую, Боже, за терня колюче, За зранену душу і біль від образ. За морок нічний і за хащі дрімучі, Куди міражі затягали не раз. Я дякую, Боже, за всі буревії, Що душу шмагали, неначе бичем. За сльози пекучі в обмІн на довіру, За втрату, що серце пробила мечем. Я дякую, Боже, за всі перешкоди, За “липових” друзів, за зраду й обман. За тих, хто на мене наклепи наводив, Пускаючи в очі солодкий туман. Я дякую, Боже, за всі ці терпіння! За те, що всім серцем прощати навчив, Засіяв у душу Любові насіння, По-новому світ свій для мене відкрив. За те, що навчив кожну мить цінувати, За вірність і відданість рідних людей. За вміння правдивість і фальш розрізняти, За щастя стрічати іще один день. Я дякую, Боже, за Істинних Друзів, За тих, хто був поруч в тривозі й біді. За всіх, з ким крокую по життєвій дорозі, Й кого ще зустріну на своєму путі. Я дякую, Боже, за світло яскраве, Що ти в темноту мого серця пролив. За всі співпадіння життєвих обставин, За те, що Ти сонце в мені засвітив...!!!
Автор
Тема: ПОЕЗІЯ (про життя,про кохання....) (Прочитано 201087 раз)