Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Yana]

Галина Варава
***
А літо знову
Ставить на зеро
І пише вірші
До самого рання,
Молодика золочене перо
Вмочивши
У чорнильницю смеркання.

Пусти мене.
Хай буде все, як є.
Піду сама
По долі гостролезій -
І заболить мені
Ім'я твоє,
Мов чорні стигми
Білої берези.

І аж тоді,
Коли твоя душа
Мене відпустить і забуде тихо,
Програвшись
До останнього гроша,
Заплаче літо
Осені на втіху.

[Yana]

Лана Перлулайнен
Коли маленький Всесвіт
ставили в кут
на коліна,
він колупався в носі
і ображено думав:
„От виросту —
і не знайдеться такого кута“.
І виріс.
І не знайшлося.

[Yana]

Марина Боровська
***
цей білий світ цей світ старих дерев
де по зимі дівчата весну кличуть
твоя сестра у річці дні пере
а мати жде воскресла на заріччі

цей білий світ світ чорної води
світ відьмаків і осені і листя
там мати жде а ти собі іди
цей світ малий і все у ньому близько

там сто криниць під зорями ячать
там сто стежок померло самотою
і уночі найкраща між дівчат
тебе впоїла мертвою водою

цей білий світ із місяцем на дні
цей місяць злий і цей корчмар ледачий
бо ти прийшов бо вже в тобі однім
всі сто криниць на ранок сріблом плачуть
Відповідь від: 01 Листопада 2013, 02:21:20Nataly Pasichnyk
****
до світанку до півнів до третіх
поки спиш поряд нього й сама
вицвітають обличчя з портретів
на пейзажах минає зима

гасне в шибці невидима варта –
від уявних приблуд оберіг
переплутано знаки і карти
сніг знадвору - зсередини сніг

від волосся його від корони
стане тепло померзлим свічкам
зірка влучить прямісінько в скроню
і навіки залишиться там

[Yana]

ТІНЬ

Я пишу тобі лист.
І не знаю - так падає світло,
чи невдало схилилася я над письмовим столом,
бо лягла моя тінь на білий аркуш паперу,
і, виходить, пишу я чорним по чорному лист.
Я тебе не люблю.
Я, нарешті, зібралась на силі,
щоб сказать: "Не люблю".
А здавалось мені колись,
що простіше простого
відштовхнути від себе людину,
засміятись, відчувши: не втратила волі душа.
Інша річ - покохати.
То здавалось таким небезпечним
і таким нелегким,
що хотілось уникнуть його.
Інша річ - покохати,
а кохання твого не помітять
чи зневажать його.
То здавалось найтяжчим в житті.
А тепер я сміюсь над оманами юності гірко.
Я пишу тобі лист.
То найтяжче - сказать: "Не люблю".
Краще зроду не знати жодної хвилі кохання,
ніж образить початок таким нелюдським
кінцем.
Про причини - не треба.
Кожен має свої причини.
А причини призводять
до відсутності всяких причин.
Ти ні в чому не винен.
Я теж ні в чому не винна.
Я пишу тобі лист.
Тінь упала на білий папір.

© Ліна Костенко, "Вітрила"

[Yana]

Олег Стояновський
карний кодекс

Юлі Шешуряк

така доросла а досі боїться схибити
ніби немає нічого гіршого
за рій дрібних помилок
в густому повітрі біографії
обмовка за фройдом дитячі фобії –
усе що міцно вростає в шкіру
наче татуаж
наче двійка в шкільному щоденнику
старанно виведена строгою вчителькою
така доросла що навіть ровесники
цікавлять не більше ніж погода
в антарктиді
і залишається тільки
ще раз вичитати
зміни внесені до карного кодексу
власної душі

[Yana]

Сергій Осока
Оксані Луцишиній

На мосту в Авіньйоні всі танцюють заклично -
і троянди, і леви, й сухозлітки імен.
А у Києві зимнім я вихоплюю січень
із твоїх рукавичок, моя чорна Кармен.

Я шукаю той Київ у своєму безсонні -
твій мізинець замерзлий, пильні очі метро.
Й дуже хоче зіткнутись над мостом в Авіньйоні
чоловіча сорочка із твоїм болеро.

Надто місячні пальці - то погаснуть, то блиснуть,
надто близько нас бачив молодий манекен...
Тільки міст нескінченний тільки світ ненавмисний,
тільки час ненависний, моя біла Кармен...
Відповідь від: 03 Листопада 2013, 20:42:59

[Yana]

Ольга ГОРОДЕЦЬКА

* * *

Скрижалі
з криг жалю…
Наче скрик чи іскри…
Розтопи їх:
розпишися на них
чи чашу Грааля
витисни;
намалюй на них березень
обережно,
збережений в відстанях
між Христом і тобою…
Зустріч з заспаним болем
викресли,
виплесни
сум і жаль
із скрижалей водою…
Зазирни в них —
То зустріч з собою…
Відповідь від: 19 Листопада 2013, 02:56:55Ольга ГОРОДЕЦЬКА

* * *

Щось приходить невчасно,
Запізнюючись у історію долі,
І йде
По викривлених колах,
не здійснюючись у часі…
хтось приходить невчасно
і йде,
опалений “зрадою”,
ображений вадами почуттів,
грюкає за спиною дверима…
хтось виловлює з днів
провини,
щоб довести, що все —
лише збіг обставин…
хтось кладе під заставу
серце
і кудись вируша…
тільки все це —
нікому не треба,
коли під могутнім небом
просто гине
душа…


Крихка елегія чекань —
кохання —
вкриває землю…
На світанні
бринить у серці дивослово міфу…
І німфи слід на підвіконні
в твоїй квартирі…
Холодним поцілунком зір
ранкова паморозь спада в долоні,
абетка істин — в чистім лоні
днів,
їх доторки — то соло снів
твоїх торішніх…
Митець дощу збирає в гами
ніжність
торішнім листям навесні —
відбитком слів…
Крихка елегія —
то німфи спів,
і ти чекаєш німфу надвечір'ям,
її, одягнену у тінь вечірню,
ціловану дощем, примхливу…
Як музика буття, мінлива
твоя коханка…
Цілована тобою ніжна діва,
що тане
ранком…



Я прийшла,
щоб з’єднати століття…
У епсилоні почуттів
шукаю потрібне:
неподрібнене, повне і сильне
кохання
і десь у кінці змагання
з собою
візьму повільно
в долоні
тремтливу можливість
залишитись ще із тобою…
Хистку,
але повністю вільну
від довгих розмов,
що ведуть ні до чого,
й слово — далека луна,
а обрій вже повний і сильний,
й від того на серці відлига,
а може, то нова весна,
що ніби кришталики дзеркала
злилася у епсилон душ
і стала єдиним
зачепленням
за обрій…
Ти тільки, прохаю, не руш
тремтливе й тонке
павутиння,
що з’єднує відстань і час,
і десь у проекції нас
відчуй поцілунок
князівни…

[Yana]

Ярослав Петришин
Відбиток

Убий себе в мені, як теза - антитезу,
і на моїм чолі губами напиши:
"Ти був мені чужий - я тільки йшла по лезу
одного зі свічад розбитої душі".

А далі вийди в ніч - вже без свого відбитка -
і видихни слова, щоб зашептати страх -
хай буде чутно їх, коли не стане видко
уже тебе - сліпу в небесних дзеркалах.

А там, як увійдеш в космічну порожнечу,
то відмоли цей гріх неголосним "прости..."
І Бог тебе простить, і я не заперечу -
я вб'ю тебе за мить, як це учиниш ти.
Відповідь від: 19 Листопада 2013, 18:51:43Сергій Осока
Осіння яблуня

а я собі пливу крізь яблуню що світить
що теж собі пливе від ночі ледь жива
і так горить у ній так вигасає літо
що холодно словам що каються слова

о як вона тремтить і як її напишеш
стоїть собі і все і дивиться в траву
цю тишу стереже і переймає в тишу
по слову на льоту а може на плаву

чи й не було моїм чи перейшло у вітер
така знемога слів чи вже несила слів
таке прозоре все що як тут зрозуміти
де корінь у землі де руки на столі

[Yana]

Валентина Попелюшка
Неначе одяг...

Долає втома. Лягаю. Годі,
Аж гай гуде.
Бажаю зняти, неначе одяг,
Прожитий день.
Пекельну втому нехай поглине
Короткий сон,
А завтра вранці життя накине
Нове ласо.
Одягнеш хутко, в догоду моді,
Весну, четвер.
Бігом по колу життя проходить -
Парад химер.
Костюми, сукні, плащі і пальта -
Свої, чужі.
Старі світлини – сліди на шпальтах
І в мережі.
Колись відпустиш останню свиту
З усіх одеж…
Нагим уперше явився світу,
Нагим підеш…

[Yana]

Тиша.
Терпіння.
Туман.
Обрій чекання в очах.
День — усвідомлений жах.
День —
дивовижний
дурман.
Попіл.
Примари.
Полин.
Всесвіт чекає богів.
Рветься життя з берегів.
Хлюпає
хвиля
хвилин.
           Олена Гаран 

[Yana]

Відповідь від: 21 Листопада 2013, 13:02:43Як димний стовп ясніє в вишині!
Як тінь внизу женеться невловима!..
"Життя людське - сказала ти мені, -
Не ясний дим при місяці яснім,
А тінь ота, що стелеться від диму..."
Ф. Тютчев у переклалі Р. Ладики

[Сонечко+]

Я позволю себе быть счастливой!
Я с оглядкой на всех жить устала.
Разорву появившейся силой
Ту свободу, что цепью держала.
Я вернусь к себе, слабой и нежной,
Всех простив, яд обид позабывшей,
По нехоженой тропке заснеженной
Я уйду, а судья мне — Всевышний.
Я расправлю поникшие крылья,
О полете уже позабывших,
Наполняясь немыслимой силой,
Сбросив груз нелюбви не любивших.
Я позволю себе быть счастливой —
Пусть хула меня ждет или слава.
Я позволю себе быть счастливой.
И на это имею я право!!!

[Yana]

І хто б там що кому не говорив,
а згине зло і правда переможе!

Той у Яги царівну відбере,
той кам'янисте поле переоре.
Кощій Безсмертний непремінно вмре,,
і всі безглуздя розум переборе.

Лише борись, а щастя не втече.


Відповідь від: 22 Листопада 2013, 21:51:27Євген Плужник
Торгуємо усім, чим тільки можна, –
Словами, дровами, життям, сукном...
Та на аршин лягла рука не кожна,
– Як і раніше, мрію за вікном.

Що я продам? Мій крам – від мрій утома,
Широке серце й бідний олівець!
Річ світова, і річ давно відома –
Який вже там ще й з мрійника купець...

Та знаю, вірю – через дні і муку! –
Ось підпереже землю мить така, –
І над базаром стисне мрійну руку
Упевнена долонь робітника!
1926
Відповідь від: 22 Листопада 2013, 22:32:20Євген Плужник
Сіра мжичка за вікнами. Ніч. Кімната.
І сьогодні таке, як вчора...
Перегортаю Рабіндраната
Тагора.

Крізь щілини віконниці ніч знадвору:
Доле людська, чудна яка ти, –
На сторінках чужого твору
Правду свою шукати!

1927

[Yana]

Відповідь від: 23 Листопада 2013, 01:26:23Ліна Костенко
АЛЬТЕРНАТИВА БАРИКАД

На історичних перекатах
в чаду чиєїсь маячні
люди

завжди

на барикадах,
знають про це чи ні.

Барикади цегли — проти бездомності.
Барикади поезії — проти бездумності,
Барикади совісті — проти берій.
На барикадах — не до фанаберій.

А комунари — як комунари.
Кому лафет,
а кому і нари.

Мужність не дається напрокат,
Не бува бароко барикад.

Фуркне з купідонів потеруха,
коли свисне куля біля вуха.

Так що відійдіть, будь ласка,
хто боїться бути збитим, наче в кеглі.

Смерть — це ще не поразка.
В переможних боях
теж бувають полеглі.

Злазьте з барикад, герої до першої скрути.
І припиніть міщанські тари-бари.
На барикадах мають право бути
повстанці,
вороги
і санітари.

[Yana]

https://www.youtube.com/watch?v=1Git6b3s4I4

[Отаман]

Є у ній якась харизма
Що роздивишся лиш в призму
Коли глянеш очі в очі
Ті,що сняться майже щоночі
Не забудеш риси обличчя
Погляд,що до себе кличе
Уст її солодкий трунок
Вона просто подарунок
Руки її -щастя міра
Зовуть її просто...

якось Галочка до хати
привела коханця
Чоловік прийшов з роботи швидше
І кричить:-Засранці

Він ж молодший за тебе
Аж на 3 роки
Суки,та ви трахались..
Взявся аж за боки

Простягає довгі руки
І біжить до бійки
Каже краще би вже ти
Була лесбійков.

-Та нічого не було
Клянуся,їй богу
Його ж як тебе звати,
Нащо мені того 

-Він молодий гарний
І трохи спортивний
А я вже старий,пулькатий
І тобі противний

-То то все неправда
Ти в мене найкращий
Я його позбудусь.
Бо він мені нАщо

Ні на що ,дурака
Тебе не проміняю
Завтра буде інший.
Ти й так не взнаєш

[Yana]

Людмила Бойко
Печальна історія про графоманське дзеркало

(За мотивами поезії В. Сірого.
Спочатку – оригінал:

Середньостатистичний графоман

Середньостатистичний графоман
Одного вірша вИдає на дату,
А те, що зміст не радує мирян,
Йому елементарно наплювати.

Із глуздом він щодня веде війну,
Роздумуючи , - нині все удасться,
Лише б читач уважний не минув
Мого літературного звитяжця.

Та почерк вил щезає в течії,
Долаючи безпам'ятство безкрає,
І наново із темних надр її
Задрипаним сюжетом виринає… )

А тепер – власне «за мотивами»:

Середньостатистичний графоман
Правописом не пЕреймався зроду,
Та й смислом теж – морив щодня мирян
Нєтлєнками. З тутешнього приходу

Сім парохів за місяць утекли,
Бо віршами звитяжець сповідався…
Писав до дат. Коли ж дійшов до вил –
Отут-то читачам терпець урвався.

За барки небораку до ріки
Припхали та й над плесом нахилили:
«Чи бачиш графомана?» - «Ач, який!
Та я йому!..» - шубовсть! – і тільки хвилі

Зімкнулись над задрипанцем, і в них
Погибнуло безпам'ятство безкрає…
Та привид «антиглуздної» війни
Із темних надр літсайтів виринає )))

[Yana]

Відповідь від: 26 Листопада 2013, 16:43:39Блажен той муж, воістину блажен,
котрий не був ні блазнем, ні вужем.
Котрий вовік ні в празники, ні в будні
не піде на збіговиська облудні.
І не схибнеться на дорогу зради,
і у лукавих не спита поради.
І не зміняє совість на харчі, -
душа його у Бога на плечі.
І хоч про нього скажуть: навіжений,
то не біда - він все одно блаженний.
І між людей не буде одиноким,
стоятиме, як древо над потоком.
Крилаті з нього вродяться плоди,
і з тих плодів посіються сади.
І вже йому ні слава, ні хула
не зможе вік надборкати крила.
А хто від правди ступить
на півметра, -
душа у нього сіра й напівмертва.
Не буде в ній ні сили, ні мети,
лиш без'язикі корчі німоти.
І хто всіляким ідолам і владам
ладен кадити херувимський ладан,
той хоч умре з набитим гаманцем, -
душа у нього буде горобцем.
Куди б не йшов він, на землі і далі,
дощі розмиють слід його сандалій.
Бо так воно у Господа ведеться -
дорога ницих в землю западеться!

© Ліна Костенко

[Yana]

 "Молодий я, молодий, Повний сили та одваги. Гей, життя, виходь на бій,— Пожартуєм для розваги! Гей життя, ставай, тремти! Дай я з тебе посміюся. Хто сміліший: я чи ти — Подивлюся, подивлюся. Горе?.. біль? — як жарт мине. Скільки сили молодої! Чи ж моя рука здригне, Що йде битись без озброї? Ой скажіть мені, скажіть, Любі мої сестри, браття: Що в житті вас так гнітить? Чом нема у вас завзяття? Там, де всесвіт я стягну, Де від болю шаленію,— Там ніяк вас не збагну, Вас ніяк не розумію. Молодий я, молодий"  Павло Тичина

[Yana]

Даринка Снігур
невиспане

як той маленький ножичок
прихований
як у кайданах в’язень замку іф
закований
як кожен голос що не був
врахований
як грому звук глухий
ще тиші упокорений

як то зелено-сизе світло
в далині
від поглядів аж до дірок
пропалені
вином з водою наші ночі й дні
розбавлені
ми подаровані собі й себе
позбавлені

знов плачемо тужливо і
розпачливо
та враз відкрите від обох пробач
пробач мені
ми ввічливі й жахливо
необачливі
бо так задихані
наслухані набачені
завмерши через прірву
разом скачемо
врятовані і привселюдно страчені

дивись поглянь
твоє-моє вбрання
розхристане

летім увись
тепер нас не мине

невиспане