Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[yarana]

Вот и верь после этого людям
Я ему отдалась при луне
А он взял мои белые груди
И узлом завязал на спине 

(автор невідомий)

А от і відомий - Борис Барський 

[Yana]

Тарас МЕЛЬНИЧУК

я знав
що найкраща птаха

на світі

це жінка

я кохав
і вона кохала мене

а потім їй стало
сумно зі мною

вона вийшла у сад
щоб я не бачив
приміряла
золоті крила —

і полетіла

я плакав
обіймаючи на ліжку
її біле
ледь засмагле
тіло
Відповідь від: 02 Серпня 2013, 23:51:29Забилося серце вишні...
Хтось до сонця
дійшов...
Земленько, будь тепліша!
Люди, будьте ніжніші -
Сильніші!
Народжується ЛЮБОВ.

Т. Мельничук
Відповідь від: 02 Серпня 2013, 23:52:03Таня МАЦЬКЕВИЧ

Чужа людина рівно дихає
поруч,

немов промовляє:
"Байдуже мені до тебе

і твого безсоння"

Чужа людина позичає у тебе
конспекти,

вітає з днем народження,

питає, як справи
"Усе нормально?"

Чужа людина так близько:
спіймати б її,
пригорнути до себе
міцно,

зробити своєю навік, кажучи:
"Люблю тебе, чуєш?
Залишся!

Твоя неприсутність,
мов спрага"

Чужа людина гляне
поблажливо,

поплескає по плечу
і піде кудись,

де не сняться сни,
де зими без весен,
де нема залізничних
колій...

Чужа людина - наче тромб
у серці

одержимість

параліч

мовчазна ніжність

Відпускай її швидше,
поки
не задихнувся.

Відповідь від: 02 Серпня 2013, 23:55:35Завтра буде світ такий, як завше, —
Білий, жовтий, трохи вороний.
І зависне небо. наче зашморг.
Як і має бути восени.

Сон, мов смерть, настигне на світанку.
І незваний день в останню мить
Забере тебе, як полонянку,
Як у пісні — конями умчить.

(Леонід Кисельов)

[Отаман]

Приховано: Показати

   Напів шишечки)
   Напів образ
   НАпів рембо
   Напів тормоз

   Напів сонячно
   Напів темно
   НАпів холодно
   Напів тепло
   Напів наживо
   Напів мертво
   Напів сумно
   Напів дотепно
   Напів море
   Напів радість
   Напів горе
   Напів наполовину
   Напів кохання
   Напів почуття
   Напів страждання
   Напів народитися
   Напів жити
   Напів існувати
   напів любити
   Напів кохати
   Напів серйозно
   Напів страждання
   Напів не треба
   Напів щирі
   Напів горді
   Напів відверті
   Напів модні
   Напів вечора
   Напів серця
   Напів ночі
   Напів темно
   Напів марно
   Напів гарні
   Напів на очі
   Напів неба
   Напів люди
   НАпів було
   Напів є
   Напів буде
   Напів зараз
   Напів всюди
               АІЯ ✿ܓ

[Yana]

І — пригадаєш...
Думатимеш:
де ця
осіння жінка?
І з безгрішних стін
підеш у ніч — та й уночі знайдеться
кому
жбурнути камінь навздогін.
І вдарить по лиці долоня зливи,
і плач наздожене та обпече...
Але — підеш.
І сплюнеш через ліве,
для каменя вготоване плече.(c) Ігор Римарук
Відповідь від: 03 Серпня 2013, 00:03:43

[Отаман]

Житійо-
Цікава штука
Вроді прикольно
А іноді сцука
І іноді больно

Вроді можеш коли хочеш
Чи хочеш-не можеш?
А іноді прикрим матом
Від серця обложиш

Здається Вроді хочеш
І (чи)навіть можеш
Але якийсь дідько
На серці сторОжить

Вбити б того сторожа
Забрати медалі
Чи просто дати щигля
Най тусує далі

Кожен любить
По своєму
а Ти по-своЄму
вже не дочекаюсь
А (як)по моЄму?

Чи можем замовчати
Як завжди,проблему
Ти не хочеш
Не мусиш.
То нащо мені
Оце трусиш

Не вмієш-
Не забивай баки
Я не з тих,хто бігатиме,
Як твої нубаки

Можеш жити
Як жила.
З вечора до ранку
Не ділишся думками-
То тримай хоч в банку
 АІЯ ✿ܓ

Слова-то мантри
Шалена зброя
Нема ліцензії(розмови)-
Страждають обоє

Слова-набір букв
А така сила
Іноді їх заслужити
Нікому не сила

Сказав 3 слова
А тепер жалію
Слово не горобець
Так,так,Не вмію

А якшо сказане
Вернути неможна
То най ся потішить
НЕвдячна вельможа

Слова ріжуть
Серце,а серце на камінь
Слова як молитва
А можуть і ранить
За них іде битва
Роками і днями

Слова то лікують
То ріжуть по живому
Якщо їх багато-кажи по одному
 АІЯ ✿ܓ

[Yana]

<a href="https://www.youtube.com/watch?v=ATgX5JmOf9k" target="_blank">https://www.youtube.com/watch?v=ATgX5JmOf9k</a> .

[Yana]

Нема ні стін, ні вікон, ані свіч,
лише холодні клавіші і руки.
Ти граєш і не музику, а ніч,
обвітрену століттями розлуки.

Я ненадовго, але ти не вір.
Я вже навіки, запитай у долі.
Вітри гортають спалений клавір.
Ні стін, ні вікон у твоєму домі.

А тільки ніч, і музика, і ми -
як срібні крила голубої птиці -
у космосі, де сплять іще громи
і обрій світу креслять блискавиці.
       Оксана Пахльовська

[Yana]

Носиш ошатну одіж. Вифранчені вуста. Поліровані нігті,
А в грудях камінь. І такий кремезний, важкий на гранях гострий.
Хіба зрозуміти комусь твій затиснений в кулаці відчай?
Там разом з волею пошрамовані мрії. Вольове підборіддя.
Вилиці…
Це ти для них, для натовпу, завжди хоробрий.
А по ребрам страх, смикає серце, вічний.
Ще б один вдих, і щоб побачити зранку сонце.
Нехай вже й зима. Люта, холодна.
Суворість…
Що там за гранню? Що там за обрієм? Сліпить.
Ще б один день ради вічного пошуку Бога.
Де Він? Коли від печалі, здається розірве аорту.
Коли думки виїдають язви у шлунку й у мозку.
Разом з тобою. Він завжди поруч з тобою.
Тримає твій камінь, там де на гранях гострий..
                    Христина Сирова

[Отаман]

Безнадійно зношена,
До секретів вицвівша.
Ще без цвіту скошена,
Лиш росою вмита.
На чужих обличчях
Зморшками пропалена.
На своєму втрачена.
Ролями пройшла.
Дорогими фарбами.
Брошки. Шпильки. Платтячка.
За манірним поглядом
Подумки налякана.
Літри болю стримала
Й безпричинно плакала.
В твоє серце кидала,
Як в фонтан слова.
Коли сонце зійде знов
Загадаю знов любов.

© Христина Сирова

Приховано: Показати

[smg id=4899]

[Yana]

Іванна-Степан Пітулей ((Кушлик))відповіла Володимиру
08:14
НА ЧТО МЫ ТРАТИМ ЖИЗНЬ?

На мелочные ссоры,

На глупые слова, пустые разговоры,

На суету обид, на злобу - вновь и вновь.

На что мы тратим жизнь...

А надо б на любовь...

Сжигаем жизнь дотла всё на пустое что-то -

На нудные дела, ненужные заботы...

В угоду всем и вся придумываем маски...

На что мы тратим жизнь!

А надо бы на ласки...

Мы распыляем жизнь на сумрачную скуку,

На "имидж" и "престиж", ненужную науку,

На ложь и хвастовство, на дармовую службу.

На что мы тратим жизнь?...

А нужно бы на дружбу...

Куда-то всё спешим, чего-то добываем.

Чего-то ищем все - а более теряем;

Всё копим и храним тряпьё и серебро...

На что мы тратим жизнь!

А надо б на добро...

Волнуемся, кричим, по пустякам страдаем;

С серьёзностью смешной вещички выбираем.

Но сколько не гадай - всё выберешь не ту.

На что мы тратим жизнь...

А надо б на мечту...

От радости бежим, боимся верить в сказки,

Отходим от мечты, от нежности и ласки;

Боимся полюбить, чтоб после не тужить.

[Yana]

До нічного пейзажу тулився невиспаний вітер.
Між землею і небом – висячі плантації квітів…
У червоних кульбабах електроосвітлення
вулиць дві самітні тендітні душі – рука в руку – вгорнулись.
Між землею і небом ходили поет і
блудниця.
Був на ньому позичений фрак, а на ній – з реп’яхами спідниця.
І такі вони бачили сни, що зірки були заздрі,
і були вони досить смішні, але й, кажуть, прекрасні.
Їх невтолене так і боліло невтоленим – у безлюдні піски повтікати б їм степом оголеним.
Але це було щастям: у ночі туманні та хмарні заблукати у місті, де квітнуть осінні ліхтарні,
і довіку ходити удвох по висячій плантації,
де кульбаби горять і наспівані сни повертаються…

[Отаман]

Вона палила мости, і спалюючи хотіла жити
Лишала на потім усе, і прагнула ще залишити

Тікала від себе і до себе верталася знову
Вже вкотре обриваючи телефонну розмову
 образами
Не могла без нього і пробувала могти
Підсвідомо казала чи може думала:“Якби не ти..”

Питала "для чого це" і не чекала почути
Дивилась на вікна. Гріючи чашкою зимні руки

Драматизувала, як завжди, востаннє
Ковтала диханням єдине бажання

Зливаючись з тишею, чекати на вирок.
 Міцно стискаючи губи, тисни на курок.

Від усвідомлення власної слабкості нило у скронях
Море її душі все ще штормила агонія..

Вітер шумів в голові, заплітаючи коси
коли не знаєш, що далі, завтра - відносно

Хтось певно називав її до божевілля складною
чогось сміялась і чогось плакала знову

лаштунки - єдині свідки справжньої сили
"ми відповідальні за тих, кого приручили"



Ідуть роки, знаходяться печалі.
Історії сумні, як ніч зимова.
Хвилини йшли, а ми мовчали.
Три крапки і кінець розмови.
Посивілі портрети також бачать
Як важко вимовить прості слова.
Для нас у долі збереглася здача:
Заплатимо тепер за все сповна.

Я не скажу і в пам"яті -
 коханий.
 І все - таки,
 згадай мене колись.
 Ішли дві долі різними шляхами.
 На роздоріжжі долі обнялись.

Ліна Костенко

Я б йому дарувала світанки,
І цілунками б ніжно будила
Каву в ліжко приносила б зранку,
І навшпиньки б тихенько ходила.

Я б його ні на мить не лишила,
Не дала б сумувати з собою...
А у нашому домі б вершила
Тихий спокій нічною красою.

Я б зустріла його із роботи.
Пригорнула б до себе так міцно...
Не залишила б жодним турботам
Без любові конкретного місця.

Я взяла б його просто за руку,
І тихенько із ним помовчала б
І ловила б я кожну секунду,
Що в ту мить нас із ним чарувала б.

Але зараз я просто помрію,
Що б робила якби була поруч.
Пригорну лиш до серця надію,
Щоб забилося в грудях ліворуч.

(с) Анютка Лужанська

Якщо одного разу ти не захочеш нікого чути, подзвони мені - я обіцяю мовчати.
Габріель Гарсіа Маркес

Все закінчиться колись
А раптом нам не вистачить відважності
Ти прокинешся а я
Вже буду поза зоною досяжності

[Yana]

Іван Франко
Раз зійшлися ми случайно,
Говорили кілька хвиль -
Говорили так звичайно,
Мов краяни, що нечайно
Здиблються з-за трьохсот миль.
Я питав про щось такеє,
Що й не варт було питать,
Говорив щось про ідеї -
Та зовсім не те, не теє,
Що хотілося сказать.
Звільна, стиха ти, о пані,
І розсудно річ вела;
Ми розстались, мов незнані,
А мені ти на прощанні
І руки не подала.
Ти кивнула головою,
В сінях скрилася як стій;
Я ж мов одурілий стою
І безсилий за тобою
Шлю в погоню погляд свій.
Чує серце, що в тій хвилі
Весь мій рай був тут - отсе!
Два-три слова, щирі, милі
І гарячі, були б в силі
Задержать його на все.
Чує серце, що програна
Ставка вже не верне знов...
Щось щемить в душі, мов рана:
Се блідая, горем п'яна,
Безнадійная любов.

[Lyolik]

Мо троxи сумний, але колись  дуже мені подобався


Хуан Рамон Хименес


Конечный путь

...И я уйду. А птица будет петь
как пела,
и будет сад, и дерево в саду,
и мой колодец белый.

На склоне дня, прозрачен и спокоен,
замрет закат, и вспомнят про меня
колокола окрестных колоколен.

С годами будет улица иной;
кого любил я, тех уже не станет,
и в сад мой за беленою стеной,
тоскуя, только тень моя заглянет...

И я уйду; один - без никого,
без вечеров, без утренней капели
и белого колодца моего...
А птицы будут петь и петь, как пели.


І ще такі вірші цього автора
.....

Женщина рядом с тобой...
Музыку, пламя, цветок -
все обнимает покой.
Если с тобой ее нет,
сходят с ума без нее
музыка, пламя и свет.



.....

Я узнал его, след на тропинке,
по тому, как заныло сердце,
на которое лег он печатью.

И весь день я искал и плакал,
как покинутая собака.

Ты исчезла... И в дальнем бегстве
каждый шаг твой ложился на сердце,
словно было оно дорогой,
уводившей тебя навеки.



.....

Не торопись, поскольку все дороги
тебя ведут единственно к себе.

Не торопись, иначе будет поздно,
иначе твое собственное "я",
ребенок, что ни миг - новорожденный
и вечный,
не догонит никогда!


http://nata-koenig.narod.ru/stihi/himenes.html

[Yana]

Женщина рядом с тобой...
Музыку, пламя, цветок -
все обнимает покой.
Если с тобой ее нет,
сходят с ума без нее
музыка, пламя и свет.

   

Відповідь від: 08 Серпня 2013, 09:35:09Дякую.  Сподобалась

[Yana]

Василь Симоненко
І знову сам воюю проти себе —
Два чорти схарапудились в мені.
Один волає: «Зупинись! Не треба!»
Штовхає інший: «Не впиняйся, ні!»
І я іду, і падаю, і знову
Спішу вперед або плетусь назад.
Мені дарма, що брехні і обмови
Об мене торохтять,
Як об гостинець град.

[Yana]

Василь Симоненко
Ображайся на мене як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Хай досада чи гнів жевріє,
Хай до сліз я тебе озлю —
Ти для мене не тільки мрія,
Я живою тебе люблю.

Для кохання в нас часу мало,
Для мовчання — у нас віки.
Все віддав би, що жить осталось,
За гарячий дотик руки.

Влийся сонцем у щиру мову,
У думок моїх течію —
Я люблю твої губи, і брови,
І поставу, і вроду твою.

Ображайся на мене як хочеш,
І презирством убий мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Січень 1961

[Yana]

Місто, премісто, прамісто моє!
Стійбище людське з асфальту й бетону.
Як там не буде, а все-таки є
той силует у вікні золотому!

Ось я проходжу, і ось я пройду.
Може, й навік, але справа не в тому -
Тільки б не танув, як тінь на льоду,
той силует у вікні золотому!

Скільки душа прориває тенет!
З моря і суші - додому, додому!
Там, де у мене є той силует,
той силует у вікні золотому!
© Ліна Костенко
Відповідь від: 11 Серпня 2013, 19:44:26Синдром Аспергера
Вона дзвонить до Бога і палить гашиш.
А ти собі маєш все те на увазі,
Ти нормально їси і достатньо спиш
І не переймаєшся в жодному разі
Що там у неї – нежить чи сказ,
чи є цигарки і чи тепло в хаті.
І дзвониш до неї як бог кожен раз
О восьмій чи часом о пів на дев’яту
Вона тобі сниться і мабуть дарма
Ти думаєш що тобі не потрібно
Знати чи спить сьогодні сама,
Чи з кимсь до бога для неї подібним
Ти маєш життя що такого хотів,
І все, чого ще дозволяєш хотіти.
Вона має рибу і двоє котів
І мрію хоч якось дожити до літа.
Що скажеш їй?
Дівчинко, час, він мина.
Підеш, перетворишся в мокру дорогу.
Ти зник як помер, але буде вона
За двох набирати щовечора Бога.
Ви навіть окремо врятуєте світ,
В вас є ж бо усе що для цього треба:
У тебе – вона, а у неї – дріт
До телефонної лінії неба.

[Yana]

       
           Для тебе
Я би не зміг падати з ніг,
Плавити лід, ставити перший слід
І на кам’яних плитах вогонь нести в руках.

Я би не зміг здатись в полон,
Щоб пити сік з ніжних, але й чужих долонь,
Я би не зміг, я би не зміг.

Приспів:
Але для тебе,
Але для тебе зможу я все!
Але для тебе,
Але для тебе зможу я все!

І на коліна впасти б не зміг,
А якби впав, то би піднятись потім з них
Я би не встиг, я би не встиг.

Душу свою в моїх піснях
Я б не знайшов і не сміявся би у снах,
І у сльозах я б не шукав, я б не літав!

Приспів

[Yana]

Леона Вишневська
Ствердно кивни, сказавши"ні".

-Я ж попереджав,
що не збираюсь бути тобі херувимом!
Серце поранене об гостре лезо ножа,
гордість слів завжди гучно грюкне дверима.

-Я ж не обіцяв тобі ані обіймів, ані свою присутність.
Це не вірність, лиш її субтильна тінь,
на якій ти будуєш ілюзії про спільне майбутнє,
через яку граєш з фатумом в піжмурки, заради якої
ставиш власну гідність на кін.

-Я ж вірив…Тобі. Твоїм словам.
Що так солодко і манірно танули димом у кутиках вуст.
Ненависть пробивалась раніше лиш паростками з-під шкіри,
а тепер я самотужки її шматками на собі у відчаї рву.
Відповідь від: 12 Серпня 2013, 01:59:47Леона Вишневська
Коли день і ніч мінятимуться місцями.

Не тілом, лиш подумки вона насмілиться поряд сісти.
Не словами, а поглядом розповість йому про чуйність.
Невчасне «пробач» - найбільша з втрачених істин,
через яку все нутро кричить, а серце завмерло, не чує.

Обмаль тих, хто готовий вдягнути на себе самотність,
наче зношені часом шкарпетки.
Відчувати тепло подихів, а не бавовни, бути в безпеці з Ним.
Ці келихи сум по вінця наповнив, а ти спробуй, допетрай,
що іноді така самотність теж рятує від болісних ляпасів зими.

Скільки доріг між нею та небом, скільки покинутих
і забутих Господом місць.
…
Вона лежатиме важка та холодна
над прірвою душі, мов міст, з’єднаний уламками ребер.