Микола Сом
На захист зими
На широкі поля, на плити,
В тихі парки, в сумні сади
Ще не встигла зима ступити,
А ми кажемо:" Геть іди!".
А чому? Чим вона погана?
Чи на душу комусь лягла?
Прийде вчасно - говорим: рано,
Мерзнем рано, ждемо тепла.
Ну, а може, ми рано горнем
Тіло в шубу, в долоню сміх?
Боїмось простудити горло,
Ніби горло годує всіх.
- Люди добрі! Ходіть за мною,
Ви зігрієтесь ідучи.
Змерзнуть можна і не зимою,
Не в дорозі, а на печі.
Із книги "Передай кодолу!", 2007
Відповідь від: 20 Квітня 2013, 19:31:31
Барвінкова щирість
Кохай мене звичайно й просто,
так, як кохають всі дівчата.
Коли проходиш білим мостом,
зоря в твоє волосся вп’ята.
Так палко вміють цілувати
лиш ті, що перший раз цілують.
В тремтінні слів твоїх крилатих
я барвінкову щирість чую.
Богдан-Ігор Антонич
Відповідь від: 20 Квітня 2013, 19:36:07
Хоч і пізнав я би всі мови,
І ангелів, і всіх людей,
А якби я не мав любови,
Був би як кимвал той твердий,
Був би як мідь гучна і пуста,
Й мертві були б мої слова.
Хоч міг би я пророкувати,
Знав тайники подій усіх
І віру міг могутню мати,
Що й гори порушати б міг,
А в серці я б любові не мав,
Нічим би був, нічого б не здолав.
І хоч би все добро своє
Віддав я бідним без принуки,
Хоч би і тіло, і життя
Віддав на смерть, на вічні муки,
А в серці би любви не мав,
Нічим би був, нічого б не здолав.
І.Франко
Відповідь від: 20 Квітня 2013, 19:37:10
Ми поранені люди, ми дуже поранені люди.
Але хто наші вбивціі — не цей, не цей і не ця.
Їх нема, вони є, і все це ще тільки прелюди.
Ті, що нас убивали, змінили вираз лиця.
Древо мислі вродило — цитати, цитати, цитати.
Як втомилась душа у суспільній своїй німоті!
Хто віддасть нам життя? А немає у кого ж спитати.
Ті, що нас убивали, іще раз уже не ті…
© Ліна Костенко
Відповідь від: 20 Квітня 2013, 19:44:14
Відповідь від: 20 Квітня 2013, 19:54:51
...А світ чадить. А світ уже не білий.
А ти така, хоч прикладай до ран.
Голубко Жанно, дух неозлобілий, -
“Руан, Руан! Шкода тебе, Руан!”
Руан, Руан... Така висока вежа.
Красиве місто, що і говорить.
Руан. Руан, на площі ж не пожежа, -
Людину палять, бачиш, як горить?
Ти бачиш, ти! Ти ніздрі роздуваєш,
Ти товпишся. Ти в захваті закляк:
Як мучиться !.. і корчиться !..буває ж ...
І стогне, стогне! ...- а ти ж думав як?
Це боляче. Це тяжко. Це смертельно.
Для цеї муки тіло заслабе.
Ну, кат – це кат, вогонь розвів ретельно.
А хто, Руане, хто примушував тебе?!
А втім, чого ж. Все так, на кожнім кроці.
Останнє в світі враження Христа:
Як той жовнір змочив ту губку в оцті
І ткнув її розп’ятому в уста.
Вітаю вас. Оплакую вас, люди.
Горю вогнем у вашу темноту.
Спасибі вам за наклепи й огуди,
За галас ваш і вашу німоту.
Не вирвуся. Прикручена, прикута.
Обвуглююсь у пекло вогняне.
А все – таки горять зі мною пута,
Що до стовпа прив’язують мене.
Прощайте, люди. Кланяйтесь горилам.
Згорю, одмучусь і воскресну я.
Та тільки буде пахнути горілим.
Руан, Руан, твоє, Руан, ім’я!
Ліна Костенко