Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[kocmoc]

 

[РЕАЛ]

Серед темних твоїх таємниць –
Карта таро тривожна як Тора
Місяць сонця злітає вниз
Сонце місяця котиться вгору

Серед чорних моїх франшиз –
Франкенштайн рукотворна потвора
Місяць сонця човгає низ
Сонце місяця ковзає вгору

Ти і я – це помилка каприз
Це божественнна вигадка хвора
Я стартую як місяць униз
Ти кінчаєш як сонце – вгору
   Від Юри Іздрика (славетного нашого земляка)
Відповідь від: 09 Вересня 2012, 23:11:24від Фіалки

зловімо світ в тенета з моїх кіс

півобертом! руки зсудомило ніжністю –
і годі втиснути в терпкі вечори!
зволожених поглядів віхоли злилися,
стривожених вуст полонені човни,

мій місяцю – річкою! ладонько – річкою!
сухе і безжальне – уламок в степу:
вдихнути – несила. і мур би не вистояв:
твій шепіт звільнив єрихонську трубу.

я – зваблена скрипка... лабети прочинено.
тремтливого дерева лагідна лють…
гаїв здичавілих приблуди причинні
кохані суть...

[РЕАЛ]

від Ю.Іздрика

Якщо Небу ти не потрібен,
ще не факт, що не зможеш літати –
є для цього всілякі крила
і літальні є апарати.
Вихід також знайдеться завжди,
на крайняк може бути й летальним..
та зазвичай він – нелегальний,
бо на Небі немає правди.

Та немає на Небі й кривди –
взагалі ніфіга немає,
тож давай вже, вилазь з парадигми,
поспіваєм собі, політаєм.
Якщо Небу ти не потрібна,
ти потрібна землі і водам,
ти синоптик, ти робиш погоду,
ти на срібло сонця подібна.

Небеса нам таки без потреби –
ми ж тобою всесильні, мила.
Ми змайструємо власне небо
і засвітимо власні світила,
власні крила розгорнем, як книгу –
ми ж з тобою всевладні, люба.
Бачиш світло в кінці YouTube'а?
Чуєш хрускіт небесної криги?

[РЕАЛ]

від Іздрика Ю.

Той, хто говорить, що любить тишу,

робить зазвичай це дуже голосно.

Кіт доганяє знежирену мишу –

їй це приємно, йому це корисно.

Падають зорі, каштани і банки.

Ти не звертаєш – тобі це байдуже.

Ти моя вірна, зрадлива коханка.

Я твій учетверо складений аркуш.

Ранок надкушено, день перепечено,

вечір надпито з високого келиха.

Ти – наречена. Мені ти наречена.

Ти – берегиня далекого берега.

Той, хто говорить, що любить тишу,

сам вибухає вогнями, сиренами.

Я тобі вірші по шкірі пишу,

ти мені тихо співаєш за сценою.

Кіт, що гуляє... падають банки...

берег далекий... пастка на миші...

Ми доживемо до спільного ранку

сьомого дня

нашої тиші.

[РЕАЛ]

Богдан-Ігор АНТОНИЧ

САД



Біологічний вірш у двох відмінах

1

Тріпочуться слова, мов бджоли на дощі,
вривається розмова, ледве розпочата,
спалахують думки й ховаються мерщій,
і погляд, мов метелик, ясний і крилатий.

Кімната нам заміниться в квітчастий сад,
і сплетемось, обнявшись кучерявим листям.
Вросту, мов корінь, в тебе, й спалахне роса
на наших ясних снах, омаєних сріблисто.

2

Нас двоє — два кошлаті й сплетені кущі,
і усміх наш — метелик ніжний і крилатий.
Проколені думки, мов бджоли на дощі,
тріпочуться, на гостре терня міцно вп’яті.

Пісні, мов ягоди, омаюють щодня
той сад, де ми ростем, обнявшись тісно листям.
Углиб, аж до коріння все отут сповня
рослинний бог кохання, первісний і чистий.



15 березня 1935

[РЕАЛ]

Розкажу
 тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.

То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.



Ліна Костенко.

[РЕАЛ]

Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом.
Не студить вітер уст — зігрівся коло них.
І радісно моїм тонким, рухливим пальцям
Торкатись інших рук і квітів весняних,

Любов — лише тобі. А це її уламки,
Це через край вино! В повітря квіт дерев!
Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки
Закритої душі і рамку цю дере!

Щоб зайвину свою розсипати перлисто:
Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх.
Ось так приходить мент, коли тяжке намисто
Перлинами летить до випадкових ніг.

Олена ТЕЛІГА

[РЕАЛ]

КОЖНОМУ СВОЄ....

ПолонИть жебраків, королів
Безборонна і чиста краса.
Вабить біле лелек, журавлів,
А ворону зове чорнота.

Манить райдуга бідних сліпців,
Білосніжні шпилі - альпіністів.
Музикантів - мелодії снів,
Світло рампи і сцена - артистів.


Зрада - вихід для підлих нікчем,
Заздрість - мрія слабких і убогих.
Злодій плаче за ломом й ключем,
Що дорожчі за честь і свободу.

Гільйотина над ним нависа,
Кров і падаль шакалів зовуть...
Де потворність - зникає краса,
Де краса - там троянди цвітуть!

віл Sonce33
Відповідь від: 12 Листопада 2012, 23:22:53


Ти кажеш: "Не роби добра,
Допоки не попросять".
Але ж у світі стільки зла
Цвіте і плодоносить...

Ти кажеш: "За добро твоє
Тобі ж потім гикнеться".
Твори добро, поки живеш,
Воно тобі вернЕться.

Ти кажеш, що добро творить -
Це не призначення героя.
Тебе лиш можна пожаліть,
Народжений з любові...

Лишаєшся ти сам-на-сам
З гранітом замість серця.
А я по крапельці віддам
Те, що добром зоветься.

Духовно сильними стаєм,
Коли людей не обминаєм.
Чим більше ми добра даєм,
Тим більше його маєм!
Відповідь від: 12 Листопада 2012, 23:28:42


Не залишайте  наостанок щирих  фраз,
Подібних до гірського кришталю,
Бо ненароком хтось зачепить вас -
І на осколки перетвориться "люблю".

Не поспішайте у нікуди робить крок,
Бо часто далі - глибоченна прірва.
Води скуштуйте ще один ковток -
Криниця почуттів, можливо, не змуліла...

Не відпускайте назавжди коханих в ніч,
Кохання  не щеза з лиця землі...
Стає у пам'яті недОпалками свіч,
Тремтливим світлом миготить в імлі...

[РЕАЛ]

А доля легкою буває?
Напевно, ні. У всіх свій хрест:
Хтось проклинає, хтось прощає,
Комусь за щастям йти сто верст…

Хотілось жайвором співати?
Любистком мріялось цвісти? —
Та долі, кажуть, краще знати,
Від неї, кажуть, не втекти.

Й дороги різні нас стрічають:
То — в очі пил, то — бруд з-під ніг.
І проклинають, і прощають,
І замітає кроки сніг.

А долей легких не буває,
Усі тягар якийсь несуть.
Цвіт то всиха, то розквітає,
А люди йдуть…
А долі йдуть…

Оксана РАДУШИНСЬКА

[kocmoc]

выш для отамана від коханої.

Плюбила я дебила,ну бывает,ну пробило...
Может было мне охота,переделать ИДИОТА.
Только не хватило сил,потому что он ДЕБИЛ!!! 

[Yana]

сумувати
за прожитими роками
за ночами без місяця
за веснами
за теплом
за тобою

може досить

від сьогодні сумуватиму
за осінню

[РЕАЛ]

від ІФ_РО

Я перелистував твоє волосся,
ніби дочитував книжку,
в ній йшлося про те, що про тебе не йшлося:
серце рідко де робить зупинку.

А світло розпалось на два табори,
і кожен з нас - в свому промінні,
мені залишилось котитись з гори,
тобі - розкладати каміння.

А там на самому підніжжі, коли
весь промінь мій стане, неясний,
й закосяться трави, мов п'яного сни:
тремтливі, чіпкі, непролазні,
й запахнуть прив'яло з твоєї
                            легкої
                                  руки,

- тоді все, що знаю,- затягну і струшу
у рани твої на долонях обдертих:
мені ж не сховати від світла нерви,
тобі ж не сховати від темряви душу.

[ksenya]

Не знала куди, тож ставлю в цю тему :

все важные фразы должны быть тихими,
все фото с родными всегда нерезкие.
самые странные люди всегда великие,
а причины для счастья всегда невеские.
самое честное слышишь на кухне ночью,
ведь если о чувствах - не по телефону,
а если уж плакать, так выть по-волчьи,
чтоб тоскливым эхом на полрайона.
любимые песни - все хриплым голосом,
все стихи любимые - неизвестные.
все наглые люди всегда ничтожества,
а все близкие люди всегда не местные.
все важные встречи всегда случайные.
самые верные подданные - предатели,
весёлые клоуны - все печальные,
а упрямые скептики - все мечтатели.
если дом уютный - не замок точно,
а квартирка старенькая в Одессе.
если с кем связаться - навеки, прочно.

[ksenya]

І ЩЕ ОДНЕНЬКИЙ, ПРАВДА, ТАКОЖ НА ІНОЗЕМНІЙ ...:

А я хотела бы с тобой
состариться!
Стать некрасивой и совсем седой,
После троих детей слегка
поправиться!
Кормить тебя домашнею едой...
Купить ковер, что так тебе не
нравится,
Для ссор он станет главной из
причин...
Но знаешь, я хочу с тобой
состариться!
И не бояться на лице морщин...
Хочу вязать тебе жилетки
теплые,
Которые не станешь ты носить,
И посадить подсолнухи под
окнами,
Они тебя конечно будут злить...
Но я отчаянно хочу с тобой
состариться!
В дрожащих пальцах приносить
Фенигидин!
И с сединой быть для тебя
красавицей!
И все твердить : ты нужен мне
один!
Сейчас вот только-только чай
заварится,
Я позову тебя, чтоб разделить
обед,
И сообщу, что я хочу с тобой
состариться,
Но не сейчас, а через тридцать-
сорок лет...
 

[Yana]

Василь Стус:
– Значи себе спадною хвилею,
як серце досягає горла,
коли вода, стомившись падати,
закручується в віражі.
Ця прірва прикінця, уламок цей
злютованої висі й падолу,
оцей двогорбий замір родива,
ця туга на однім крилі –
усе назначено до тебе ще.
Дорога рвіння прикорочена.
І не зайти за дальні далечі.
І за крайсебе не зайти.
Відповідь від: 05 Лютого 2013, 10:50:50– Вглядаюсь в осінні стерні –
куди ти біжиш, дорого?
З-за обрію хто поверне,
як холодно і волого?
За ставом праліс холоне,
берез вітражі вогненні
все ваблять – подайся в гони,
за окраї безіменні.
А чий навіжений голос
вештається серед степу?
Блукає старезний Волос
привидом із вертепу.
За прозимом осінь віє,
німує земля Сварога,
і сонце божеволіє,
бо ж холодно і волого.

– Десятки літ позаду,
а шлях – у тумани,
й холоне десь під серцем
у винних без вини.
Розгубленість осики,
вогонь горобини…
І – біженці, й руїни –
без німців і війни.
Водночас давній Велес
все ближчає до нас,
й Свароже коло котить
у простір наш і час.
Карміни на калині
як спалахнуть огнем! –
Перун зійде на землю
й осики вщухне трем.
2.02.2013
  Василь Стус

[KATRIN]

 Незрозуміла котрий Стус цей вірш написав нещодавно?

[ДДК]

Знайшов такого вірша на цьому сайті: http://www.stus.kiev.ua/
http://vasylstus.com/poetry-poem5.php?t=5&p=134

ГУМАНІТАРНИЙ ЦЕНТР ВАСИЛЯ СТУСАстворений за підтримки
Фонду підтримки молодіжних демократичних ініціатив
Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
Благодійного фонду „Україна Інкогніта”
Українського Фонду культури
а також —
В’ячеслава Кириленка
Андрія Кобринського
Катерини Ющенко

 Всі права застережені. Будь-яке публічне використання розміщених матеріалів заборонене без письмової згоди спадкоємців та укладачів сайту і захищається „Законом України про авторське право і суміжні права” (вiд 23.12.1993  № 3792-XII)..

Судячи з дати смерті поета - той вірш не міг бути написаним за вказаною датою

[Yana]

удячи з дати смерті поета - той вірш не міг бути написаним за вказаною датою

То дата публікації на одному із сайтів. Автор - В.Стус
Відповідь від: 07 Лютого 2013, 12:56:17До збірки "Діалоги з Василем Стусом": вірш Стуса і -- сучасника (В. Півня)

[Alexander]

Моя пам’ять плаче над снігами,
де стоять берези і хрести.
У зимові срібні амальгами
біле сонце хоче прорости.
Я живу, бо ще мені живеться.
Бо живу, дав Бог мені снаги.
Із твого невидимого серця
кров калини капле у сніги.

© Ліна Костенко

[Yana]

    Місяць
Заспіваю твоє ім'я,
Твоє тихе ім'я вишневе,
Де між хмарами обійма
Свою ніжну дорогу небо.
Де горить під зорею мак
І говорить гроза з грозою,
Переманює — перейма
Хвиля хвилю попід горою.
Заспіваю твою любов
У великій твоїй дорозі,
В тій дорозі, де й я ішов
В кароокій рясній тривозі,
Де цілує росу роса,
Де дніпрова світанна повінь
І на ластівці не згаса
Молодий вечоровий промінь.
Заспіваю ті імена,
Що любили і люблять, будуть
Бо вишнева твоя струна
Біля серця мого і люду.
Заспіваю тобі себе
Твоїм словом — від тебе маю…
Там, де час голубінь пряде,
Дорогу тебе заспіваю.
                   Микола Вінграновський

Відповідь від: 08 Лютого 2013, 11:01:15МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

Не починайся. Ні з очей,
ні з губ мені не починайся.
В холодній балці сон тече —
не снись. Не звись. Не називайся.
Труїти душу кожен раз
я вже не можу — будь я проклят!
Пищать дощі, і води топлять
і душу, і терпіння, й час…
Степліло подихом легким,
степліло в прикрощах минулих
тепло заснулої руки,
тепло щасливих губ заснулих.
Відповідь від: 08 Лютого 2013, 11:48:23Г. ЧУБАЙ

МУЗИКА

Десь у диві, у видиві вмовклих ночей,
у музичному лісі, на синім узліссі
цвіла, мов калина, віолончель
і пахло весною чиєсь піаніссімо.

І пахли зеленими зорями очі,
і у флейти-тополі благав хтось покаянь,
і смичком трепетливим свою жіночність
питалася скрипка: «Яка... яка я..?»

І бігла музична струнка олениця,
і птаха музична кудись летіла...
І стояла моя зачудована ницість.
Тремтіла... і деревом стати хотіла.