Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[яничар]

Запитання: Чи мандри допомогли йому знайти Істину?

йому допомогли пошуки. Мандрувати можна було і вічність. А можна було сидіти вдома і, так само, шукати істину.

[Ne-TA]

Коли філософа запитують, що таке істина, то часто він відповідає: "Запитайте щось простіше...". Гумористи інко­ли саркастично говорять, що у суперечці народжується істина... за кількістю її учасників. Так, поняття істина є одним із найскладніших у гносеології, хоча за своїм призначенням воно покликане відображати щось чітке, могутнє і загально-значуще, те, що всім зрозуміле й показує результат пізнання.
 
Розглядаючи істину як одну з вершин пізнавальної діяль­ності людини, ми підкреслюємо той незаперечний факт, що істина є не просто знанням, а знанням особливим.
Саме поняття істини встановлює відповідність між нашим розумом і зовнішнім світом, воно фіксує збіг людських уяв­лень з об'єктивним станом справ. Адже самі собою природні чи соціальні процеси не є істиною, вони є дійсністю, тоді як "істина" — це характеристика нашого знання про них, тобто відповідність наших знань навколишньому світу.
_______
Я думаю, що саме помандрувавши весь свій вік, і повернувшись додому чоловік знайшов істину. А живучи вдома, він міг прожити все життя і не зауважити, що істина поруч .... Саме на це і потрібні були  мандри, і найголовніше для кожного з нас - час.

[яничар]

Ne-TA, дозвольте не погодитись з Вами. Якщо говорити про мандри в прямому розумінні, то вони були зайві- про це свідчить те, що істина була знайдена вдома і попередня притча про блудного сина. В мандрах він не знайшов істини(дія закінчена), 

А живучи вдома, він міг прожити все життя і не зауважити, що істина поруч

, а міг зауважити (можливі варіанти). Час був потрібен і пошук(процес, дія) істини. І "мандри", я думаю, так і треба розуміти- "пошук".

[Лалія]

Навіщо сперечатись.  

Вся суть притч в тому, щоб кожен побачив щось своє. 
Вони мають дуже велику терапевтичну дію і використовуються багатьма психотерапевтами. 

[doktor-maks]

Вони мають дуже велику терапевтичну дію і використовуються багатьма психотерапевтами.

То для душі, а для серця що? Психотерапія не руйнує духовні твердині і не лікує сердечний біль

[Лалія]

Вони мають дуже велику терапевтичну дію і використовуються багатьма психотерапевтами.

То для душі, а для серця що? Психотерапія не руйнує духовні твердині і не лікує сердечний біль

Душа і серце для мене єдине ціле. 

[Ne-TA]

— Немає на світі справедливості! — тужливо пропищала миша, дивом вирвавшись з кігтів ласки.

— Доки ж неправду терпіти! — обурено крикнула ласка, ледве встигнувши сховатися у вузьке дупло від кішки.

— Життя немає від свавілля! — пронявкала кішка, стрибнувши на високу огорожу і з побоюванням поглядаючи на того, що бреше внизу дворовий пес.

— Заспокойтеся, друзі! — сказала мудра сова, що сиділа в клітці на селянському дворі. — У ваших наріканнях на життя є частка істини. Але хіба справедливість належить по праву комусь одному з вас?

При цих словах миша виглянула з нори, ласка висунула носик з дупла, кішка зручніше влаштувалася на огорожі, а пес сів на задні лапи.

— Справедливість, — продовжувала сова, — це вищий закон природи, по якому між тими, що всіма живуть на землі встановлюється розумна згода. За цим мудрим законом живуть всі звіри, птахи, риби і навіть комахи. Подивитеся, як дружно живе і трудиться бджолиний рій.

Сова дійсно була права. Кому хоч раз приводилося бачити вулик, той знає, що там неподільно володарює бджолина матка, розпоряджаючись всім і всіма з найбільшим розумом і справедливо розподіляючи обов'язки між членами численної бджолиної сім'ї. У одних бджіл основна турбота — збір нектару з квітів, у інших — робота в сотах; одні охороняють вулик, відгонячи настирливих ос і джмелів, інші піклуються про підтримку чистоти. Є бджоли, яким належить залицятися за маткою, не відходячи від неї ні на крок. Коли повелителька постаріє, найсильніші бджоли дбайливо носять її на собі, а найбільш досвідчені і такі, що знають лікарюють всяким зіллям.

____________________
      Пурхаючи у вечірніх сутінках і насолоджуючись прохолодою, нарядний метелик раптом примітив мерехтливий вдалині вогник. Він негайно попрямував до освітленого місця, а коли опинився поряд, став літати навколо нічника, що горів на вікні, із здивуванням роздивляючись його. Як же красивий цей незнайомець!

Намилувавшись вдосталь, метелик вирішив ближче познайомитися з яскравим вогником і пограти з ним, як завжди бавився в саду з квітами, розгойдуючись на їх віночках, немов на гойдалках. Відлетівши небагато убік, він зробив крутий розворот і пролетів, майже стосуючись жовтого язичка полум'я і як би запрошуючи його до гри. Але щось боляче кольнуло його і підкинуло вгору. Сівши на підвіконня у нічника, метелик в подиві виявив, що втратив одну лапку і підпалив краї крилець.
«Як же могло таке скоїтися?» — в подиві задавався питанням метелик і не знаходив відповіді. Він ніяк не міг допустити, щоб такий чудовий нешкідливий вогник здатний був заподіяти йому зло. Опам'ятавшись небагато від потрясіння, метелик знов розпрямив крильця і спурхнув. Зробивши декілька кругів над нічником, що горить, він спокійно полетів прямо на полум'я, бажаючи покачатися на нім, але тут же впав в масло, яким харчувався підступний вогник.

— Який же ти жорстокий, — промовив метелик, втрачаючи сили. — Я сподівався знайти в тобі друга, а знайшов погибель. Надто пізно я усвідомив, як ти злий і небезпечний! Дорого мені обійшлася моя наївність.

— Бідний метелик! — відповів йому засмучений нічник. — чи Моя провина, що я не квітка, а полум'я. Ти не послухав моє попередження і став грати зі мною.

[яничар]

Навіщо сперечатись. не знаю. Вся суть притч в тому, щоб кожен побачив щось своє.

Притча- не просто бла-бла-бла. Вона має повчальне значення. Психотерапевти використовують їх тому, що людина може не прийняти пораду висловлену їй прямо, але з задоволенням сама прийме рішення навіяне (підказане) притчею. Я так думаю, бо не користувався послугами і не вчився на пс.терап.
І, тут Макс правий ("агітаційний матеріал певних комерційних культів"), виникає небезпека: чи правильно тлумачиться притча, ким тлумачиться.

[Ne-TA]

людина може не прийняти пораду висловлену їй прямо, але з задоволенням сама прийме рішення навіяне (підказане) притчею

+1

[Лалія]

Я так думаю, бо не користувався послугами і не вчився на пс.терап.

Це саме основне в Вашому пості.  

Відповідь від: 28 Листопада 2009, 00:04:14

але з задоволенням сама прийме рішення навіяне (підказане) притчею.

  Це Ви про НЛП?
 

[Ne-TA]

Душа і серце для мене єдине ціле

Згідна.Серце, як осереддя душі.
Органом душі виступає не тільки головний мозок, а й усе людське єство. А оскільки серце поєднує в собі усі тілесні сили, є їх «скарбником і носієм», то воно має бути визнаним і найближчим органом душевного життя. Отже, можна констатувати, що загальне почуття душі, тобто почуття нашого духовно-тілесного буття, дає себе знати у серці, позаяк навіть найнепомітніші порухи у цьому почутті супроводжуються змінами душевних станів: «В серці людини знаходиться основа того, що її уявлення, почуття і вчинки набувають особливості, в якій виражається саме її душа, а не інша, і набувають такого особистого, приватно-визначеного спрямування, за силою котрого вони суть прояви не загальної духовної істоти, а окремої живої, справді існуючої людини» .
Юркевич називає серце «центром душевного і духовного життя людини». У серці, як наголошує філософ, започатковується і народжується «рішучість людини на ті чи інші вчинки; в ньому виникають різноманітні наміри і бажання; воно є місцем волі та її бажань. Продовжуючи розкривати глибину серця, Юркевич говорить, що воно є «центром морального життя людини.., в ньому з'єднуються всі моральні стани людини». «...Серце є вихідним пунктом усього доброго й
злого в словах, думках і вчинках людини, є добрий і злий скарб людини... Серце є скрижаль, на якій викарбуваний природний моральний закон...»

[яничар]

Лалія , головне що не користувався? Ні, головне "я так думаю" ("я тєбє адін умний вещ скажу. только ти нє абіжайся").
Ну-у, НЛП я й не цікавився особливо, щоб говорити про нього. Але, так розумію, що ним не псхтерапевти корисуються, а кандидати в депутати-президенти-мери(всіх назвав?) та їх піарщики.

[Лалія]

Най буде, то є Ваша особиста думка, яку я маю право не поділяти.  

Логічно закінчити дану розмову, бо притчі від того змісту не наберуть хоч і не втратять.    

[Ne-TA]

                                                                Житя і смерть

Селянин і його син орали разом поле. Змія укусила хлопцеві, і він помер. Батько не звернув уваги на смерть сина і продовжував працювати. Мимо проходив брамін і запитав:

— Хто цей хлопець?
— Мій син, — відповів селянин.
— Що ж ти не оплакуєш його?
— Людина, народжуючись, вже робить перший крок до смерті. Скорбота і сльози не допоможуть померлим, — відповів батько.
І ніхто з сім'ї не оплакував померлого. Мати сказала:

— Життя — готель: сьогодні прийшла людина, завтра піде.

Сестра додала:

— Люди подібні до колод плоту, що пливе по морю: прийшла буря, розбила пліт, розігнала по морю колоди, і їм вже ніколи не зустрітися; на миті люди сходяться, розлучаються назавжди.

Дружина продовжила:

— Дві пташки літали разом цілий день і цілий вечір. Сівши відпочити на одну і ту ж вітку, вранці вони спурхнули: можливо, вони зустрінуться, а може й ні....
_______________________________

                                                                Життя, а не логіка
 
Одного разу чернець Лін-чи здивував всіх. Коли помер його вчитель, Лін-чи розплакався. Він стояв, і сльози текли по його щоках. Його друзі дивувалися:

— Що ти робиш? Тут зібралося стільки людей, і всі вони шоковані твоєю поведінкою. Їх думки написані у них на лицях: «Неймовірно! Цього просто не може бути! Лін-чи плаче! Ми думали, що він повністю неприв'язаний і його дух вільний. І ось тепер він плаче! Він сам учив нас, що душа безсмертна, що вмирає тільки тіло; що тіло це матеріальна оболонка, яка зношується і повертається в землю. Чому ж сьогодні він плаче?» І ми, твої друзі, теж не можемо зрозуміти тебе. Ти учив, що ключем є неприв'язаність. Чому ж ти прив'язаний до свого вчителя?

На це Лін-чи відповів:

— Ваше питання логічне. Але що мені робити? Сльози течуть, і я плачу. Для мене самого було відкриттям, що я плачу.

[Ne-TA]

Притча- не просто бла-бла-бла. Вона має повчальне значення. Психотерапевти використовують їх тому, що людина може не прийняти пораду висловлену їй прямо, але з задоволенням сама прийме рішення навіяне (підказане) притчею

            Притчі — це не просто тексти, не просто розповіді. Кожна притча може щось дати, навчити чомусь, в ній закладена якась певна правда, якийсь певний урок, маленький або великий закон Світу, в якому ми живемо.
За допомогою притч можна дістати доступ до знання законів об'ємного миру. Причому цей доступ — полегшений, тому що притчі — це мистецтво слів потрапляти прямо в серці. Це своєрідний учбовий матеріал, який неодмінно допоможе уважному і вдумливому учневі подорожувати по Світу усвідомлено і радісно.
Абуль-фарадж називав притчі розповідями, освіжаючими розум і що видаляють з серця горе і печаль. «Хай вони послужать утіхою для страждущих, цілющим бальзамом для людей з розбитим серцем, путівником для тих, що люблять повчання і кращим іншому для цінителів смішного», — писав він.

                                                                                        Запитання малюка

Мати не на жарт перелякалася, коли у неї в пральні з'явився ангел-чоловік величезного зросту.

— Що ти тут робиш?
— А ти чекала, що я прийду на кухню? — запитав ангел.
— Ні, я взагалі не чекала тебе, — відповіла мати. — Ти навіщо тут?
— Щоб відповісти на твоє прохання, — сказав ангел так, як якби з'являтися в будинку у людей було для ангелів в порядку речей.
— Я не пам'ятаю ні про яке прохання! — вигукнула мати. — Сподіваюся, що я просила про щось хороше, і що ти не підслуховував, коли я лаялася. Я можу наговорити все що завгодно, коли я оскаженіла.
— Ні, немає, — відповів ангел. — Пам'ятаєш, коли ти дивилася в очі своїй дитині і тихо говорила: «Ах, якби ми з тобою могли поговорити»? Ось, я тут для того, щоб це влаштувати. Завтра увечері, коли ти будеш в дитячій, я теж буду там, щоб ти могла поговорити з ним, а він з тобою.
— І з цими словами ангел зник, пропливши ліворуч від сушильної машини і вгору по вентиляційній трубі.

Мати не злякалася. Врешті-решт, вона вірила в ангелів і багато раз бувала в місцевому спіритичному салоні. Вона ніяк не могла знати, що справжні ангели не люблять цих салонів.

Вона була схвильована. У відповідь він пустив міхур.
Вона довго роздумувала над тим, що йому скаже. З чого почати? Скільки у неї буде часу? Чи зможе вона розповісти йому про серйозні речі? Вона почала перебирати в думці все те, що хотіла сказати дитині, що тільки почала пізнавати мир, — про те, що плита гаряча, а такий красивий вогонь може обпалити. але, стоп! Ангел говорив, що у дитини буде свідомість дорослого. Це міняє справу! Їй потрібно буде сказати йому, як поводитися з дівчатами, і як зцілити розбите серце, і що не всім можна довіряти, і про те, що не потрібно їздити на великій швидкості. Подумати тільки! Як багато їй потрібно сказати того, що потрібно знати людині!
               Наступив вечір наступного дня. Час чарівної бесіди помалу наближався. Вона сиділа в дитячій у ліжечка сина і чекала призначеної години.

І знову з нізвідки не з'явився ангел.

— Радий бачити вас обох, — сказав він похапки. — От як проходитиме ваша бесіда. Мама, ти можеш тільки відповідати. Син, ти можеш поставити тільки три питання. Після цього все припиниться. — З цими словами ангел знову зник, цього разу через грати каміна.

«Це корінним чином міняє справу, — про себе подумала мати, дивлячись на свого сина. — У мене, напевно, галюцинації. Б'юся об заставу, що мій син зараз засне». Але натомість немовля встало!

— Мама, це воістину чарівний день, що ми можемо от так з тобою говорити. Яка це радість, що я можу говорити з тобою зараз, коли я ще не виріс!

В подиві мати застигла з відкритим ротом.

— Я можу поставити тільки три питання, — продовжував з ліжечка хлопчик. — Я так багато хочу дізнатися!

Хлопчик вже думав над першим питанням, коли його мати тільки почала розуміти, що ж відбувається. «Це не сон, — подумала вона. — Мій син говорить зі мною, неначебто він дійсно був дорослим! Що за диво, що за дар!» Вона насилу стримувала себе, поки син думав над першим питанням. Чи буде він стосуватися філософії або релігії? Можливо, він попросить ради, як йому швидше зробити кар'єру, або, можливо, захоче дізнатися про те, як знайти супутника життя — такого, з яким би він прожив довше, ніж вона з своїм. Хлопчик подивився в очі матері і поставив перше питання.

— Мама, я лежав на спині у дворі і був здивований, дивлячись на небо. Чому воно блакитне?

Мати трохи зірвалася на крик: «Ти даремно витратив перше питання!
Мати прийшла в жах. Ще одне питання витрачене на безглузду нісенітницю! Як таке може бути, питала вона себе. Її син був простодушний і допитливий. Ці питання були важливі для нього, а вона цінувала цей чарівний час, який вони могли провести разом. Не поспішаючи, вона розповіла йому про Землю і про Сонце, і про те, що Земля небагато нахиляється, звертаючись навколо Сонця, із-за чого наступають зима і літо, стає то холодно, то тепло. Нарешті, прийшов час для останнього питання. Вони говорили вже майже півгодини, а так мало було сказано.

— Мама, я люблю тебе! — вигукнув син. — Але як мені знати, що ти насправді моя мама? Чи можеш ти це якось довести?

А це що за питання? Звідки він узявся? Хто ж ще міг бути його матір'ю? Хіба не вона щодня піклувалася про нього? Яке розчарування вона випробовувала від цієї бесіди!Їй майже захотілося піти і повернутися в пральню, де все почалося. Вона думала про те, як вона наступного разу заштовхає ангела в сушильну машину, якщо він наважиться з'явитися знов. Її син з безневинним і допитливим поглядом чекав відповіді.

Вона заплакала, але протягнула руки і сказала:

— Подивися на мої пальці, вони такі ж, як і у тебе. Моя особа і ноги схожі на твої. Я виражаю відчуття і любов точно так, як і ти. Я дійсно твоя мати. У нас однакові очі і губи, подивися!

Почувши це, малюк заспокоївся, не поспішаючи улігся на свій матрацик і заснув.

І це все? Диво спілкування трапилося і безслідно пішло, а їй так і не вдалося до ладу поговорити з сином. Що відбулося? Що було не так? Вона довго ще обдумувала те, що трапилося і турбувалася, що в такий важливий момент нічого істотного так і не було сказано.
Потім ангел з'явився знову, із стічного отвору у ванні.

— Йди, — сказала мати, перш ніж ангел встиг розкрити рот. — Я так розчарувалася в тобі.
— Я дав тобі час, — сказав ангел м'яко. — Не я придумав ці питання.
— Ну і яка користь від цього? Чому мій син не запитав про що-небудь важливе? Ти ж сказав, що у мого сина буде свідомість дорослого, але він ставив питання, які задають діти. Ти обдурив мене з своїм так званим дивом.
— Дорога моя, — відповів ангел, — хоча твій синочок і був наділений дарма мови і свідомістю дорослого, але у нього були тільки знання і досвід, які він зміг придбати за шість місяців свого перебування на Землі. Тому його питання були найглибшими, на які він тільки був здатний, і ти відповіла на всі. Навіть на останній, який був продиктований страхом, ти відповіла правильно. До того ж ти передала йому свою любов, коли ви були разом, і у тебе вистачило терпіння вислухати і відповісти. Він старався, як міг, і був чесний. Хіба тобі це не досить?

Мати сіла. Вона не подумала про це. Її синочок вибрав самі кращі питання, які могли прийти йому на розум. Звідки йому було знати, про що питати, якщо він не володів життєвим досвідом, який був у неї? І якби йому яким-небудь чином був дан цей досвід, то йому і не потрібно було б ні про що питати! Не кажучи більше ні слова, ангел зник востаннє — цього разу через вікно.

Мати обернулася до колиски і довго дивилася на свій скарб.

— Ти зробив все як треба, синок, — сказала вона тихо. — Як добре, що ми змогли з тобою поговорити.

[zuma]

— Ти зробив все як треба, синок, — сказала вона тихо. — Як добре, що ми змогли з тобою поговорити.

Потрібно розмовляти з своїми малятками, хоч маленькі, не говорять ще, але все-все розуміють.
Багато чого взяла для себе, емоції переповнюють 

[Ne-TA]

Я рада, що Вам подобається, читайте 

                                                               Завжди є надія

Жив одного разу на світі один казково багатий чоловіка. Не дивлячись на те, що у нього було все, що душі завгодно, він був нещасливий. Доктори знаходили його абсолютно здоровим і не могли зрозуміти причину депресії, що не проходила. Він пробував багато що, щоб стати хоч трохи щасливіше: подорожі, музика, спорт, хобі, танці, медитація, — ніщо не допомагало, він як і раніше відчував себе нещасним.
Пішов він до рабина за порадою.

— Проблема в тому, — сказав мудрий рабин, — що ти не ділився ні з ким своїм багатством і успіхом, ти навіть милостиню ніколи не подавав. Якщо хочеш бути щасливим, допоможи іншим.

Це було щось новеньке! «Врешті-решт, — подумала людина, — можна пожертвувати гроші на добродійність, щоб вилікуватися». Але незабаром він зрозумів, що це не так-то просто. Він не звик розлучатися з грошима без всякої користі, і навіть не знав, з чого почати.Так, багато людей дійсно здавалися бідними, але хто знає, може, вони прикидалися? З іншого боку, люди, які дійсно мали потребу, могли приховувати свою бідність з гордості. Ні, не можна давати гроші кому потрапило, — вони можуть потрапити негідним людям, які споживуть їх на яке-небудь зло.

Він так довго мучився, що трохи не збожеволів. Повинен же бути спосіб визначення дійсно гідних, але таких, що мають потребу людей! І одного разу його осяяло. Потрібно дати гроші людям, які втратили всяку надію. Ось це і буде дійсна бідність.

Людина стала ходити по різних в'язницях, лікарнях, притулках, сирітських будинках, але, на жаль — безуспішно. Він зустрічав людей хворих, що самотніх, таких, що розорилися, безробітних, але ніхто з них не втрачав надію. Багач впав у відчай: його власна надія на лікування танула.
Одного разу, проходячи по вулиці, він почув протяжний стогін, що лунав з розвалин старого будинку, і кинувся туди. Там, в купі сміття сиділа людина в драному одязі, важ покритий виразками і ранами і стогнав.

— Що трапилося з тобою? — запитав він.
— Ой, не питай, — бродяга розгойдувався від горя, сплескував руками і рвав на собі залишки волосся, — Я втратив все: роботу, гроші, сім'ю, друзів! А зараз ще і покрився болячками.
— А скажи мені, — запитав багач, — чи є у тебе надія?
— Звичайно, я сподіваюся. Поки я на землі, а не земля наді мною, у мене є надія. Тільки у тих, хто вже на кладовищі, немає надії!

«Кладовище?..» — подумав багач. Якщо немає надії тільки у тих, хто на кладовищі, значить, потрібно дати гроші тим, хто в могилі! Невідомо, чи допоможе це лікуванню, і це не зовсім добродійність, але чом би не спробувати?Зате можна бути упевненим в тому, що гроші не потраплять до поганих рук.

Темною нічкою чоловік вийшов на вулицю з мішком грошей і попрямував на кладовищі. Опівночі він розкопав першу могилу, що попалася, і зарив туди мішок. І тут він відчув себе краще, неначе камінь з душі повалився. Це працювало, і це — найголовніше.

Пройшло багато років, і людина забула про гроші, зариті на кладовищі. Можливо, і не пригадав би про них ніколи, якби успіх не обернувся до нього спиною. Спочатку невеликі втрати, потім великі, нарешті, банкрутство. Людина була повністю розорена. І тоді він пригадав про гроші, поховані в могилі.

Це була остання надія! Темною ніччю він попрямував на кладовищі, тримаючи в руках лопату і новий мішок, на випадок, якщо старий прогнив. Знайшов ту саму могилу, де заховав гроші, і став копати при світлі місяця настільки безшумно і швидко, як міг.Він хотів щонайшвидше вибратися з цієї могили.

— Руки вгору! — пролунав раптом різкий голос позаду. — Поліція!

Людина затремтіла і трохи не померла від страху.

— Грабуєш мертвих? — запитав поліцейський.

Бідолаха безуспішно намагалася щось пояснити, але мимрив і заїкався. Поліцейський доставив його у в'язницю.

Тиждень опісля він стояв перед суддею, колись процвітаючий багач, а зараз жебрак ув'язнений. Єдині слова утіхи, які він повторював собі, були слова, почуті від обідранця, покритого болячками: «Поки я на землі, а не земля наді мною, у мене є надія».

Поліцейський свідчив:
— Ваша честь, я зловив цю людину на гарячому. Він приніс велику лопату на кладовищі і розкопував нею могилу, щоб вкрасти у мертвого, можливо, золоті зуби або речі.

— Що ти можеш сказати в своє виправдання? — надав суддя слово обвинуваченому.
— Ваша честь, все було не так. Багато років тому я закопав гроші в цю могилу, тому що я шукав того, у кого не було зовсім надії. Тому що рабин порадив мені пожертвувати гроші на добродійність, але я не міг знайти людини, що втратила надію. І тоді я зустрів в розвалинах одну людину, покриту болячками, і він сказав мені, що тільки у тих, хто на кладовищі, немає надії. І я закопав гроші в могилі. Але зараз вони мені знадобилися.
— Та я вірю йому, — суддя дивився співчутливо. — Ця людина говорить правду. Відпустите його. Він невинний.

Опинившись на вулиці, він вже не думав про свої біди, він дихав повними грудьми, насолоджуючись свободою.

— Яке щастя, що суддя повірив мені! До речі, у нього було дуже знайоме обличчя, де я міг його раніше бачити?

[ЯЯ]

Думала, що б то побажати Романам на їх день янгола - та пригадала притчу.
Молодий індус закохався у юну красиву індуску й попросив її вийти за нього заміж. Дівчина погодилася та з однією умовою, що кожного року, напередодні річниці весілля, той відпускатимете її на один день одну лісом погуляти. Юнак погодився.
І от живуть вони не тужать, щасливі. Чоловік дружиною ненатішиться - добра, лагідна, слухняна. Та щороку, як  і обіцяв, на передодні роковин весілля відпускає її до лісу гуляти цілісінький день.
Прожили вони так десять років, чоловік замислився - та чого ж то вона ходить по лісі сама? - запитав у дружини, а та відповідати відмовилася. Й жили так далі, не тужили, чоловік сім"єю ненатішиться - дружина про нього дбає, діточок доглядає та його кохає.
Прожили вони так ще двадцять років, чоловік замислився - та чого ж то його дружина все на один день у рік йде до лісу сама й не лячно їй, вже й немолода, від диких звірів, що трапляються, не втече. Намагався розпитати чи пропонувати її супроводжувати у тій прогулянці - та дружина мовчить й іншого на те не мовить - лише - ти обіцяв,  що відпускатимеш мене, тому дуже прошу - виконуй і надалі цю мою єдину умову.
Проходить так ще двадцять років, чоловік із дружиною любляться - живуть душа в душу - та чує старий, що слабне він, за сім"ю й дружину на страшно, вони виховали чотирьох синів, що захістять матір та чотирьох доньок, що доглянуть за старенькою, та одне мордує старого - куди ж то його дружина кожного року ходить напередодні річниці їх весілля?
Й невитримав старий, виріши вистежити дружину.
Настав певний день, дружина як завжди, прокинулася раненько, вбралася у поганеньке сарі й пішла до лісу - чоловік тихенько за нею. Йде вона лісом, далеко йде і стежками дивними, так наче й немає тих стежок та йде впевнено, як на поклик йде - старий тихесенько за нею крокує, боїться, щоб себе не виказати та ледь встигає бідака.
Й тут бачить - його дружина, виходить на невеличку галявину посеред котрої стоїть величезна суха коряга та його дружина довкола тієї коряги ходить, уважно розглядаючи та в мить вилізла на неї, перетворилася на зміюку й як зашипить... так, що чоловік, себе не пам"ятаючи, вмить дома опинився.
А дружина повернулася у вечір, наче й у змію не перетворювалася й жили вони далі - не тужили, була вона йому й надалі доброю дружиною.
Так бажаю усім мужчинам, щоб їхні жінки шипіли лише раз у рік.

[Лалія]

Так бажаю усім мужчинам, щоб їхні жінки шипіли лише раз у рік.

   

[yurko]

 
А я так зачитався...
Хай шипить і чстіше аби любила.