Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[yurko]

вашу позицiю що до укрiнiзацii суспiльства

<a href="https://www.youtube.com/watch?v=tm3p7VVBdBM" target="_blank">https://www.youtube.com/watch?v=tm3p7VVBdBM</a>

[Tad]

https://report.if.ua/istoriya/sered-predkiv-dzho-bajdena-mogly-buty-galycki-ryurykovychi/
Та ну на 

[Tad]

http://docs.historyrussia.org/ru/nodes/51690-pismo-bormana-rozenbergu-otnositelno-politiki-na-okkupirovannyh-territoriyah-23-iyulya-1942-g#mode/inspect/page/2/zoom/4
Письмо Бормана Розенбергу относительно политики на оккупированных территориях (23 июля 1942 г.)


Мене здивував цей документ . Як він перекликається з сучасністю 
Пару цитат :
1. Мы можем быть только заинтересованы в том, чтобы сокращать прирост
населения оккупированных восточных областей путем абортов. Немецкие
юристы ни в коем случае не должны препятствовать этому.
2.   Опасность, что население оккупированных восточных областей будет
размножаться сильнее, чем раньше, очень велика, ибо само собою понятно, его
благоустроенность пока намного лучше. Именно поэтому мы должны принять
необходимые меры против размножения ненемецкого населения.
3.   Поэтому ни в коем случае не следует вводить немецкое обслуживание
для местного населения оккупированных восточных областей. Например, ни
при каких условиях не должны производиться прививки и другие оздоровительные
мероприятия для ненемецкого населения.

Нічого не нагадує ?  Я нагадаю про посла США 

4.   Ни в коем случае не следует давать местному населению более высокое
образование. Если мы совершим эту оплошность, мы сами породим в будущем
сопротивление против нас. Поэтому, по мнению фюрера, вполне достаточно
обучать местное население, в том числе так называемых украинцев, только
чтению и письму.

Кажете у вас реформа освіти ? По -єропейськи ?

6.   Вместо нынешнего алфавита в будущем в школах надо ввести для обучения
латинский шрифт

Ну тут ви відстаєте , але у де-кого вже присунтє яскраво виражене бажання

7.   
Ни в коем случае не следует строить русские (украинские) города или благоустраивать
их, ибо местное население не должно иметь более высокого
жизненного уровня.

А у вас тепер "Велике будівництво" 

8.   На коренной территории империи, подчеркнул фюрер, слишком многие
вещи регламентированы законом. Этого мы ни в коем случае не должны практиковать
в оккупированных восточных областях. Для местного населения не
следует издавать слишком много законов: здесь надо обязательно ограничиться
самым необходимым. Немецкая администрация должна быть поэтому небольшой.
Областному комиссару надлежит работать с местными старостами. Ни
в коем случае не следует создавать единого украинского правления на уровне
генерального комиссариата или даже рейхскомиссариата.

Вистачить одного посла США  Сумно , канєшно

[yurko]

Переживай за своїх!!₴!

[ББА]

Письмо Бормана Розенбергу относительно политики на оккупированных территориях (23 июля 1942 г.)

ну тепер зрозуміло , чому за гітлєра найбільше воювало і працювало кацапів .        І це при тому , що срана кацапія була окупована ледь не на десяту частину .     

[ББА]

5 лютого 1921 року Аргентина стала першою латиноамериканською країною, яка визнала Українську Народну Республіку і єдиною в Південній Америці, що встановила з нею дипломатичні відносини.

Визнання Аргентиною УНР базується на трьох основних документах:

- листі французькою мовою посла Аргентини у Франції Mарсело Tоркуато дe Aльвеара президенту української делегації на Паризькій мирній конференції графу Михайлу Тишкевичу від 3 березня 1921 р. про визнання урядом Аргентини УНР; 

- листі іспанською мовою міністра закордонних справ та культів Аргентини Оноріо Пуейрредона очільнику української делегації на Паризькій мирній конференції від 31 березня 1921 р. про визнання його урядом УНР;

-  та додатку до листа від 31 березня 1921 р.  - скриптурна завірена копія постанови уряду Республіки Аргентина від 5 лютого 1921 р. за підписами президента республіки Іполіто Іріґожена та в.о. міністра закордонних справ та культів Пабло Торелло про визнання УНР державою вільною і незалежною.

Обидва листи і додаток надійшли до Надзвичайної дипломатичної місії УНР Парижі - 7 березня та 8 травня 1921 року.

[ББА]

= Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства =


Якщо на землях Волині будівничі дотримувалися традицій, що склалися на придніпровських теренах, то в Галицькій землі застосовували здобутки романської архітектури, поширеної в Угорщині, Чехії, Польщі.

Особливостями галицької архітектури є надзвичайна різноманітність типів споруд, для оздоблення яких часто використовували білий камінь та спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, з рослинним і геометричним орнаментом тощо.
Розквіту архітектура Галицької землі досягла у 12 ст. за князювання Ростиславичів. У стольних містах тоді з'явилися муровані князівські палаци, кам'яні храми, оборонні споруди.
Найвідомішою пам’яткою галицької архітектури є грандіозний Успенський собор у Галичі, збудований в середині 12 ст.

Величний собор, який був трохи менший за Київську Софію, символізував могутність Галицького князівства та її володаря Ярослава Осмомисла.
У соборі під час розкопок фундаменту було виявлено саркофаг самого князя.

Єдиною спорудою давнього Галича, що збереглася до наших часів, є церква св. Пантелеймона, побудована в другій половині 12 ст. (сучасне село Шевченкове Івано-Франківської області).
У 13 ст. значним архітектурним центром був Холм, де продовжували розвиватися традиції галицької архітектури.
На жаль, жодна із пам’яток холмської архітектури не збереглася, але Галицько-Волинський літопис розповідав про собор Іоанна Златоуста, яку князь Данило спорудив і відновив після пожежі Холма 1256 р.

Серед збережених храмових споруд Волині найстаршим є Успенський собор у Володимирі, збудована за князя Мстислава Ізяславича в 1160 р.

У 13 ст. на Західній Волині з’явився новий тип оборонних споруд – великі оборонні вежі-донжони, побудовані з каменю або цегли.

( Джерело - https://geomap.com.ua/uk-uh7/288.html)

[ББА]

Аргентина, провінція  Буенос-Айрес, місто Монте Гранде - місце, де створювався пам`ятник Тарасу Шевченку для м. Львова.
Скульптори: Володимир та Андрій Сухорські.

[yurko]

 

https://www.radiosvoboda.org/a/31102556.html

[Tad]

https://globlvillage.com/2020/10/23/%d0%bf%d0%b5%d1%80%d1%88%d1%96-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%86%d1%96-%d0%b2-%d0%ba%d0%b0%d0%bd%d0%b0%d0%b4%d1%96-%d1%97%d1%85-%d1%86%d1%8c%d0%ba%d1%83%d0%b2%d0%b0%d0%bb%d0%b8-%d0%b7%d0%b0/?fbclid=IwAR1zg8RK_BwM3yrTooRCVHLiXoU7d7nP0Nauxifq3c9z1waTKB6d5UTLDBA

Перші українці в Канаді: їх цькували за вишиванки, а жили в землянках


Чому я це все пишу? Щоб було більше розуміння про долю ранніх еміґрантів, надто жінок, чиїми силами постали ферми, села, церкви, і про що майже не говориться. Щоб показати: з приїздом до Нового Краю доляри на голову нікому не падали, а “кращі умови” вигризалися щоденною важкою працею і слізьми.

“Злидні, які я пережила в Канаді, не списав би і на воловій шкурі. Бо не досить, що через 22 роки дерла пні в Альберті, то чоловікові забаглося ще Британської Колюмбії, і там кедрові пні через 15 років добували. Там муж і помер, там втратила я і одинокого сина. Я повернулася до дочки в Альберту, беру тепер старечу пенсію. Як нагадаю собі ще рідний край та свої роки молоді, то з жалю серце мало не трісне. Канада, може, добра країна, але не для мене.” – Марія Юрійчук, Гемлін, Альберта

Ну за то тепер там всi паняги 

[ББА]

так баян же - я уже викладав це . І зверни увагу - що там так "погано" було , що чомусь в Україну не повернулись .      
 
зі .  І звичайно що на кацапєє у них би були і дварці с аквадіскатєкамі , і лічніє баракі і магьот біть дажє зімлянка с врємьянкай       У всіх українців на кацапєє все супер круто - і тепер вони там кацапів друть па полной праграммє ( особливо на сургутах і унукава )      

[ББА]

«Антисемітизм — це нормально». Євреї Галичини в довоєнній Польщі

Про історію польського антисемітизму написано чимало, але в Західній Україні (що увійшла в 1919-му до складу Другої Речі Посполитої) він набув своєї специфіки. Характерно, що ці етнічні українські території довгий час не знали погромів, у той час як Київ і Одесу, Житомир та Катеринослав, Юзівку й Миколаїв з кінця XIX століття періодично накривало антиєврейське насильство.

Частково, це заслуга влади Австро-Угорської імперії, яка проводила стримано-толерантну політику щодо національних меншин. Але імперії мають властивість розпадатися, що і сталося з Будинком Габсбургів восени 1918 року.   

Коли після Першої світової на уламках вчорашньої імперії виникли незалежна Польща й ЗУНР, євреї не поспішали заявити про підтримку однієї зі сторін, знаючи, що за будь-якого розкладу виявляться крайніми. Утім, незважаючи на оголошений Єврейською національною радою нейтралітет, чимало євреїв встали під синьо-жовті прапори. Крім того, якщо поляки бойкотували вибори в парламент ЗУНР, то євреї брали в них активну участь.   

Розплата не змусила себе чекати. Відразу після захоплення Львова польськими військами —  21-23 листопада 1918 року — містом прокотився кривавий єврейський погром. «Польські легіонери …марширували під командуванням офіцерів вулицями єврейських кварталів і займалися систематичним грабунком, громили єврейські магазини за допомогою багнетів і ручних гранат, оточували будинки і спалювали їх, — писав у ті дні кореспондент берлінської Jüdische Rundschau. — Деякі мешканці вискакували з вікон, рятуючись від вогню. Легіонери стріляли в нещасних. У Львові приблизно 10 000 євреїв залишилися без даху над головою, зруйновано 80% єврейської комерційної власності. В даний час є відомості про 600 поранених, знайдено 40 обвуглених трупів. Грабіж тривав безперервно з ранку п'ятниці до полудня неділі. Це сталося майже відразу ж після того, як у четвер вранці українські війська покинули місто».

Приховано: Показати

http://hadashot.kiev.ua/uk/node/1707?fbclid=IwAR3P2I65HoZEuphtzoZwjKdj1K1dor2fj82lssi6JjNC4H-mjgcGtTVY8Qw

[ББА]

<a href="https://www.youtube.com/watch?v=Uxk7q0E3U7Q" target="_blank">https://www.youtube.com/watch?v=Uxk7q0E3U7Q</a>

Wspomnienia Łemkini / Спомины Лемкыні

[yurko]

Спомины Лемкыні

а у тебе не було бабці, аби тобі щось подібне розказала?


Я то такого наслухався досить.

Шкода що малий був і не мав тоді на що записати. Та і не цінував того. Тому зараз позабувалося.
Але ще в голові багато того є.

І про жидів на Заліссі, і про то як в школі було, і про жидів на Вітовського. І про Сафіра дід розказував (той дім що на повороті навпроти Тістечка)
і ще багато-багато всього.
І про німців і про бандерівців і про Магаса зрадника з Підгорок.
І про то, як в ночі на фірі з Залісся на Студінку втікали і як їх приютили добрі люди у стодолі.
І як мадяри спалили Копанки.
І як москалі (червона армія) прийшли і нагнали з Залісся в місто.
І як дали змалу німецьку хату, а прабабця була пробивна і пішла та вибила як багатодітній більшу хату на Мостиській.

Тому мені дивно, коли хтось таких історій не чув 

[ББА]

Та мені теж багато чого мої розказували . Ти будеш здивований , але якщо пройдешся по селах ( особливо в Рожнятівщині ) - то тобі до цього часу ще багато чого розкажуть . В селі життя іде спокійніше ( тяжче однозначно ) , новин особливих немає і люди багато чого памятають і зберігають і розказують і обговорюють . А уяви собі моє життя - з 14 років в Калуші проводив або канікули або тимчасово жив ( між певними подіями чи поїздками ) . Служба , потім проживання в різних країнах ( причому не дуже жив серед українців - тому доводилось вчити мови , традиції і тд ) . І мало що взагалі в голові трималось з тих розповідей діда чи баби . Мама до цього часу не дуже хоче щось розказувати ( хоча уже давно не живе в Україні ) . Може колись приїду в Україну і поїду до тети ( батькової сестри ) - вона точно багато чого розкаже .      

[yurko]

Ну так. Я в селі не жив довше 3 місяців. Але то було німецьке село 


А на Рожнятівщині (щитай на реально Бойківщині, бо Калуш і навіть довколишні села то ніяка не Бойківщина) як був в гостях - то так, як в Африку попасти 

Правда був вліті у Косові на похороні бабциної сестри - то далі таке саме 

Чудасія та й тільки. Стільки всіляких обрядів, звичаїів.

Ми (калуські) там були як білі ворони.
Вони певно і злі на нас були що ми нічого не знаєм і всьому дивуємося) але так як то найближча родина покійної (а її там дуже поважали) то ніхто нічого не сказав...

[ББА]

"Їхали ми гірше псів". 70 років тому жителів Кадобни вивезли з села в "товарняках"

Щоліта — у липні — громада Кадобни відзначає одну з найгіркіших дат своєї історії — насильне виселення кадобнян, які допомагали боївкам УПА, в південні області УРСР. 2021-го минає 70 років від часу виселення жителів села з дідівських теренів.

На Прикарпатті сталінські посіпаки з допомогою місцевих прихвоснів-перешиванців активно боролися не лише з окремими численними «пособниками» повстанців, а й з цілими прикарпатськими «бандерівськими селами». Територіями терору ставали ті терени: людей насильно виселяли у південні регіони, змушуючи підписуватися про «добровільність» — давати згоду на вигнання, а їхні помешкання руйнували до фундаментів чи спалювали, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Галичина".

«207 родин вивезено в Миколаївську область. Там їх розселювали в різних районах і різних селах по колгоспах. 151 родина роз’їхалась по селах до рідні і в південні області не поїхали...», — зазначає у своїй краєзнавчій книжці «Історія села Кадобна...» світлої пам’яті Михайло Батринюк.

Проте відомо, що з десяток кадобнянських родин за непокору вивезли того року до Сибіру. Адже 23 січня 1951 року Рада міністрів СРСР прийняла постанову «Про виселення куркулів та їх родин з території Станіславської області», яка передбачала виселення з рідних земель у східні і південні області УРСР майже півтори тисячі селянських господарств. Відбувалися масові переселення і ліквідації в області цілих населених пунктів. Гірка доля судилася також таким калуським селам, як Зелений Яр, Довге Калуське, Старий Угринів, Середній Угринів, та ін.


Іван ЛАЗОРИШИН, уродженець Кадобни, 87 років, («Кріль»):
— Тоді мені вже було 17, тож багато що пам’ятаю про ті події, хоча роки роблять своє. Пригадую, ми сидимо в хаті, а «ревушники» (на той час учні ремісничого училища у Брошневі-Осаді) вже дах розбирають. З собою, крім їжі і документів, ми не взяли нічого. Все ґаздівство і живність покинули напризволяще, а сталося так, що на роки. Нас — мачуху Марту, мою сестру Марту 1926 р. н., братів Семена 1928 р. н. і Миколу 1938 р. н., іншу сестру Марію 1945 р. н. і мене — позаганяли у вантажівку з відкритими бортами і повезли на пересильний пункт до Брошнева-Осади. Там ми пробули недовго — всіх відвезли на залізничну станцію у сусіднє село Креховичі (залізнична станція «Рожнятів») і запакували у вагони-«товарняки». Вивезли у Миколаївську область, де ми пробули аж до 1954 року.

Їхали ми гірше псів. Вагон переповнений — дорослі, діти, жінки, чоловіки, хворі... Туалету нема, посеред вагона — буржуйка. Сморід, дихати не було чим. На Миколаївщині нас порозселяли по чужих порожніх хатах. То вже з часом нам побудували житло. Місцеві люди зустрічали нас з радістю — приносили їжу і добре до нас ставилися. Працювали ми в колгоспі. Спочатку я був причіпником, відтак трактористом, помічником комбайнера і комбайнером. Тільки після смерті ката Сталіна дозволили людям чинити на їх розсуд — повертатися у рідні села чи залишатися. Наша родина, та й то не вся, повернулася до рідної Кадобни...


...


https://vikna.if.ua/news/category/all/2021/03/11/119957/view?fbclid=IwAR0xTVtLXzb6ZhlwDo7U7fwCGsvLCFShTRhredWTCpNzpBeT-I-SlvFAbpE#.YEoNf6DdciI.facebook

[yurko]

<a href="https://www.youtube.com/watch?v=7c-QCWA1fo0" target="_blank">https://www.youtube.com/watch?v=7c-QCWA1fo0</a>

[ББА]

Публікація в американському журналі «Look» 14 березня 1939 р.: "Наступна європейська війна почнеться в Україні".

[ББА]

<a href="https://www.youtube.com/watch?v=9lZy-VX28Oc" target="_blank">https://www.youtube.com/watch?v=9lZy-VX28Oc</a>

Ruthenia. Restoring the Nation's Code