Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Tandylight]

Отже другого дня у Єгипті  ми мали їхати на екскурсію в пустелю - у Бедуїнське селище. Така екскурсія мала закінчитись о 19.00, а о 1.00 ночі потрібно було виїжджати до Каїру на Піраміди.
Як і все, що було в Єгипті ця поїздка була вражаюче пізнавальна і емоційна, хоч ми і розраховували зберегти баланс між історичними екскурсіями та розважальними.
Такою яскравою вона стала через багато речей, які зазвичай грають роль у нашому житті.
Нам неймовірно пощастило з екскурсоводом,  то була пані років тридцяти п’яти, родом з Казахстану, яка вже біля 5 років жила у Хургаді.
До речі 30 відсотків населення Хургади, то вихідці з країн СНД, тому коли автобуси рухаються через блокпости і заходять офіцери безпеки перерахувати хто їде у автобусі, і водій говорить русіш, вони навіть не переймаються. 
Ми спочатку бентежилися.. Чому? Чи то просто усім пофіг до руських, типу «їх все рівно ніяка зараза не візьме», але потім нам пояснили, що то через те, що серед них дуже багато місцевих
 
Це наш екскурсовод на фоні пустелі.. Пустелю яку ми бачили, то не зовсі мтака яку показують у фільмах, вона, скоріше тверда( камяна) тому барханів і т.п. ми не бачили  така як ми звикли бачити теж певне що є, але підозрюю, що вони не возять туди туристів 
Відповідь від: 29 Червня 2009, 11:22:52
Відповідь від: 29 Червня 2009, 11:23:05Отже у визначеному місці усіх хто хотів до Бедуїнів розсадили на джипи які колоною почали рухатись у напрямку  пустелі. Попереду їхало авто з оператором ( то ще одна непересічна особистість) який тримаючись однією ногою за відчинене у дверях вікно, з великою камерою, робив зйомку при цьому влаштовуючи еквілібристичне шоу. Фото нижче.

Відповідь від: 29 Червня 2009, 11:25:28тут усіх збирали 

Відповідь від: 29 Червня 2009, 11:28:21Коли ми дісталися місця нас усіх вишикували в одну лінію і….
Ні... не розстріляли, а показали і пояснили, що таке Міраж, і таки так,  ми бачили у пустелі воду якої там немає, то дуже прикольно.
потім завезли рохи далі умісце, що таки більше нагадує відому нам пустелю і ближче до гір для історичного фотот, так би мовити 
Нам трохи розповіли про геодезію Африки і ми поїхали до самого поселення Бедуїнів.


Відповідь від: 29 Червня 2009, 11:33:24Бедуїни хоча і повинні були б вдавати з себе диких, але відносились до нас дуже по філософськи. Ці поселення за домовленістю з владою більше не здіймаються з місця і не мандрують пустелею, хоча більшість все таки мандрують і в деяких країнах Африки вони живуть у спеціальних рекреаціях, оскільки ті хвороби що несе суспільство чи взагалі просто адаптовані нами мікроби можуть для бедуїна бути смертельними і навіть деколи ставалось так, що вимирали цілі племена, наприклад через занесену з колою чи чіпсами якусь заразу.
Такі поселення слугують, так би мовити, з комерційною ціллю, хоча живуть вони все таки по бедуїнські під відкритим небом, їдять лише те що дає верблюд і що можуть вирощувати зі злаків. Їх життя неможливе без верблюдів.. Ті шукають воду, зігрівають холодними ночами, возять на собі, дають вовну і молоко.
Будови, що видно з боку, то вже для диких туристів, що на фото


Це я мала необережність взяти з собою цукерок, з суворого дозволу організаторівцукерки мали бути лише єгипетського виробництва, щоб не отруїти маленьких бедуїнчиків... Якби цукерки не закінчились, то моя друга половинка, добіг би до мене скоріше.. бо злякався, що мене розірвуть 

Ще один маленький представник Великого народу


Відповідь від: 29 Червня 2009, 11:49:09Але головне то вода.
Верблюдиха може відчувати температурну різницю піску у два градуси  тому і є природним розвідником води.
Хоча орієнтиром де садити рятувальницю слугує дерево, яке Пушкін у свому творі колись назвав Анчар (вони його ніяк не називають) .
Воно у пустелі росте лише у місці де є вода, власне дуже недалеко, ну а далі все ясно - верблюд - колодязь -розселення і пізніше знову мандри.




Я не памятаю, коли вони знову йдуть у нове місце, але здається , знову таки, коли Верблюдиха вигодує верблюжа. Забула сказати найголовніше, що така чуттєва до градусів, і так гарно вона відчуває ту тонку градусну межу лише у вагітному стані. Від цього здається і залежать їх мандри. Коли вона родить то дає молоко і кормить тим самим усе плем'я, а потім знову вперед 

Відповідь від: 29 Червня 2009, 12:08:40У Бедуїнів дуже суворі закони, якщо одне плем’я дісталося води, а за ним через деякий час приходить інше плем’я (бо племена постійно мандрують пустелею), вони не дають тому що прийшло пізніше навіть напитися і не дозволяють зупинитися. За їх законом виживання - моралі не існує, є лише інстинкт самозбереження.
У них вважається що інакше помре їх плем’я через нестачу води чи провіанту.
Інший закон, то закон крові. Бедуїнські жінки одружуються (на відміну від єгиптян мусульман) лише з представником іншого племені, зрозуміло. для того щоб крові не змішувалися і було сильне та здорове потомство.
Якщо дитина чи старий поранені чи захворіли і грубо кажучи, це травма не сумісна з життям, вони не звертаються до влади за медичною допомогою, а просто йдуть помирати до пустелі.

Відповідь від: 29 Червня 2009, 12:11:05І останнє, кожна родина у Бедуїнів має свої функції, їх не багато в принципі. Ті що лікують та готують ліки, ті що годують, ті що вирощують і найбагатшою та найпочеснішою є та що плете килими. У кожного племені є свої кольори і по тих кольорах на їх торбинках можна зрозуміти скільки разів плем’я перейшло Ніл.

Якщо за законом Бедуїна, дівчина повинна йти у інше плем’я до чоловіка, то у випадку з ткалями килимів, чоловік з іншого племені може прийти у її родину, бо її вміння то втрата для племені.

На цій світлині позаду дівчинки, що пече хліб (якій до речі десь років 15) стоїть хлопчик з яскравим м'ячиком, він прив'язаний, бо як тільки приїжджає група туристів, він тікає і потім інша група знаходить його у пустелі

Хліб до речі неймовірно смачний, а через те, що він випікається при температурі більшій за 100 градусів, абсолютно гігієнічний, нас туристів пригощали 



Відповідь від: 29 Червня 2009, 12:32:56Крім усього сказаного потрібно відмітити, що селище у якому ми були знаходиться насправді у дуже гарному ландшафті, у пустелі між гір.
У селищі як ви вже зрозуміли, ми могли придбати килимки, покататися на верблюдиках і попоїсти Бедуїнської їжі.
Крім цікавого екскурсовода, була інтернаціональна компанія, яку ми з задоволеням пригощали нашим коньяком,

що привезли з собою у фляжечці

і наш  оператор – еквілібрист, крім того що знімав,

вчив нас популярних фольклорних пісень ( на фото ми рухаючись шеренгою співаємо про якогось коханного який як завжди любит коханну оригінальна пісня, правда?)

Закінчилось усе виступом народного Бедуїнського ансамблю і ми роз’їхались по Готелям де через пару годин вклалися передрімати, бо потрібно було їхати до Каїру.

Відповідь від: 29 Червня 2009, 13:02:25Про наші пригоди розповім пізніше, бо потрібно трохи відволікатися на реал  та й Вас не хочу перегружати.
Якщо розказую занадто довго, пишіть 

[yurko]

Ні. Все дуже гарно і цікаво, але бажано до вечора закінчити, бо я хочу розповісти як ми з Рибкою вчора їздили в гори і ледь живі вернулися 

[Tandylight]

Але все добре?










Відповідь від: 29 Червня 2009, 13:16:54Я спробую викласти Каїр, а все інше вжее потім, на наступному тижні
тримайтеся 
Відповідь від: 29 Червня 2009, 13:17:50Yurko викладайте не томіть, бо настрашили, я потім викладу
То було давно і далеко 

[yurko]

Вчора ми з Рибкою їздили у гори. То була її ідея, бо вона ще не була у "серйозних" горах. Я трошки по впирався і погодився їхати.
Виїхали о 6:00 і о 8:10 ми вже були у с. Кузьминець. Автобус довіз лише до дороги,тому далі ми йшли пішки.

Поїздку організовував співробітник Оксани, Мирослав. Він і сказав, що ми під'їдемо під саму гору, куди навіть дітки за годину виходять, ну ми і повелися 

Був ранок прекрасного літнього дня і ми милуючись природою рушили по маршруту.

Далі було більше 10 км підйому, спочатку дорогою (ну її подобою, бо вночі був дощ та і взагалі там проїхати можна лише на дуже серйозному джипі), потім стежкою з в величезними мокрими лопухами мати-й-мачухи. Фотографувати було ніколи, бо як виявилося ми йшли з авангардом, представники якого регулярно їздять у гори і мають достатньо досвіду, щоб долети великі відстані гірськими стежками, але на жаль жодного досвіду бути провідниками для людей які такого досвіду не мають. 

Я на відміну від Оксани мав досвід гірських походів, але то було понад 10 років тому  і як виявилося 10 років долання рівнинами відстаней не більше 2 км зробили свою чорну справу із моїм тілом. Тим більше, що я за той час став на 10 кг важчим.
Тож ми йшли. Коли стежка з лопухами закінчилася, треба було подолати потічок а далі підйом схилом сплюндрованим машиною, що возить ліс. То виглядає доволі зле. Там звісно нема дерев, тому під впливом дощів схил перетворився у багнюку з поваленими деревами. Ми старалися не відставати від авангарду і як дурники рвалися вперед задихаючись і  навіть не стираючи поту, що заливав очі. Вже після того болота почали боліти ноги вище колін, бо постійно робиш кроки ніби по високих сходах. Видно ми просто занадто швидко підіймалися. Останній ривок то був підйом десь на 500 метрів лісом. Тут Оксана вже почала казати що нікуди далі не йде . Але переборола себе і пішла. А я мусів тягнути ноги руками за джинси, бо самі ноги йти вже відмовлялися. Якось з тяжкою бідою ми таки дісталися полонини під горою Середня.
Ось тут видно як Окся ледве волочить ноги, а я щасливий, що подолав підйом, спромігся витягти фотик і почати фотографувати.

Повірте, що кольори - не справа фотошопу! Там дійсно так красиво і зелено. Тут ми ще змогли оцінити красу і навіть трошки перекусили.


Відпочинок тривав десь хвилин 20 (то дуже мало) а далі наш авангард об"явив, що вирушає на гору Висока а звідти на гору Ігровець. Ну звісно було знов сказано, що підйом на Високу йде серпантином, тому то дуже просто

Відповідь від: 29 Червня 2009, 15:02:46От глянули ми на всю довколишню красу

це до речі гора Середня

і рушили на гору Висока. Чому передувало 5 хвилин вмовляння Оксі, щоб вона погодилася піти.    Ліпше би вона не погодилася 


Спочатку було не надто важко ну я звісно ноги руками пересталяв, але йшов. На пів дорозі (як ми думали,а насправді то лише 1/6 була) ми зупинилися, щоб зробити кілька фоток


Тут видно полонину звідки ми вийшли. Якщо придивитися, то у центрі знімку, чуть правіше, видно кольорові цяточки. То ті 6-ро розумних, хто не пішов далі 

А це те саме фото з зумом. Видно як далеко ми вже відійшли. А ще не було підйому вверх


Видно, що схил праворуч стежини доволі крутий

А ще зліва видно кавалок мене 
Йти треба було дуже обережно, щоб не впасти у прірву. Там правда все поросле альпійською сосною, але вилазити подертому було би не весело.
Аж ось нарешті ми вийшли на вершину схилу (то ще не була вершина гори). Тут мушу знов відмітити, що авангард просто втік на гору і ми йшли навмання. Варто було туди дертися! Краєвиди просто чудові


Нам пощастило видряпатися швидше ніж туди видряпалися хмари.

Але вони вже невідворотно наступали

Дороговказ показував, що до вершини гори ще 300м.

А ось як у горах виглядають ті 300 метрів насправді 
Вершина ліворуч від мене, там де людиска товчуться.

А показую я Оксі як далеко залізла "цилівізація". То вишка КиївСтару недалеко від с. Осмолода (притягнуто зумом)


Вершина гори вся вкрита розсипами каміння порослого лишаєм

Тим часом вершина то виринала то потопала у хмарах

Нарачки ми все ж дісталися вершини. Звідти вже нічого видно не було  все заховали хмари

На Ігровець ми не дійшли 70 метрів. Я просто відчув, що в разі ще одного підйому, назад мене треба буде вже нести. Тому ми вдвох залишилися в хмарах. Погамали і рушили назад. Ноги так боліли, що коли ми зустріли 4-х львів'ян, то я мусів не йти і чекати щоб вони пройшли, бо встидався свого ковиляння. З горем пополам ми зійшли з Високої. Я ледве пересувався і двічі чуть не зривався в урвище. Раз коли зашпортався однією ногою за іншу а другий, коли обламалася гілка за яку я тримався проходячи поворот. А от Окся таки видала пірует!
Вона йшла попереду, щоб не бачити як я мордуюся і не помітила, що один край стежки обірвався невеличким півколом. От у то півколо вона сміло вступила лівою ногою. Уламок секунди і нема Оксі на стежці. 
Допомогла її згуртованість і уважність і вона встигла вхопитися обома руками за дві альпійки, що росли прямо з-під  стежки. Падаючи вона вдарила коліно і бедро. Але від шоку навіть того не відчула і вискочила на стежку як гірська коза. З'їжджене дуже просилося назад, але ми опанували себе і пішли далі.
На полонині ми відлежалися хвилин 40 поки не підійшов авангард і швиденько рушили до автобуса.
Вирішили йти легшою дорогою але довше (13 км). Потім виявилося, що то була ще одна помилка.
Дорога не йшла в низ, а плелася по схилу гори. Так ми йшли десь 6 км. і зулпинилисяише раз, щоб зробити фото

як видно вже серйозно зібралося на грозу. І як тільки но ми вийшли на галявину, пішов дощ.
Дощовик був у нас один на двох. Його вбрала Окся. Добігли ми до лісу, але виявилося що під смерекою від дощу, та ще й проливного не заховаєшся. До того ж ті, що йшли попереду вже втекли кудися, а ті що позаду ще відставали.
Ми зрозуміли, що не бачимо наступної мітки на деревах, яка вказує напрям стежки, тобто загубилися. Вже кілька раз гримів грім, але ще десь далеко і не надто голосно. Правда дощ помітно посильнішав.
Ми вирішили вернутися до попередньої мітки. а треба було йти галявиною. Я кричав, щоб не шли відкритими ділянками, бо тоді людина стає громовідводом і у неї  частіше влучає блискавка, ніж коли ховатися у лісі (дерев правда триматися теж не можна). Але мене ніхто не слухав. Я ж пішов лісом. Як тільки групка відбігла на від лісу на метрів 15, щось сильно блиснуло і відразу пролунав страшної сили грім. По часу затримки між спалахом і звуком (не більше пів секунди) було зрозуміло , що блискавка зафігарила десь не далі як 100 м від нас, а то і ближче. З переляку група кинулася у бік лісу звідки волав я. Не встигли ми віддихатися, як другий раз вдарила блискавка і теж зовсім близько. Всі присіли і затулили вуха, щоб не чути страшного гуркоту. Я зі страху навіть вуха не закривав. Куди саме потрапляла блискавка ми не бачили. Просто у той момент ставало так ясно, що не можна було зрозуміти з якого боку йде сяйво. Третій раз лупнуло вже ближче до групи яка йшла за нами. До них побіг Мирослав, щоб привести до нас. Не встиг він ще до них дійти як вдарила блискавка. Потім всі сміялися і з випучених очей, і з присідань до самої землі, але в той час то був просто щок!
Лише співробітниця Оксани зберігала відносний спокій. Казала : "Чого боїшся, молися!" Що ми і робили. Оксана ще з пів години поки ми мусили йти галявинами. На щастя Мирослав знайшов мітку на дереві і ми рушили до автобуса.
Ой як же довго тягнулися ті 7 кілометрів. Всі хто не мав дощовика промокли повністю і всі ті 7 км я йшов мокрісінький як риба. Правда ми старалися не зупинятися тому холордно не було. Аж поки ми не присіли на бревні. От посидівши пару хвилин я відчув як мене починає теліпати. Боліли ноги, натерті пальці ніг і навіть пальці рук якими я постійно піднімав за джинси ноги.
Але все закінчилося. Закінчився і дош.

На цьому фото видно, що я повністю мокрий (ну правда то мені видно бо я знаю якого кольору була суха куртка і джинси, а ви можете глянути на фотки де я ще був сухий), а позаду дівчини на стовпі видно як виглядають мітки, що вказують маршрут

Ось вид з дороги на гору, схилом якої ми йшли від полонини. Ми обійшли її правим боком, аж за нею десь вдалині та полонина Середня, а ще далі гора Висока.

НЕ ПОВТОРЮЙТЕ НАШИХ ПОМИЛОК!
Не йдіть у піший похід доки точно не знаєте загальну протяжність маршруту, перевал висот (у нашому випадку він був з прибл 700м до 1638 (полонина) і ще 1803м г. Висока), або доки не знаєте на 100% людину що вас веде. Бо не досить, щоб та людина була бувала у походах, треба ще аби вона могла оцінити можливості інших туристів і спланувати похід так, щоб всі його могли нормально подолати.
За приблизними підрахунками пройдений шлях близький до 30 км. Але то 30 км не по рівній дорозі!
Щасливі, що залишилися живі і не поламані, ми доповзали до автобуса. На зупитнціперевдяглися у сухі речі. Було вже по девятій...


P.S.
400 метрів до місця де нас висадив автобус ми їхали на таксі  .  До таксі я йшов маленькими кроками і  з маленькою швидкістю. Таксист думав, що ми їздили верхи. Зараз вже пообіді, а ходити я ще так і не можу    Але загалом ми щасливі, що поїхали 

[Рибка]

А після цих мандрів Юрко мені сказав що я якась не везуча , а ще хочу Вам сказати що ми дуже гарно тримались, так як йшли вперше. Я навіть не сильно стогнала і не нила. А після того як вдарила блискавка, то моя швидкість збільшилась , тепер то уже смішно, а тоді було страшно. Мене ноги не болять, так як я займаюсь трошки шейпінгом. Але дуже сильно болять ступні ніг, між пальчиками появились тріщинки, які дуже печуть, але то все ніц, головне що ми живі та здорові.А мій Юрко молодець, такий витривалий .
А ще свої красовки, я зразу викинула, бо вони розлізлись і підошва тріснула
А ще дуже нам сподобалось те що на горі не було зовсім сміття і бутилок, дуже чистенько, напевно через те що туди мало хто доходить.

[Tandylight]

То неймовірно, я Вас Вітаю!
Зате думаю вражень надовго!
Ні краплі не сумнівалась, коли почала читати, що Ви дійдете до вершини бо Ви обидва вперті і потім не змогли б нам розповідати, що не витримали.
Особливо смішно, коли уявила як Юрко руками піднімає собі ноги і коли зрозумів що вмовляти рибку то було помилкою і ліпше б вона не погоджувалась йти далі 
Юрко тобі окремий респект, навіть не за витривалість якою пишається Рибка, а за дотепність іяк завжди червоною строкою відчувається твоя відповідальність за тих хто поруч, це відчутно навіть віртуально, з того як ти ведеш цей форум
Я спочатку дуже сміялась, а потім стало дуже страшно. Перший раз дуже злякалась за Рибку, що впала, а потім як указці чим далі ти страшніше...
Чекала, поки ви допишите, щоб сказати, що у такі походи певне, дуже важливо йти не стільки з людьми які знають дорогу але крім того з людьми які знають Вас.. і не тільки знають але й переймаються Вами, бо з того що було в кінці, якось дуже змахувало, що ніхто з Авангарду не переймався де там грубо кажучи "салаги" ( в гарному розуміні того слова)... Я ще чомусь згадала про нашого Лесика і подумала, що він якраз би міг дуже гарно спланувати якийсь похід форуму в оффлайн 
Але ще з того що мене здивувало, але дивують в основному вчинки людей яких би ти ніколи не зробив, то та жіночка, яка молилась, я навіть пожалкувала, що до того ніколи б не додумалась...хоча
Молодці
І ще... навіть попри таке випробування і безпорадність перед стихією, впевнена то дуже яскраві враження, неймовірно хочеться це все побачити... Я ніколи не була в Карпатах...правда проїжджала повз з Будапешту але по справжньому ніколи...
дякую за фото..
Хочеться додати до вашої кармине по 1 а більше за сміливість. а ще що згадали про нас у такому стані і спромоглись про це написати

[DVania]

Юра,я плакав ггг,ну ви і екстримали!

[A.L.V]

2yurko  Треба було сідати в Ікарус і їхати на Говерлу,там би точно не змок,і траса легша,

[yurko]

Дякую всім за підтримку, особливо Tandylight.
На Говерлі Ікарусом я якось був 
Злива та ще була, але там не блискало і траса дійсно фігня проти цієї 
Маю надію, що наступні оповіді будуть не менш цікавими, але менше екстремальними 
Відповідь від: 29 Червня 2009, 22:06:02До A.L.V Треба було підійти і признатися, що ти з форуму 

[A.L.V]

Якщо чесно, то біля пошти я вас небачив  ,але впізнав автобус на фото )))

[Tandylight]

Поки мені не спиться і є натхнення викладу те що підготувала Вам про Каїр
До слова потрібно згадати, що головною поїздкою мала стати саме поїздка до Каїру на Піраміди.
Такі екскурсії від’їжджають глибоко в ночі, десь о 2 годині, для того щоб дістатися до Каїру до відкриття Каїрського музею ( там зберігається маска Тутан Хамона і його саркофаг, а також багато відомих речей, що ми знаємо про Єгипет)
Екскурсії замовляються відповідно за декілька днів, бо бажаючих достатньо, а поїздка вимагає багато формальних узгоджень від організаторів. Потрібно сказати, що такий собі автобусний туристичний караван може сягати до 50, може й більше автобусів, вони одночасно з’їжджаються з усього Єгипту, тобто Шарм аль Шейху, Хургади і ще з багатьох курортних місць. Такий караван супроводжують конвойні бригади.
Коли він рухається магістраллю і проїжджаючи повз міста і містечка які розділені лише блокпостами являють собою у деяких місцях ( ближче до долини Нілу) один великий мегаполіс (назвемо це так, бо виглядає то точнісінько як на фото про Румунію - халупки з супутниковими антенами) то можна спостерігати, що люди, що працюють по обидві сторони дороги у полях, терпляче чекають, інколи до години поки не проїдуть туристи.

На цьому фото ( крім лисини нашого водія) можна побачити типовий в'їзд до більш менш великого містечка, це туристичні автобуси та автобусики і навіть авто з конвоєм

Відповідь від: 30 Червня 2009, 00:29:49а такий озброєний блокпост є майже у кожному селі

Справедливості заради потрібно також сказати, що поля теж мають збройну охорону, але вони начебто у штатському як наприклад тут:

Відповідь від: 30 Червня 2009, 00:34:18Потрібно віддати належне єгиптянам, вони добре розуміють, що туристи то їх бізнес і навіть якщо і сердяться десь в глибині душі, але жодного разу ми не відчули якоїсь неприязні до себе. В перші дні навіть дратували їх зазивання і хватання за руки з запрошеннями зайти лише на чай для того щоб він подарував тобі унікальне масло яке в Єгипті розливає лише його родина, або як нижче "зробити фото за бакшиш"
бакшиши то щос ь на кшталт чайових, спочатку не розумієш, а потім врубаєшся, що навіть якщо маленький хлопчик подає тобі руку, коли ти виходиш з автобусу то потрібно бути обережним, бо буде бігати за тобою по всій Африці, якщо відразу не дасиш йому бакшиш... Ти вже йому зобов'язана за його Галантність

 але потім ми навчились відмовляти…Якщо бути точнішим нас навчили як потрібно відмовляти, але про це пізніше…

Відповідь від: 30 Червня 2009, 00:42:00То повернусь до Головної поїздки...
В перший день ми пішли до агенції і спробували замовити поїздку до Каїру, грубо кажучи, сьогодні на завтра (нам було важливо поїхати саме в цей день бо наші друзі поверталися до України і мали встигнуьти з’їздити з нами, бо гуртом завжди веселіше) жодна з агенцій цього так оперативно зробити не змогла окрім однієї, яка погодилася, але попередила, що поїдемо ми в Public Bus тобто не туристичним, а рейсовим автобусом, що зазвичай перевозить місцевих з Хургади до Каїру.
Як виявилось пізніше у Єгипті існує Закон який не дозволяє автобусним станціям продавати білети на цей громадський транспорт іноземцям більше ніж чотири місця на один такий рейс. Як нам пояснили, то робиться з метою запобігання тероризму.
Тому наші чемні туристичні агенти просто послали єгиптянина щоб він узяв квитки на цей автобус, бо якби їх пішли купувати ми, то касир би знав, що на цей автобус вже вичерпано ліміт місць для іноземців, відповідно коли пізніше на нього прийшли сідати ми - нас не пустили, бо на єгиптян (навіть на альбіносів) ми були не дуже схожі,  а цим рейсом вже їхали іноземці (то були німці).

Відповідь від: 30 Червня 2009, 00:49:45То повернусь до Головної поїздки, в перший день ми пішли до агенції і спробували замовити поїздку до Каїру грубо кажучи на наступний день ( тобто ніч) (нам було важливо поїхати саме в цей день бо наші друзі поверталися до України і мали встигнути з’їздити з нами, бо гуртом завжди веселіше) жодна з агенцій цього так оперативно зробити не змогла окрім однієї, яка погодилася, але сказала, що поїдемо ми в Public Bus тобто не туристичним а рейсовим автобусом, що зазвичай перевозить місцевих з Хургади до Каїру.
Як виявилось пізніше у Єгипті існує Закон який не дозволяє автобусним станціям продавати білети на цей громадський транспорт іноземцям більше ніж чотири місця на один такий рейс. Як нам пояснили, то робиться з метою запобігання тероризму.
Тому наші чемні туристичні агенти просто послали єгиптянина щоб він узяв квитки на цей автобус, бо якби їх пішли купувати ми, то касир би знав, що на цей автобус вже вичерпано ліміт місць для іноземців, відповідно коли пізніше на нього прийшли сідати ми - нас не пустили, бо на єгиптян (навіть на альбіносів) ми були не дуже схожі,  а цим рейсом вже їхали іноземці ( то були німці).
Таких туристів як ми у цієї агенції виявилось ще  4, то були французи – арабського походження (один з Тунісу – звали Жава, інші… не знаю, бо говорив переважно лише Жава, що з Тунісу, за себе і за своїх друзів).
Їх теж намагались не пустити до автобусу з тиз самих підстав, але вони розмовляли арабською і перевіряючий здався. Потрібно також сказати що і їх, і нас у Каїрі чекав маленький мікроавтобусик, що мав нас возити екскурсійним маршрутом і гід - для них свій( франкомовний), для нас – наш – російськомовний.
Ми звичайно дуже розстроїлись, але потрібно віддати належне агенції, вона хоч проштрафилась але своїх клієнтів не покинула і представник цієї агенції посипав голову попелом, поговорив з ревізором і адміністрацією автостанції і ми поїхали наступним рейсом, а наші французи просто на годину довше нас почекали у Каїрі.
Ще цікаво, коли вже їхали, у автобус, як завжди на блокпосту зайшов офіцер безпеки і тикаючи на нас пальцем запитав, мовляв хто такі? чому цим рейсом? На що наш сусіда, який як потім виявилось, вчився у Радянському Союзі відповів «Русі» (пам’ятаєте я вам говорила про ці запитання?) Він, теж як завжди махнув рукою і ми ще трохи поспали поки о 4 ранку не почалась їхня молитва, яка транслювалась на весь автобус мирних  мусульман, що не зважаючи на наполегливість звуку що лунав продовжували мирно спати
На цьому наші неприємності закінчились і далі було лише приємне.
Хоча я трохи лукавлю, бо ми не розрахували свої сили і деякий час фізична втома та недосипання взяли своє, що було дуже прикро, бо у нас був один екскурсовод на чотирьох, а не на групу тридцять чоловік, він дуже старався і дуже цікаво розповідав, але ми були настільки виснажені, що майже стоячи засинали, потім ми таки прокинулись і відкрилось друге дихання, але десь біля години організм просто відключався вимагаючи сну.

Відповідь від: 30 Червня 2009, 01:01:50Тут крізь вікно автобусу вилно християнські церкви і дуже багато ми не знали що то таке, тому просто сфотографували бо було цікаво.

А це ми підїжджаємо до Каїру, власне вже в'їхали і якщо ви думаєте, що то над будинками місяць то глибоко помиляєтесь бо то сонце, а такого кольору воно бо , як нам пояснили пізніше у той день була пісчана буря. Так ми збагнули вислів "Біле сонце пустелі" 

Коли ми дісталися автостанції нас чекали нащі французи які дуже співчутливо, щось намагались нам щебетати, але ми вжене переймалися бо починався новий день...
Відповідь від: 30 Червня 2009, 01:13:04Каїр то місто з населенням у 17 мільйонів ( якщо не помиляюсь) тобто можете собі уявити.

Оскільки ми приїхали близько 7 години, а музей відчинявся пізніше, нам показали цитадель завойовника Салах-ад-Діна, яку побудували за однією з версій із каменів, що оздоблювали Піраміду, після взяття арабами Єгипту.


це мечеть теж його імені

На цьому фото ви бачите не закинуте стародавнє місто... а кладовище, хоча закинуте, тут ховали померлих і це їх будинки...Кладовище просто вражаюче велике.. інавіть без розмірів вражав сам принцип

Відповідь від: 30 Червня 2009, 01:31:54Ми ще трохи покружляли містом і поїхали до Каїрського музею, де познайомились з нашим гідом, бо до цього гід наших французів поясннював усі деталі нам англійською.Ще декілька цікавих світлин Каїру
Це площа біля тієї мечеті, що Ви бачили здалеку

Це знову та сама мечеть, вона просто височіє над центром міста і є дуже великим таким архітектурним комплексом...

Туту дуже яскраво видно, що з себе являє пісчана буря, хоча ми думали, що то туман 


Відповідь від: 30 Червня 2009, 01:44:04тут ми б вже з задоволенням попили кави, але фони ще не відкрились 

А цей везе на голові тацю з булочками 



Відповідь від: 30 Червня 2009, 01:54:35Далі був Каїрський музей в якому фотографувати не дозволялось навіть платно, через те, що спалах міг зіпсувати фарбу, яку до цього 4000 тисячі років ніщо зіпсувати не могло ( без сарказму)...

Дівчатка в Єгипті вчаться окремо, а хлопчики окремо, хоча у них з'явились змішані класи, це майже експеримент і вважається дуже прогресивно 


Відповідь від: 30 Червня 2009, 02:04:53Нас дещо неприємно вразило відношення єгиптян до своїх історичних пам’яток, причому   у будь-якому з їхніх музеїв, таке сприйняття тим більше вражало, після нашого «совєтського прошлого», коли бабусі десь у Пітергофі, кидалися Цербером, якщо ти Боронь Боже, заступав за якусь мотузочку або не взувся у ці смішні «музейні пуанти» - пам’ятаєте?.
Коли вони розповідають про камінь якому 4 тисячі років, вони навіть можуть його демонстративно поколупати пальцем, що просто вводить у ступор своєю безцеремонністю…Хоча з іншого боку, розумієш, що то мармур і простоїть він ще 4000 років, головне щоб не колупали фарбу. При цьому вони всі як запрограмовані говорять про падлюк німців та англійців, як бачите не дуже хочуть повертати єгипетські пам’ятки на батьківщину… Німці, мовляв. падлюки так і сказали, що їм здається немов єгиптяни не готові створити умови для збереження таких цінностей… і дійсно як вони можуть сумніватися



Відповідь від: 30 Червня 2009, 02:12:13До речі у Каїрському музеї зал де зберігається саркофаг і маска Тутан Хамона – майже єдиний має спеціальний атмосферний режим, відповідний тиск, освітлення і сигналізацію. То відразу видно, і саме цей зал було зроблено іноземцями.
Тому честь їм і хвала, що вони мають сили ще захищати єгипетські цінності від єгиптян.

Відповідь від: 30 Червня 2009, 02:13:09Після музею, щоб прийти у себе ми разом з французами взяли квитки на річковий трамвайчик і прокаталися Нілом. То дуже приємно і така зміна обстановки була дуже важлива для відновлення сил. Думаю що такий графік як у нас був би неможливий якби ми їхали туристичним автобусом групою, а у цьому випадку було все для нас.
Це Жава поруч зі мною, весь день піднімав нам настрій я згадувала за нього перед цим...

На інших фото його друзі і просто картинки з річкового трамвайчика 

А це інший, схожий на наш трамвайчик 


Відповідь від: 30 Червня 2009, 02:21:05Попереду був обід і Піраміди у Гізі – Одне з чудес світу яке ще залишилось у нашому світі і мушу визнати, що то таки Чудо.
Але цю Казку, шановне панство, я розповім мабудь завтра…
Гарного дня…
З найкращими побажаннями, Шахеризада Володимирівна 

[Рибка]

Молодчинка Tandylight , дуже цікава і захоплююча розповідь.Особливо мені сподобалось про те як хлопчики лапають Вас за руки і хочуть щоб їм заплатили , а ще дуже гарно виглядає річковий трамвайчик +1

[WikTor]

Юра, Оксана! Я тільки можу уявити що було і що зараз є, так як в школі я частенько в гори їздив, але з палатками дні на 2-3. І також в один бік 20 км. з тяжеленними рюкзаками по узкоколейці йшли, а коли знімали рюкзаки робивши крок нас підкидувало в гору! Зате як дома тепер добре, ванна, лішко, тепло і т.д. без такої прогулянки цього всього не помічається! Як спалось розкажіть ліпше 

[yurko]

Нині я вже ходжу 
трохи шкутильгаю, але вже ходжу 
І вже би за тиждень-два міг знову йти.

[Tandylight]

Болюче але забудюче 

[Рибка]

це точно, народ з яким ми їхали, кажуть що через 2 тиждні, на Грофу хочуть лізти, цікаво чи мій Юрко погодиться поїхати

[Tandylight]

І вже би за тиждень-два міг знову йти.

віе здається вже погодився 

[yurko]

Народ поки благополучно передумав і вирішив їхати по замках. То мабуть у Львівську область.

[Tandylight]

Правильно без фанатизму, бо що занадто те не здраво, як говорять поляки

А я за тиждень, лечу за малою в Сімферополь літачком і назад теж... це буде її перший досвід польотів...Не хотіла її дуже втомлювати бо їй потім через декілька днів, ще потягом до Вас пльонтатись, хоча як вона перенесе політ теж страшно, бо авто та автобуси ми не дуже гарно переносимо 
Політ триватиме півтори години, а потягом триває 13-14 годин 
До речі, щодо теми форуму, як виявилось літачком , бюджетними лініями  Wizz Air лише дуже трішечки дорожче ніж купейний потягом до Сімферополя, щоправда дешевше, якщо замовляти квитки десь за два місяці, бо вже зараз вони коштують як на нормальний літак(звичайним аерофлотом).
Наприклад один квиток на дорослого коштував мені 149 грн. але є ще 25 грн. за банківський переказ, а якщо розраховуватись карткою через нет то +50 грн... І потрібно бути обережним, коли розраховуєш свій багаж, бо понад 15 кг. вже потрібно платити додатково, але я туди поїду, як біла людина з дамською сумочкою, цукерками і тортиком для свекрів, бо їду лише на декілька годин 
ну і останнє, час відльоту можуть змінити, що мені й зробили, вони декларують таке право у своїх правилах, тоді випливають додаткові витрати на те щоб дістатися аеропорту і замість 20 може потягнути усі 120 , але загалом, то інший комфорт і якщо такі випадки, як в мене, коли дитині за тиждень за нормальних умов потрібно наприклад 4 дні провести в дорозі, то такий спосіб пересування-виправданий 
Відповідь від: 01 Липня 2009, 00:39:31Так ще забула, якщо може комусь цікаво
http://wizzair.com/
це адреса за якою можна бронювати квитки, я правда не знаю, чи не буде то вважатися рекламою 
але у цій темі, мені здається то корисна силка і крім того у мене немає комерційного інтересу
Не переймайтеся, то я сама з собою, оцінюю юридичні ризики, так би мовити 

[gaar]

перші 2 то голландія,решта альпи гора кельштайн 1855м ходив один ,падав дощ нагорі