Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Yana]

[Yana]

[Yana]

Ми прагнем, щоб краса потомство мала,
Щоб цвіт її ніколи не зачах,
Щоб квітнула троянда нетривала,
Все наново постаючи в бруньках.
А ти, закоханий у власну вроду,
Її годуєш полум'ям своїм,
Розвалюєш - скажи, кому на шкоду? -
Душі своєї багатющий дім.
Ти, хто весні сьогодні пишна пара,
Пригноблюєш весняне почуття,
Як той багатий, та нещасний скнара,
Змарновуєш на вбогості життя.
Світ пожалій, не зводь красу до гробу,
Віддай природі борг - свою подобу!
Вільям Шекспір, Сонет №1
Переклад Дмитра Павличка

[Yana]

Ірина Червінська‎

Ти до кімнати увійшов так просто,
Немов й не був у цьому домі гостем.
І на вішак повісив звичним рухом
Своє пальто. Вогнем горіли вуха,
Скривилися вуста, палали щоки.
На килимі новім не чути кроків.
" У тебе чом такі холодні руки?"
А я не можу вимовити й звука.
Плече склеймив коротким поцілунком,
Одежа впала долі... Тихо дощ
Напоював бруківку сірих площ,
По шибах бив тривожно так і лунко.
... І блимала цигарка світлячками,
А сивий дим блудив кудись верхами,
Годинник на стіні тихенько цокав...
На килимі новім не чути кроків.

[Yana]

юр іздрик

не соромно втратити розум
та соромно втратити сором
не страшно боятися смерті
та страшно посіяти смерть
бо в море стікають сльози
а з мертвих громадяться гори
і знов постають із мертвих
повітря вода і твердь
а заповідь була словом
і слово було – «любити»
і тут ні до чого взаємність
і тут ні до чого зиск
а просто щоб все було знову –
і твердь і вода і діти
і щоб не котився даремно
у темряву сонячний диск
бо заповідь була – «жити»
і бути живим для живого
і дати вже спокій мертвим
ховати своїх мертв'яків
не соромно бути вбитим
та соромно перед богом
вколнятися сліпо смерті
й божкам невідомо-яким
цей світ виникає щомиті
із подихів поглядів жестів
а отже є шанси зáвжди
почати усе з нуля
і спробувати любити
без користі і без жерсті
щоб стала своєю насправді
ця обітовáна земля
Відповідь від: 13 Травня 2014, 00:40:01Ранковий промінь

Сонячний промінь
крізь відчинене вікно
увійшов до кімнати,
погладив твоє
сонне тіло
і притулився до
розніжених ніг.
Потім розтікся
спраглим цілунком
по плесу
персів —
видно він
теж
мужчина.
      Василь КУЗАН

Відповідь від: 13 Травня 2014, 00:41:27Пекучий день... лісів солодка млява...
Смага стежок... сонливиці левад...
Іде гроза дзвінка і кучерява
садам замлілі руки цілувать.

Краплини перші вдарили об шибку.
Кардіограма блиснула крива.
Вітри з розгону поламали скрипку,
гуде у сосен буйна голова.

Тремтіння віт, і жах, і насолода,
шаленство злив у білому вогні!
Ну, от і все. Одплачеться природа.
Їй стане легше, певно. Як мені.
© Ліна Костенко "Пекучий день... лісів солодка млява..."

[Yana]

Привіт, минуле, а я вже не чекала,
Заходь, сідай - ми вип'ємо мохіто,
А як там твої Ірина чи Світлана?
Глянь у вікно, на дворі майже літо...

Чому у тебе очі у тривозі?
Не склалося життя? Чи просто втома?
Так важко говорити, я внезмозі,
Повірити у те - ти в мене вдома...

Ти таке рідне, а вієш чужиною,
Кладеш ти ніжно руку на плече,
Я щаслива, що більше не з тобою,
І здогадайся хто тепер втече...

© Наталія Шафран

[Yana]

ми з тобою дорослі, маленька, до біса дорослі
ми знаєм увесь прейскурант і найкращих дилерів
і, якщо потрібно, у нас ще достатньо злості
і, якщо потрібно, у нас ще є право вибору

і ми обираємо, знову і знов обираємо
хочеш мартіні рідна, чи бехеровки?
Давай обе́рем президента, одягнем, залайкаєм
підбе́рем йому депутатів та інші обновки

а потім, маленька, ми ввімкнемо десь новини
і будем дивитись в обличчя його прокурорам
і в очі його імбецильно-нахабно-невинні…
а сину читатимем байки про крейсер “Аврора”

і коли на екранах покажуть хроніки страйку
кийки спецназу, кров, затоптані стяги…
наш син запитає: “чому ви удома, батьку?”
і холодом тишу кімнату ураз затягне…

2013
Автор: Томаш Деяк
Відповідь від: 13 Травня 2014, 12:16:50Не займай мою душу...не треба,
Я не вбита тобою...жива.
Знаєш, я, на відміну від тебе-
Не кидаю на вітер слова.

Але, врешті, кому яке діло,
Що не справдив найбільшу із мрій?
Я дарую тобі своє тіло,
Але душу чіпати-не смій!

Бо пече ще брехня, як кропива,
Бо слова-не потрібні...мовчи.
Бо душа-ще чекає на диво,
Та, нажаль, це вже будеш- не ти.

У полоні мовчання німого-
Когось іншого в рай поведе.
Та нікого, ти чуєш, нікого,-
Не любитиме так, як тебе...

Я мовчання її-не порушу
І вважатиму дивом із див:
Якщо інший любитиме душу,
Так, як ти моє тіло любив.

Не займай мою душу...не треба...
Я давно вже не вірю словам...
Знаєш, я, на відміну від тебе-
Кому-небудь...її...не віддам...

Автор: Надя Ковалюк
Відповідь від: 13 Травня 2014, 12:31:44Ще трохи - літ юнацьких
не знайдеш, як вітру в полі.
Дорослою стала зненацька.
Змужнілою стану поволі.

Поволі, поволі, поволі
над серцем здобуду владу -
Навчуся не плакати з болю
і в щасті дам собі раду.

Тоді не подумай, друже,
що вже відшуміли зливи,
що серцем я стала байдужа
і словом стала зрадлива.

Ти знаєш - великі ріки,
спокійні, глибокі, холодні -
в собі затаїли навіки
і вир, і каміння підводне.

То хай же літа юнацькі
зникають, як вітер у полі.
Дорослою стала зненацька.
Змужнілою стану поволі.

Ліна Костенко |
Відповідь від: 13 Травня 2014, 12:32:47Отак живеш... у світі протиріч:
такий, як всі - щодня вдягаєш маску,
і лиш коли на груди ляже ніч -
ти душу відкорковуєш, мов пляшку.

В один стакан наллєш, чого б хотів,
у інший - те, що зветься словом "мушу",
і не збагнеш - чи так воно в житті,
чи ти давно пропив вже свОю душу.

Бо наче вільний... Ні - як в клітці птах,
де твОї крила - то твоє прокляття.
Бо наче щирий... Ні. Бо щирість - знак,
що ти готовий до свого розп"яття.

Тому й вбачаєш святість в тишині,
ти хочеш тиші - щоб ніде нікого,
щоб на її холоднім полотні
хоча б на мить торкнутися до Бога.

Бо знаєш, що дійде до краю ніч
і відлетить в свою, незнану казку.
А ти,як зАвжди, в світі протиріч
вдягатимеш під ранок кляту маску...

Автор: Надя Ковалюк

[yurko]

В житті усе баває "ніби впадково"...
Я.


 

А ось це Антонич


Мав дяк в селі найкращу доню,
дівчину явір покохав.
Почула плід у свому лоні
по ночі, п'яній від гріха.
Дізнавшись, дяк умер з неслави,
мов ніч, похмурий був і гнівний.
Кущем, як мати, кучерявим
росте син явора й дяківни.

[Yana]

Небесна сотня… Їх вбивав Ніхто?
Аби Якісь почули запах влади?..
Вели до НАТО, привели в АТО.
Отак завжди – від зради знов до зради.

У ріках сліз по доньках і синах
Пішли шукати золоту рибину.
Як вам живеться, хлопці, при чинах,
Коли Вкраїна схожа на причинну?

І знову все розвіється, мов прах?
Бо є чинИ, але бракує чИну?
То на письмі лиш ніби-то в лапкАх
Насправді ж в лАпи взято Батьківщину.

Богдан ТОМЕНЧУК

[Yana]

Ця Весна, на прицілі у снайпера, шелестить застудженим вітром,
Якось сумно цвітуть яблуні, теплим дням вже забракло повітря...
Ця Весна вперше кров’ю зрошена, солов’їні співанки крізь тишу:
Тишу пострілів, криками страчених, там де очі приховують хижі.
Де щодня до сонця злітають в сизокрилих птахах нові душі…
Душі Миру - вони не вмирають, ця Весна вже для них неминуча!
Автор: Тетяна Розпотнюк

[Yana]

Євген Маланюк "Прозріння" 1927р.
Епоха йде молитви і огня,
Земля напнулась готикою росту
Й, де нині — бруд, де — парші і короста,
Дзвенітиме прозора радість дня.
Крізь гноїща, крізь цвинтарі руїн
Буятиме нестримний рух природи,
І, замість цих калічних україн,
Рослинами зростатимуть народи.
Ще прогримить останній судний грім
Над просторами неладу і зради
І виросте залізним дубом Рим
З міцного лона Скитської Еллади.

[Yana]

Adelle Stanislavska

Як боляче і зимно ступати по краю леза,
балансуючи над прірвою обабіч тебе…
Іти вперед повільно і напружено,
здригаючись від кожного порізу,
мліючи від болю і незворотності.
А назад – не можна…
Назад – нема дороги...
Назад – не існує…
Доріг багато, а ти наступаєш на лезо.
Що тобі застереження?
Що тобі вигуки збоку?
Ти обираєш свій шлях.
А лезо тобі не блищить,
бо воно - іржаве.
Воно - приховане.
Воно - непомітне
і тим небезпечне…
На початку воно виглядає навіть тупим…
Ти ще не знаєш, що відшліфуєш його своєю ходою,
вимочиш своїми слізьми,
вигостриш своїм серцем
і йтимеш ним довго, так довго,
як тільки стачить тобі часу, відпущеного Небом.
А там, за горизонтом, тебе чекає нагорода,
яку сама собі призначила.
Яку сама собі виборола.
Заради якої жертвувала спокоєм.
Заради якої вивчала уроки любові.
Заради якої сміялась і плакала.
Заради якої тебе покликано у цей світ…
2011

[Yana]

юр іздрик
 
небо падає все нижче
на безриб'ї раки свищуть
там де було жовте поле –
чорні гори кладовища
там де були сині далі –
темна ніч розкрила крила
і зійшлися у ривалі
вража сила й наша сила
птаха летить на дим
знає що дим – це дім
взнає іще вона
дим відтепер – війна
вічний як слово дід
свічку несе на схід
бачить же дід що схід
котиться десь під спід
котиться весь на дно
сходові все одно
нас весна не там зустріла
і не ті слова сказала
в наші гнізда беркут цілив
наші душу й тіло рвали
синє небо жовте поле
розорали затоптали
око-в-око скалка коле
очі пелена застлала
птахи детять на дзвін
трави ростуть на дощ
діти співають гімн
військо зникає з площ
сонце іде в зеніт
благо йому дано
світло іде на схід
світлу не все одно

[Yana]

Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.
‪#‎жадан‬ ‪#‎zhadan‬

[Yana]

Так, я вирішив - не повертатись,
Я покинув вас - рідні поля.
Не задзвонить вже листом крилатим
Наді мною тополя моя.
Дім низенький без мене скулиться,
Пес старий мій давно вже здох.
Чень, мені на московських вулицях
Присудив помирати Бог.
С. Єсенін у перекладі Р. Ладики (серія "Шедеври світової поезії")

[Сонечко+]

Дуже часто слова класиків і не класиків бувають пророчими:
Леонид Филатов.
 "ЛИЗИСТРАТА".
...

Лизистрата

     Постой!.. Ты что-то путаешь в запале!
     Известно ведь любому пацану:
     На вас не нападали. Вы - напали.
     Вы первыми затеяли войну!
     Вы гражданам защиту обещали,
     А получился форменный скандал!..
     Кого и от кого вы защищали,
     Когда на вас никто не нападал?
     Ах, сколько на земле людишек подлых!
     Такие уж настали времена!..
     Вы подлость преподносите, как подвиг,
     И просите за это ордена!

     Предводитель (надменно)

     Позвольте вам заметить с укоризной -
     И поскорей возьмите это в толк! -
     Мы выполняем долг перед Отчизной,
     Священный перед Родиною долг!

     Лизистрата (раздумчиво)

     Пред Родиной, конечно, неудобно...
     Долги, конечно, надо отдавать...
     Но почему она - в уплату долга -
     С вас требует кого-то убивать?
     И коль у вас пред ней долги такие,
     Что даже жизнь - в уплату их - пустяк,
     То хочется спросить вас, дорогие,
     Зачем же вы одалживались так?
     Коль Родина удар наносит сзади,
     Да так, что аж в глазах потом круги,
     То лучше, дорогие, не влезайте
     Вы к этой страшной Родине в долги!

     1-й офицер

     Твои слова кощунственны и глупы!

     2-й офицер

     И больше половины их - вранье!

     Предводитель

     Выходит, зря сегодня наши трупы
     Клюет на поле брани воронье?

[Alexander]

Лежали в больнице в палате одной два тяжко больных человека
Один у окошка лежал, а другой у двери, где не было света.
Один постоянно в окошко глядел, другой лишь на краску дверную.
И тот, что у двери, узнать захотел про жизнь за окошком иную

С готовностью первый больной рассказал, что видно ему из окошка.
Там тихая речка, дощатый причал и ходит по берегу кошка.
По синему небу плывут облака, причудливые как зверушки,
Сидят на причале там два рыбака и с внуком гуляет старушка

И так каждый день - то про сказочный лес рассказывал, то про влюбленных.
Другой же сосед перестал даже есть,считая себя обделенным.
Он мучился злобой, и зависть росла, его постепенно съедая.
Не мог он понять, почему же была тут несправедливость такая.

Однажды сосед у окна занемог, что не было сил разогнуться.
Он стал задыхаться и даже не мог до кнопки своей дотянуться.
У двери сосед мог на кнопку нажать и вызвать сестру милосердья.
Но он не нажал, а остался лежать, глаза закрывая, усердно.

Наутро сестра милосердья пришла постель поменять за покойным.
Сосед попросил  и она помогла занять эту самую койку.
Когда ж он в окно, наконец, посмотрел, на шее задергалась вена
Увидел он вместо того, что хотел, глухую высокую стену.

Он был потрясен и сестре рассказал про тихую чистую речку,
Про сказочный лес, про дощатый причал и небо в кудрявых овечках.

-"Ах, если бы видеть он мог!" - сказала сестра - "Всю жизнь он слепым оставался..."
-"Зачем же тогда?!" - тут больной прошептал.
-"Да он вас утешить старался."

Светлана Копылова

[Lyolik]

В неї класни пісні-притчі
Відповідь від: 28 Травня 2014, 11:06:45http://poiskm.com/artist/1629-Svetlana-Kopilova

[Сонечко+]

про національну рису українців - терпець: <a href="https://www.youtube.com/watch?v=_7ImE81iSJU" target="_blank">https://www.youtube.com/watch?v=_7ImE81iSJU</a>

[Yana]

І більше не існує того світу,
Де в сукні з квітів плакала весна
Від відчуття кінечності завітів.
І падали на землю сльози-квіти,
Коли гриміла грозами вона.
І більше не гостюють дні-фантоми,
І солодощі час не роздає,
Не наливає чаю в моїм домі.
Фантоми - це трансформери утоми
Від "що було, якби було "ми є"?".
І більше. Та що більше? Досить. Досить.
Не муч словами, віршами не крий!
Я після тебе боса й стоголоса,
Хоча піском крізь пальці - суголосся,
А треба жити, і поріг - старий.
(Ірина Червінська)