А також дещо хочу викласти щодо нації, яку дехто не бажає визнавати нацією (?!)
Однією з визначальних умов нації - звичайно ж є мова.
Мене зацікавили наступні матеріали щодо української мови як наступниці праукраїнської мови "скитіки" - мови скіфів-сколотів.
Я наведу матеріали із статей, які мають хоча б якісь посилання на першоджерела, а не прості "філософствування".
-------
"Сьогодні завдяки незалежності України дізнаємося, що українська мова старша за грецьку і латинську. 1975 року Джон Стойко розшифрував пам’ятку української мови VІІ — VІ ст. до Р.Х. Він назвав її «Листи до ока Божого», вчений В.Довгич — «Посланням оріян хазарам». У ній згадується, зокрема, про якусь віру: «У степу віра по вірі померла. У степу віра по вірі пада і суто пада нова пустаж...» Там багато українських слів, уживаних сьогодні: бажати, балакати, вештатися, вітати, гожий, гукати, дбати…
Не будемо говорити про українську прадержаву Траянь, про скіфську державу, а торкнемося ближчих до нас часів.
На стелі в
Пантикапеї (Керч) (для ЯЯ: знову Крим) виявлено письмову згадку про антів — предків українського народу. Так їх називали греки, римляни з II ст. н.е. (анти — ті, що навпроти мешкають). Вони займали терени від Карпат, Вісли, Криму до Дону й Кавказу. Римський історик Таціт писав, що цей народ один, що він має свій алфавіт для написання церковних книг. До речі, цей алфавіт 860 року болгарський просвітитель переробив на кирилицю. Тоді ще не існувало Москви і Росії."
-------
"Важливо взяти до уваги, що з усіх слов'янських мов саме українська мова розвивається безперервно від часу її виділення з прадавнього індоєвропейського мовного масиву. Напевно, саме тому вона стала першоосновою всіх слов'янських мов. Ввібравши у себе за часів Київської Русі чимало церковнослов'янізмів, вона з часом позбулася їх, а натомість щось привносилося з польської та інших мов. Але це вже було не спотворення її (як зі староболгарською), а збагачення. І в результаті витворилася українська мова – одна з найбагатших й найбільш розвинених мов світу. До речі, в 30-х роках ХХ століття відбулися відомі паризькі конкурси на визначення мелодійності мови. Найбільш лінгвістичні авторитети континенту серед сотень мов українській віддавали то друге, то третє місця (інколи й перше) поряд з італійською, французькою, іспанською...
У 1975 році видатному досліднику давніх слов'янських мов Джонові Стойку потрапила на очі стаття під інтригуючим заголовком – "Невідома мова віками не піддається дешифруванню". Невдовзі з'ясувалося, що у 1912 році букініст В. Войнич знайшов в італійському місті Фраскаті стародавній манускрипт. До цього унікального фоліанта був доданий лист ректора Празького університету Йозефа Марчі, датований 16 серпня 1666 року, адресований його колишньому вчителю А. Кірхеру – здібному дешифрувальнику. Однак і той не спромігся розгадати таємницю письмен.
Минали роки, Войничу вдалося вивезти монускрипт з Італії до США. Кому він лишень не пропонував йому дешифрувати, але ніхто не спромігся розгадати таємницю. А коли Войнич помер, старожитність перейшла до Книгозбірні рідкісних книг і рукописів. Саме тоді за дешифрування взявся Джон Стойко, американський лінгвіст болгарського походження.
І таки знайшов ключ! Тим ключем стали помічені ним у великій кількості українізми часів язичницької культури України античної доби, а назву манускрипт мав – "Послання оріян хозарам".
Як згодом виявилося, українізмів у "Посланні" сила-силенна, більшість із них тотожні сучасній лексиці української мови. Наприклад, іменники: міра, кость, можновладці, мета, відьма, хиба, пані, воля, суть, віра, наказ, син, мати, місто, совість, жало, мара, горе, степ, вість; прикметники: чужа, суща, свята, малий, блудлива, зла, великий, тупий; займенники: ви, се, це, що, то, ті, наше, ти; дієслова: поб'є, кажу, повір, жиє, ненавидиш, допиши, тягли, везла, маєш, покажи, боротися, потопиш, міряє, реве, бережи, питаєш, затужила, уставила, помира, повідай, пишете, вчить, маєте, поволочиш, любила, лякає, рухається, погуляєш, бажала; прислівники: зараз, нині, поволі, по-Божому; дієприкметники: повите, освячене, непитана; числівники: один, одна, одне; частки: ж, не, бо.
Звертають на себе особливу увагу слова "пишете", "писання", які варіюються багато разів, а надто ж таке речення – "Ви што на віки пишете?". Не менш важливо відзначити лексеми, зміст яких фіксує вищий ступінь розвитку людського інтелекту: боротися, воля, Око Боже, свята віра, Божа воля, душа, табір, владні голови, борги, пані, паннуся, освячене місце, виборювати святе, булава тощо.
Немає сумніву, що "Послання" надійшло до хозарів від русів. Цитати: "Віра бажає повіри і святу нині віру повіє Русу", "Ви несете суть у Русь", "Де за Руса ви то мали?", "Що Око дба за Русь?".
На жаль, в цілому зміст "Послання" так би мовити не "вимальовується". Частково це пояснюється тим, що не має всіх аркушів послання. Проте з мовного аспекту твору все зрозуміло: і лексика, і стилістика, і пунктуація (виділено комами вставні слова, звертання, підрядні речення тощо) засвідчують дуже високий рівень писемного мовлення. Є немало уривків ритмізованих, що нагадує рядки якогось вірша. Чимало місць у "Посланні" вражає високим художнім рівнем: "Горе жило у Кия Оря. Ви ще помаєте горя".
Загальний і важливий для нас висновок – задовго до виникнення Київської держави на Русі існувало письмо, була розвинута мова..."
-------
Сам рукопис книги (вона також відома українцям під назвою "Рукопис Ора", "Послання Оріян хазарам") можна викачати звідси:
http://kyzma.io.com.ua/album6143-------
"...Що ж, цілком слушно заявив про зафіксовану «Рукописом Ора» українську мову його видавець, київський науковець В. Довгич: «Маса стародавніх лексем і цілих конструкцій пережила не віки, а цілі тисячоліття». З «Рукописом Ора» ми отримали переконливий аргумент, що мова — то явище консервативне і є сталим протягом тисячоліть. Отже «Рукопис Ора» остаточно розвіює ореол загадковості довкола скіфів, створений офіційною наукою, бо манускрипт доводить, що мова скіфів-сколотів — скитіка, як її називали античні автори, — то мова українська.
...
Ще і в середньовічній Європі був популярним вислів: «Скитіка ветутіссіма вернакула лінгва Европа», тобто скіфська (праукраїнська) мова — найстарша материнська мова Європи. Очевидно, причиною для такого твердження було те, що вихідці із Праукраїни ще в ІІ—І тис. до н. е. (пелазги, етруски, гали-кельти) були, як усе показує, перїішми колоністами на землях європейських автохтонів."
-------
Гадаю, що якщо брати це все до уваги, то багато питань можуть отримати відповідь.
Чи є Росія спадкоємицею Русі? Чи має історію нація "українці"? Чи має відношення Крим до України
(для ЯЯ )? І багато інших...
Бо, якщо зважати на вік рукопису - VII-VI ст. до н.е. і на лексеми (ба, навіть на автентично українські слова) у ньому, то російська мова різко губить стереотип спадкоємиці русинської мови, а отже, Росія втрачає величезний пласт власної історії як спадкоємиці Руси і повинна її розпочати тільки з часів Московії
А це дуже багатьом невигідно...