Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[npopok]

Так легко нам. І ранок — мов пастель.
Та ще звучать, глибинні і гортанні,
живі пісні загиблих на світанні,
полеглих у траві між двох пустель.

Ще з нами ті, хто бачив це. Вони
болять, солоні й теплі, мов кровина.
Солодкий пагін і ясна травина
для них — мов день повернення з війни.

Кричать зі сну досвітньої пори:
їм сняться ешелони й табори
і гострі кроки вбивць у тьмі по бруку.

Ми поруч. Нам природа знак подасть:
відчувши трепет пульсів та зап’ясть,
немов дітей, тримаєм їх за руку.
                                        Юрій Андрухович

[yurko]

Не розумію, чому наш форумчанин Taoch не хоче поділитися з нами своїми творами. Я зроблю це за нього. Сподіваюся що він не образиться на мене

 Про зраду                    
Коли настане друга ночі,
Коли в тумані зникне все,
Тоді відкрию мертві очі,
І військо моє оживе.
Я досі добре пам'ятаю,
Ми з ворогом вели війну,
І вкотре з болем пригадаю,
Як військо своє продаю.
         Я зрадив світло й побратимів,
         Все через ті прокляті гроші,
         Не знайду спокою й понині,
         І покаяння не поможе.
         Щоночі стогну і блукаю,
         За гроші друзів я продав,
         І прощення мені не має,
         Свій вибір сам собі обрав.
Сто двадцять драхм-ціна така,
її ніколи не забуду,
В душі у скнари-вояка
Добра не було і не буде.
Я не отримав грошей тих,
Не має слова Легіон,
І після смерті не затих,
А з війська випито всю кров.
         Я зрадив світло й побратимів,
         Все через ті прокляті гроші,
         Не знайду спокою й понині,
         І покаяння не поможе.
         Щоночі стогну і блукаю,
         За гроші друзів я продав,
         І прощення мені не має,
         Свій вибір сам собі обрав.
Тепер примари ми навік,
Хто по-неволі,хто-за зраду,
Бо Легіон нам врізав вік,
А я при цьому не завадив.

[yusmal]

Герої
Абсолюти, звитяги, подвиги
І криваві бої до загибелі.
Хтось піде - нагородять орденом,
На полицю складають без імені.

Нота бене і раса табула,
Уцілілим лишаються згарища,
Всі герої у безвість канули,
У румовищах, суть, на пожарищах.

І минуле зібрати з пороху,
По частинах складати спогади,
Щось забути,бо дуже дорого
Далі жити - боротись з незгодами.

Хтось героєм загинув, стягами
Закривають надгрібок славними.
Вижив хтось воювати з ранами,
І вінкам не піддатися лаврами.

І осанну співають воїнам,
З побажаннями царства небесного.
А живому прожити стоїком,
Відмолити гріхи, все по чесному.

[Ksenja]

      Що ж ти Петре,стоїш? Вже ті стражники щезли за рогом,
      Тільки натовпу гул від намісницьких лине палат......
       І яка там різниця-чи Бгом він був, чи не Богом!
      Справа, зрештою, в іншім,а в чім- то й не знає Пилат!

      А от люд прибува! З криком,вереском,сопухом пивним
      на Голготу стікається,з темних сповзаючих нір!.
      Провінційний актор,тричі поспіль освистаний півнем,-
      Ти стоїш, затулившись плащем ,на поганський простацький манір...

     Пальці грубі й шорсткі, шкіра,дублена ядухом рибним...
     Чи ж рибалці Симону апостольське впору ім'я?!
     Ти,звичайно, не той, що готовий за тридесять срібних,-
     Але вже і не той,що розпнеться за люди своя!

     -А за кого ж мені розпинатись, о Боже великий?
      У подертому неводі мому- саме жабуриння й намул.
      Ох,лишіть мене всі. Я не знаю цього чоловіка.
     Я нікому не винен. І вже пготів- не Йому!

     Так, я був з Ним.Крізь сльози, без продиху стиснутий черню,
      Молитовно дивився і слухав, і плакав осанну, дурний!
      А спитати б,Учителю, що їм до Твого Учення?
      Ти натли їх п'ятьма буханками, та воду в вино оберни!

      Ах цей лемент зовсюдний і, ах, ці вологі безецно
      Магдалинині чорні маслини з-під вигнутих вій...
       Тут і смерть-лицедійство.  Герой,зрозуміло,-воскресне
       І вклонитися публіці вийде во славі своїй..

       Тут продумано все до дрібниць. За сценарієм певним:
       Як розмінні монети, згрібати у копи серця..
       Я-Твій учень Ісусе, я, може, останній із ревних.
       Я  страшніш од Голготи боявся такого кінця...!

      І крізь зміну учень і пророків(як тягнеться вік цей!)     
      Крізь примари каплиць і катівень,крізь місиво темних століть,
      Тут реальний- один:той, хто вдосвіта тричі відрікся..
     А уже пополудню сягнуло, а він все стоїть та й стоїть...

     Що ж ти,Петре,стоїш,заступаючи півнебокраю?
     Чи тебе не сягають земні велелюдні плачі?
     ...За  плечима у нього-зачинена брама до Раю.....
     І грубезний п'ястук затискає іржаві ключі....
                                       
                                       Оксана Забужко.
                           

     
         

     

[DVania]

Борис Дмитрович Грінченко(1863-1910).  "Гучно ляскає батіг,-Ви ж гнете покірно спини.Вбогодухії сини Рабської країни.   Гучно ляскає батіг,-Ви ж поклони знов без ліку Так,як били,всі б'єте Під веселу ту музику.  Гучно ляскає батіг,Але вам од Бога ласка:Він вам шкуру дав товсту,І батіг даремне ляска."(1897р.)   " Я-раб"  "Еге,се так,що за раба Мене полічено з рабами,Але я з тих рабів,що в їх Повік нема ладу з панами.   Я з тих рабів,що єсть у їх  Жадання пута розбивати І ті будівлі руйнувать,Що в їх стирчать залізні грати.   Я з тих рабів,що їм на те Дається рабськеє убрання,Щоб швидше рабство розвалять,Одняти в ката панування." (1897р.).

[yarana]

Присвячується учням торгівельки, розстріляним німцями 4 листопада 1943 на площі ринку м.Калуша.

А жовтень теплим видавсь того року…
Жіночі руки простягли папір,
Поглянув  німець в формі хижим оком
Й спровадили фольксдойчерку на двір.

Неділя. Люд збирається до церкви,
Чомусь  лише немає бурсаків.
Летять новини швидко: тільки смеркло,
Як  вчора ще забрали хлопчаків.

Немов у сні: в’язниця, допит, німці,
Процес  у Станіславському суді.
Чим можна вкрившись, спали на долівці,
А в кружці – щур втопився у воді.

Змінився жовтень голим листопадом
І по решітках кидає дощем.
На нарах обійнялись син із татом,
Накрили  плечі латаним плащем.

«Що з нами буде?». «Я не знаю, сину.
Гестапо нас не випустить. Однак
Як добре, що у мене й Катерини
Є двоє вас, що ти не одинак.

А все ж тебе ловили німці довго.»
«Мені сказали… Я втекти хотів…
Та, певно, не моя була дорога,
Бо я лише до Брошнева зумів

Доїхати на потязі, а там вже
Мене чекали в формі німаки.»
«Нічого, сину, ми їм ще покажем!»
В решітці неба визріли зірки.

Минула ніч. Натужно скрипнув засув.
Заряджено рушниці і авто
Дванадцятьох, приречених на засуд,
На ринок в центрі міста привезлО.

КомУ – тринадцять, кОму – вісімнадцять,
Їх привели на розстріл, мов ягнят,
Обличчя сині, викручені пальці,
І вишикували на ринку в ряд.

Лахміттям із худих плечей хлопчачих
Звисали вишиванки-сорочки.
На яворі зловісно ворон кряче,
А в церкві засвітилися свічки.

Ударив дзвін, удруге, втретє… вп’яте.
Хтось серед в’язнів своїх впізнавав.
Болото огорнуло босі п’яти,
Статечний Ассман вирок прочитав.

«Отак от , сину, виглядає страта, -
Востаннє батько озирнувсь на храм, -
Не бійся тільки.» «Не боюся, тату!
Де Бог панує, скоро будем там.»

«Вereit!» - прозвучало і солдати
Заклацали затворами рушниць.
Ті діти не уникнули розплати.
«Feuer!» - тіла під мур упали ниць.

Один юнак, тримаючись за груди,
Встав й: «Слава Україні!» прокричав.
Заголосили на майдані люди.
Короткий постріл, і сміливець впав.

Колодами скидали в вантажівку
Прошиті наскрізь кулями тіла.
Прибігла чиясь матір з диким криком,
Не встигла, залишилась лиш земля
Замішана із кров’ю на червоно,
Неначе горобини спілі грона.

Ми Ваші імена ще пам'ятаєм
І нам Господь не дасть забути їх:
Глушко, Когут і Коломиєць, Вагіль,
Країнські і брати Келебаї,

Ще Мандрик, Мельник, Поталайко, Сагайдак –
Ваш цвіт забрала та війна жахлива.
За те, що Ви любили Україну так,
Навіки з Богом спочивайте в мирі!

[yurko]

 
Велике дякую від мене і моєї бабусі (студентки торгівельки).

[KATRIN]

 

 А це ви автор?

[РЕАЛ]

Дякую Yarana за прекрасний вірш про трагічне минуле героїв.Вічна память героям!  Настільки яскраво описано ,що читаєш вірш і уявляєш себе там.... 

[yarana]

Щодо авторства - вірш мій, мене ця історія зачепила тим, що родичів Країнських знаю особисто. Сумно (((( Сумно не через те, що так сталось, а через те, що багатьом по фіг ((( А треба пам*тати про такі речі, тоді, може, не було б такого дурдому в наших головах і країні )))

[Ne-TA]

Не судіть

Не  кажіть  такого  люди,
Не  соромте  молодь!
Так!  Не  знали  ми  війни,
І  не  знали  голод,

Ми  не  ходим  в  постолах
Не  пасемо  вівці,
А  ми  любим  Україну,
Бо  ми  Українці.

Не  судіть  нас  молодих,
Не  Вам  нас  судити,
Що  зробили  Ви  тоді,
Нам  не  повторити.

Не  кажіть,  що  ми  бездушні,
І  нема  в  нас  святого.
А  де  ж  ми  його  візьмемо?
Хто  навчить  нас  цього?

Хто  навчить  нас  вірить  в  Бога?
Любить  Батьківщину?
Хто  навчить  кохати  серцем?
А  не  лиш  грошима.

Ви?  Ті  хто  все  століття 
Руйнували  храми,
Переплавлювали  всі  дзвони,
Бились  із  попами?

Ви?  Ті  хто  на  Вкраїні,
На  ріднй  земельці
Убивали  старця  й  дитину  – 
За  зернину  в  жмеці?

Ви?  Ті  хто  грабували,
Ікони  палили,
Все  із  церкви  забирали,
І  Бога  ганьбили?

Не  учіть  нас  жити  люди,
Так  як  ви  прожили,
Бо  не  хочу  я  щоб  правнуки
Наші.Нас  так  осудили.

Не  кажу  я  це  про  всіх
Ті  ж  себе  впізнають,
Бо  хто  крав  і  убивав
Вони  добре  знають.

[Сонечко+]

Я маю право
Я — українець. Є у мене право
на рідну мову та свою державу,
на гордий прапор золотисто-синій,
на щастя жити у такій країні.
Я — українець. Право знати маю
про тих, кого героями вважаю,
що людство рятували від руїни, —
синів і дочок, гідних України.
Я — українець. Хочу право мати
завжди усе, що думаю, казати,
на незалежну та міцну державу,
на все, що гарантовано по праву.
Я — українець. І моє це право
любити землю горду й величаву,
та дух свободи набирати в груди.
Я — українець. Був ним, є, і буду!
© Леся Вознюк

Відповідь від: 23 Листопада 2010, 17:02:55Сорочка-оберіг
Вишивала мама синіми ниткам, —
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку, —
запалали маки у пшениці влітку.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.

Шила-вишивали хрестики зелені, —
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилось сонце у розлогій кроні.
Вишивала долю, наче по долоні.

Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини вишивала мати.

Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.

Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стала рідна Україна.
Мамину турботу збереже сорочка,
захистять від лиха хрестиків рядочки.

© Леся Вознюк

[Lana]

До українців
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні - таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.

І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина.
І що щедрість - в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.

Я до себе каже і до кожного з вас - Говори!
Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитайте у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чим солодший од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!"
Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...
                                                                            В.Баранов

[yurko]

Памятаю в 1991-му агітбригади з Калуша читали цього вірша у поїздках на схід.
За 20 років дожилися, що вже самі собі читаємо 

[veron]

                          Віталію Кличку                                   Герою України,
                     багаторазовому
                         чемпіону світу з боксу
            
            

   Затамувавши  подих,  вся  Планета
   Дивитиметься  твій  боксерський  бій,
   А  ти  такий  поставний,  величавий, 
   Привабливий  і  зовсім  молодий.

   Ідеш  на  ринг  спокійною  ходою
   І  не  здригнеться  жоден  мускулець,
   Вселяєш  віру  в  силу  непоборну
   Ти,  як  завжди,  найкращий.  Молодець!!!

   Невже  в  тобі  немає  зовсім  нервів?
   Немає  страху,  сумнівів  в  душі?
   Може  ти  бачиш  свою  перемогу,
   Як  бачимо  ми  землю,  спориші?!
   
   По  них  ти  бігав  хлопчиком  маленьким,
   А  доля  вже  стелила  килими,
   Щоб  легендарна  слава  по  Планеті
   Йшла  за  тобою  з  весен  до  зими.

   Боги  з  Олімпу,  мабуть,  твої друзі
   Вони  вже  передбачили  фінал,
   Ти  зіркою  такої  ж  величини
   Зійдеш  на  політичний  п’єдестал.



               Розалія Боднарчук, 70 років
               м.Калуш
               Івано-Франківської області
                  03.09.2012р.

      

[veron]

        Віталію Кличку                                  
            
            Розмова після бою

   Так багато хочеться сказати
   Та кудись поділися слова,
   З чемпіонством світу привітати, 
   А, натомість, лиш біжить сльоза.

   Почуттями душу затопило,
   Може це був не найкращий бій,
   Дуже швидко впорався у рингу,
   Тай суперник надто молодий.

   Це не просто бійка хто сильніший,
   Це мистецтво у твоїх руках –
   Вишукане, влучне, переможне,
   Золотом прошите у думках.

   Ти непереможний, Ти – легенда,
   Ти давно історією став.
   Твій кулак відчули найсильніші,
   Шквалами овацій зал вітав.

   І вознісся прапор України
В стінах Олімпійського в Москві,
Хай тобі пелюстками, дитино,
Стеляться дороги по Землі.


               Розалія Боднарчук, 70 років
               м.Калуш
               Івано-Франківської області
                  10.09.2012 р.

      

[yurko]

До місця про "хай тобі пелюстками дитино" думав, що то сам Верон написав. Вже хотів похвалити за гарний вірш... 

[veron]

Нажаль не я, але думаю спробувати)

[veron]

                          Віталію Кличку                                   Герою України,
                     багаторазовому
                         чемпіону світу з боксу

   Ринги  світу.  Йде  боксерський  бій.
   Судді  ставлять  за  очком  очко.
   А  на  рингу  Слава  України  –
   ЇЇ  син  на  прізвище  Кличко.

   Гордість  розпирає  наші  груди,
   України  Гімн  звучить  щораз.
   Світ  раніше  знав  лиш  про  Тараса,
   А  тепер  він  знає  і  про  Вас.

   Ви  не  тільки  Слава  України,
   Ви  планети  Слава  і  Краса,
   Вашим  перемогам  аплодують
   Навіть  в  ясних  зорях  небеса.

   Ви  Герой, Ви  мужній,  справедливий
   І  народ  довірить  Вам  мандат,
   Щоб  насправді  квітла  Україна.
   Ви – наш  захисник,  Ви – наш  солдат.


               Розалія Боднарчук, 70 років
               м.Калуш
               Івано-Франківської області

[veron]

Віталію Кличку,
Лідеру партії «УДАР»

ПЕРЕДВИБОРЧИЙ  НАКАЗ
Політичний шлях брудний, тернистий
Ти свідомо сам ступив на нього,
Щоб з колін підняти Україну
До висот розчистити дорогу.
         Кулаки тут – помічник слабенький,
         Політичний розум треба мати
         Мужності і волі треба вдосталь,
         Щоб хребет системі цій зламати.
Будь людина слова, й обіцянки
Лиш тоді на волю випускай,
Коли зможеш ділом їх довести,
Люди ними ситі аж за край.
         Схід і Захід – вічна тема дня,
         Хоч проблем, насправді, не існує
         Ти її закрий, хай Україна
         Дружбою єднається, квітує.
Бережи історію, культуру,
Збережи цю мову солов’їну,
Піднімай до світових стандартів
Бідну,  розграбовану країну.
         Хай тебе Господь благословляє
         На священні, праведні діла,
         Щоб з тобою слава  політична
         Як й спортивна – по планеті йшла.

Розалія Бондарчук,  21 жовтня 2012 року