***
Гниле яблуко під древом
Старим та трухлявим,
А ми думаєм гадаєм ,
Як такеє стало?!
Старе дерево розлоге,
Напівсвіта тінню.
За які гріхи Ісусе,
Такеє терпіння?!.
Що не видно , ані неба,
Ні білого світу.
А росточкам молоденьким -
Сонцю не радіти.
Точать черви грубий стовбур,
Столітні хвороби
Аж від кореня з'їдають
Трухляву утробу.
І які ж на тому гіллі
Плоди проростають,
Що ні кольору, ні смаку,
Вигляду не мають.
Облітають ту місцину
Шпаки і ворони,
Бо старе і непотрібне
Нелюбе нікому.
Десь яблочко лиш візьметься,
Червавіє зразу,
Набираючися тої
Цвілі та зарази.
Слуги хитрі і убогі
За садом не дбають,
Замість совісного труду
Брешуть , обкрадають.
Старе дерево фарбують,
Вклеюють листочки,
А пап'є-маше плодами
Замилюють очки.
На спасіння і підтримку
Отримують транші,
А хто буде віддавати,
Чи правнуки наші?
Нема чого повертати -
Підвалина згнила,
Не зів'є тут птах гніздечка,
Не зродиться сила.
Не затьохка соловейко
Ранньою весною,
Лиш змія тут обів'ється
Темною порою.
Догниває бідолашне,
Мухами припало,
А господарі реформи
Для нього прийняли.
Як підняти , відродити,
Підтримати сили,
Утворили фонд підтримки,
І "бабло" скосили.
Опозиція і влада,
Сварились на людях,
І за те пили до ранку
У нічному клубі.
В телешоу також "звьозди"
Рикають та блеють,
Бо те яблочко гнилеє
Люблять та лелеють.
У віночках байстрючата
Голі виступають,
В цілім світі ту срамоту
Людям виставляють.
Де ж у тої доньки мама,
Чи є в неї тато,
Що за гроші вона мусить
Все те показати?!
І чи сам себе ведучий
Люди поважає,
Коли в телепередачі
Отаке приймає.
То чого ж тут дивуватись,
За що виступати?
Кого нам обороняти
І кого карати?
Коли ж така пропаганда,
Цінності моральні -
Що посіяли, панове,
Те й пожнете славно.
Мораль в історії знайдемо,
Стареє дерево звернемо,
Весняний дощ окропить ниву,
І зійдуть саджанці красиво.
Тоді для всіх надія буде,
Що Бог спасе нас й не забуде.
Із попелу відродить знову,
Содом простивши і Гомору.
Наталія Мельник.
25 березня 2012р.
Відповідь від: 22 Листопада 2013, 22:19:53
Лемки-лелеки
Де зорі величні
Понад небесами
Близенько до сонця,
До серця, до мами...
До Отчої хати,
Де тихая річка,
Безмежні постори
І рідні потічки.
До свого гніздечка
Вертає пташина,
Лишаючи землі,
Чужії країни.
До рідного краю
Завжди серце лине
У згадці прадавній,
Старенькій світлині.
То лемки - лелеки
Зоріють світами,
Шанують могили
З Святими Хрестами
Нескорена пам'ять,
Мов кадри із фільму,
Як землю прадавню
Віддали свавільно,
Народ як худобу
Загнали в вагони,
Крізь терен і сльози
Від рідного дому.
Де мамина грушка,
Криниця стояла
Тепер нові газди
Там поле зорали.
Руїна у серці
І розпач бездонний,
Та ріками сльози
Крізь крики і стогін.
"Ой мамцю,матусю
Чого ж, ти безсила!?
Дітей тих дібненьких
Крилом не укрила?"
Злетіли у далі
Малі лелечата -
Не вижило,впало
В дорозі багато.
Наповнена чаша -
Духовна криниця,
Свічею освічені
В вічності лиця...
Гуркочуть громами,
Проллються дощами,
В тумані спливають,
Мов віщими снами.
Набатом б'ють, дзвоном,
Відлунюють в серці
І серце до серця
В молитві озветься:
-Царице Небесна!
Так щиро благаю,
Хай пам'яті вогник
Повік не згасає.
Лампадою світять
Попід образами,
Окрилена з дому
Від нас рушниками.
Летять над віками,
Зоріють світами,
Над горами линуть
У даль журавлями.
Де мрія широка,
Де думка висока -
Там лемківська пісня
Ясна синьоока.
Там лемківське слово
Розумне, величне-
Колиска народу
Священна і вічна.
В косицю обряди,
Звичаї вплітає.
Шануйте людей тих,
Що їх пам"ятають.
...де сонце за обрій
Спочити лягає
Заблимають зорі
Із рідного краю.
Там тихі тумани
Століття гойдають
Роки за роками
У небо змивають.
Як лемківську пісню
Собі нагадаю...
Курличуть лелеки
Із отчого краю!..
1 грудня 2012 року
Наталія Мельник
Автор
Тема: Вірші Наталії Мельник (Прочитано 9572 раз)