Ну, щось давненько я нічого не розказував. Нині мені таке наснилося, що просто мушу написати.
То можна було б назвати фільмом "У пошуках раю".
Нібито десь, у якісь країні, не у нас, є собі великий супермаркет. І одного дня туди приходить доволі вже не молодий чоловік, археолог. Він шукає залишки Вавилонської вежі. Але прикол у тому, що шукає він їх чомусь на острові у океані. Вже не пам'ятаю як, але та купа людей, що була у тому супермаркеті валить з ним вплав на той острів. Допливли вони і бачать, що острів дійсно існує і на ньому щось таке подібне на залишки чогось тоже існують. Але про ближчому огляді то більше подібне на розвалини індуїстьського храму в Індії чи ще десь там, де їх у джунглях знаходили. Валається на березі, біля самої води купа вирізьблених з ракушечніка (не знаю як то правильно називається по-українськи) голів богів, Шиви, Вішну, Крішни, пташок, мавп, змій. То все раніше прикрашало вежу і дещо ще й зараз на ній , а дещо пообвалювалося.
Люди в паніці, мовляв, нафіга ми сюда плили. І вони круто розділяються на дві групи, одна з яких бігом лізе у гору, в середину вежі, за людьми, котрі вже там були, бо приплили швидше, і кличуть решту до себе, а інша група пливе туди звідки приплили, але землі навіть не видно з острова.
Ті що рачки лізуть вгору, одні по інших, створюють паніку. Серед людей всі дуже "різношорстні", є білі, і негри і азіати, є люди багато вдягнені, і є чогось зовсім голі. Але ніхто з того не дивується, я би то і не запам'ятав, просто була одна старша жінка, яка була голі і чогось аж синя, мабуть довго пливла (це мені хтось так пояснив, коли побачив, що я здивувався).
Після підйому на гору, люди попадають на щось, що нагадує дерев'яний арочний міст. Тобто йдуть по вигнутих (як веселка) дерев'яних брусах, які спеціально розгойдують інші люди, а з під брусів, що розміщені не щільно, хлюпає вода, так ніби під мостом штормове море. Тут люди помічають, що ті шо колишуть міст, кличуть їх за собою і т.д. ну короче ті, що були там швидше, виглядають трохи інакше (як проекція, голограма, кольоровий але привид). Знов частина починає тікати назад, до моря.
Тим, що залишилися, пояснюють, що то так має бути. Вони просуваються далі. Картина стає більш умиротвореною. Ще не видно райського саду, але вже стає спокійно на душі.
На тому сон обривається...
Далі буде