Роботу треба шукати до душі.
Зараз не війна. На заводи ніхто в 4 зміни не загоняє. Окопи рити — теж.
Те, що криза, так я то чую з 1995 року, коли ще закінчував універ. Тоді вже не платили зарплату, а розподіл був тільки для вигляду.
Пішов за розподілом. Все пам’ятаю: і затримки платні по року-півтора. І те, як люди стояли в черзі по декілька годин до кабінету заступника по фінансових питанням. І те, як він «зрізав» 300 грн. в заяві (хоча заборгованність була більше 1000 грн.) до 100! І це люди ніби мали сприймати за щастя. І те, як я знав сам в собі, що за ті 2 години я більше корисного та нового навчуся, ніж там в темряві килими курні нюхати, і тікав з тої черги (а дома мене потім допитували: «Де гроші?», а я казав: «Що я серед тих кроликів стояти не буду. І той удав мене з протягнутою рукою більше не побачить.»
І те, як на роботі за неуплату відключили спочатку воду, а потім і опалення і ми взимку сиділи в кабінетах при +5°С по пів-дня.
І те, як бартером видавали зарплату консервованими фруктами, овочами, цукром і горілкою(!). До речі все було смачне і якісне! )))
А вибір був невеликий: або на заробітки до Польщі, або на базарі торгувати, або в ментовку (там хоч щось платили, але треба було мати зв’язки).
Пам’ятаю і про те, як посварився з цілою цирюльнею, де працювали мої колишні однокласниці: Запитали, чого я сиджу на тому заводі без зарплати?
Як відповів їм, що мені та робота до вподоби і люди, які там роблять, і в ніяку Польшу, і не на який базар я не піду. Бо в мене ще й батьки живі-здорові (тоді були). Як вони накинулися! Так ніби їм цигаркою в мозоль пхнули.
Працював і слюсарем в тепломережі, ходив весь в шмірах, думав, що мої інтелегенті ручки вже ніколи не будуть такими білими, як колись
Працював і на приватній фірмі.
Всюди було і цікаво, і важко.
Ні про що не жалію, крім тих випадків, коли вчинив проти власної волі. Таке теж було. Але й з того якась користь вийшла.
І, коли внутрішній голос сказав: «Все лишай — не пропадеш!», зажмурився і швидко пішов (щоб думка мене не розвернула).
І знову було навіть так, що замість чаю місяцями пив воду і їв лиш картоплю і макарони.
Але, хлопці та дівчата! Я — щаслива людина.
З тих пір я маю стільки, що навіть на яву не міг уявити.
Христос правий: чим більше лишиш — тим більше отримаєш.