Почну з найпростішого –
Стаття під назвою : Що було першим – курка чи яйце? Нотатки з мовного питання
(читала її давно, тому зараз лише те, що пам’ятаю)
Цитую : «(перша частина етапу до 1480 року) За 240 років, допоки Москва була улусом Золотої Орди, московські князі, отримавши від золотоординського хана на берегах «великої татарської ріки» Волги ярлик на право збирання ясака (данини) з навколишнього угро-фінського люду, використали це для економічного, політичного та військового піднесення азійської Московії, яка ввібрала все найгірше від монголо-татарів, оскільки століттями «пили кров» з поневолених народів Євразії. Тож фактичною духовністю матір’ю Москви була столиця Золотої Орди – Сарай. Не цивілізовані європейські, а дикі жорстокі азійські порядки запровадила слухняна Москва на підконтрольних їй теренах, поступово залучивши до своєї знаті татарських, мордовських ханів та мурз, які стали щирими дворянями-московитами.
За наступні 209 років (друга частина етапу до 1689 року, коли став правити цар Петро І) Москва завоювала не лише більшість угро-фінських народів Європи та Азії, а й підкорила татарів у Казані (в дійсності поволжських болгар), Астрахані – на Волзі та Сибіру – на Іртиші та Обі, братів монголів – калмиків на нижній Волзі, дійшовши до берегів Тихого океану.» (дане цитування є дослівним)
1 _ так справді протягом майже 240-ка років Москва платила данину хану Золотої Орди та
по перше – з військами монголо-татар руські люди вперше зустрілися ще у 1223 році, коли ординці перемогли, проте свого походу на Київ не продовжили. У 1236 році ординці захопили землі камських болгар й у 1237 році обложили місто Рязань, жителі якого чинили спротив й внаслідок місто було спалено, а населення – знищено. Теж саме відбулося із містами Владимир, Москва, Ростов, Ярославль, Твер, Юр’єв, Дмитрів, Козельськ – отак закінчився перший похід хана Батия на Русь. В 1239 році, захопивши Чернігів та Глухів, Батий вирушив на Київ, який спалив, розікрав, населення частково знищив, частково поневолив. Після захоплення Києва, вирушив на Захід, захопивши Галицько-Волинське князівство, пішов далі – на Чехію, Польщу, Угорщину. У 1242 році, військо хана повертається на схід й біля гирла ріки Волга засновує місто Сарай, що стало столицею нової держави – Золота Орда, під володарюванням якої знаходилися чисельні території Середньої Азії, Казахстану, Поволжя, Криму, Подніпров’я, Північно-Східної Русі. Відповідно усі ці землі сплачувало данину, а того, хто неспроможний був її заплатити – поневолювали у рабство. Від данини хан звільнював лише князів та ченців. Проте, князі не могли правити без дозволу на то хана. На захоплені землі ханом назначалися чиновники, що контролювали життя Золотоординських провінцій. Звісно, що на поневолених землях неодноразово піднімалися повстання – так в 1257 й 1259 роках у Новгороді відбулися повстання проти перепису населення, що потрібно було ординцям задля визначення розміру данини. У 1262 році водночас повстання відбулися у містах Владимир, Суздаль, Ростов, Ярославль. Звісно, повстання відбувалися й на інших захоплених територіях Азії та Кавказу. Тому керівництво Золотої Орди вирішує обмежитися у протяжності захоплених територій й закріпити своє володарювання вже освоєних територіях. Таким чином західна Європа не зазнала поневолення хана Батия й Литва, Польща, Молдавія та Угорщина «поділилися» землями, що залишилися від колись сильної Руської держави.
Звернімо увагу, на те, що князі й духовенство не обкладалися даниною – тому, що саме ці люди були спроможні здійняти повстання проти намісника хана, а звільнивши від сплати данини хан змусив місцевих князів й духовенство прагнути дружби з намісниками й бути зацікавленими у спокої на колись підпорядкованих їм територіях, бо за інакших умов – міста зруйнують й пограбують, людей повбивають й поневолять.
З іншого боку хани були зацікавлені у тому, щоб правління здійснювалося місцевими князями, тому як їх намісники не мали жодної уяви проте, як правити отими землями, бо перш за все були воїнами. Тому хан намагався виявити лояльних до себе князів й доручити правління саме їм, а своїх посланців утримувати на місцях лише задля нагляду. Таким чином місцеві князі стали отримувати ярлики на правління своїми князівствами, а там де лояльних до себе князів хан не знаходив, то обирав між тих, що вже встигли себе добре проявити й видавав їм ярлики на ті князівства – те що зараз називають кадровими ротаціями.
Звісно таким кадровим ротаціям не раділи місцеві князі, що не одержали ярлику на правління, тому й виникали міжусобні війни – але на разі не про це. (Таке потрібно для розуміння – навіщо утримувачу ярлика потрібна була власна армія.)
По друге – погляньмо на мапу розташування Золотоординського Ханства, я Вашій увазі надала таких три, то роздивіться їх :
http://ru.wikipedia.org/wiki/Файл:Золотая_Орда.png близько 1224-1481 рр..
http://uk.wikipedia.org/wiki/Файл:Golden_Horde_1389.svg 1389 рік
http://en.wikipedia.org/wiki/File:GoldenHorde1300.png 1300 рік
Чи бачите Ви території сучасних Українських земель у складі Золотоординського Ханства? Я підсліпувата, проте бачу, й не розумію, чому пан автор не говорить про те, що наші землі разом із нашим людом були таким самим улусом хана, як і князі Москви, проте трохи в іншій якості – завдяки вправності у політиці Московських князів, котрі зуміли досягти домовленості з ханом Улуса Джучи й одержували ярлики (грамота від хана, про впровадження певних законів Яса – збірка законів запроваджена Чингисханом), що надавала право на правління певною територією та зобов’язував того сплачувати данину хану із підвладних йому земель, натомість одержав певні гарантії від ханства. Наприклад: на них не вчиняли грабіжних набігів, а таке було не рідкістю, коли жителі поневолених земель відмовлялися платити данину у збільшеному розмірі. З земель, що підпорядковувалися утримувачу ярлика не могли забирати людей у рабство, а от на територіях південної України Золотоординці збирали й гроші, й майстрів, й інший люд (що вважали за потрібне). Утримувач ярлика мав право утримувати власне військо, а інші такого права не мали (навіщо, я писала вище). Утримувачі ярлика сплачували данину у сумі, що обумовлювалася й визначалася у ярлику, натомість всі інші поневолені землі Золотої Орди, у тому ж числі й землі південної України не мали певної суми данини й за щоразу з них збирали стільки, скільки заманеця посланцям чи намісникам хана, а як не сплатиш – то розорять, повбивають, поспалюють.
Ось така вона відмінність між утримувачем ярлика й простим платником данини хану.
Аналогія – простіше кажучи – навіщо мені, газді, надавати права орендаря найманому працівнику, що в мене працює – коли я б не мав на меті отримувати з того дохід.
Тому, пан Палій неправий стосовно «ярлика на право збирання ясака», бо ярлик, то набагато об’ємніше поняття, ніж просто збирання данини та сплата «виходу» хану.
По третє – не хочу довго зупинятися на тому як саме московські князі (починаючи з Данила Олександровича) здобули довіру Узбек хана, та варто зауважити, що Іван І Калита (титульний Новгородський князь, проте спадкоємиць Московського князівства) (одержав ярлик на велике князівство у 1332 році) зумів стати улюбленцем хана Гійас уд-Дін Мухаммад Узбек-хан й досягти значущого посилення московсько-ординського впливу на землі півночі Росії. Під час правління Калити у Москві почали зводити перші кам’яні будови.
Авторитет Московського князівства посилився за правління онука Калити – Дмитра Івановича Донського, котрий очолив визвольну боротьбу за скидання Золотоординського гніту, об’єднавши сили багатьох князівств у 1380 році розбивши війська Мамая на Куликовому полі, що хоч й не призводить до звільнення від сплати «виходу», проте ще більше посилює роль Московських князів на Руських землях.
А об’єднання земель навколо Москви у єдину державу розпочалося за Івана ІІІ Васильовича Великого – з Тверським та Бєлозерським князівствами були підписані договори про приєднання, на престол Рязанського посаджений син Василь Іванович й так далі. Новгородське князівство намагалося зберегти власний суверенітет, проте його приєднали до Московії. Потім Тверське князівство було приєднано шляхом завоювання.
В цей час відбувається розпад Золотої Орди на окремі ханства відбуваються міжусобиці, тобто сила орди втрачається, а міць Московського князівства – зростає, й Іван ІІІ не бажає більше коритися хану Великої Орди Ахмату й той у 1472 році вирушив у похід на Русь й зустрів військо росіян на місті переправи через Оку, де всі спроби військ хана перейти на протилежний беріг були відбиті й похід хана Ахмата – закінчився провалом. Іван ІІІ перестав платити данину Великій Орді, проте через міжусобні війни хан Ахмат не зміг вирушити на Русь з військом. У 1480 році хан Ахмат, заручившись підтримкою Литовського князя Казимира вирушив на Московію де відбулися події, що іменуються як «Стояння на Угрі» й Іван ІІІ фактично «викрутився» з тієї ситуації чим одержав перемогу Російської держави й досяг бажаної незалежності від східних ординців. А із Кримським Ханством підтримував дружні стосунки. У правлінні Івана ІІІ необхідно зазначити вмілу зовнішню політику та неабияке стратегічне мислення й прогнозування розвитку подій цього князя, що зумів приєднати значущі території до власного князівства та провести їх інтеграцію, ввести єдиний законодавчий кодекс (заснованому на Руській правді, установчих грамотах та низці указів московських князів), введення норм судочинства, кримінального та громадянського права.
Саме за часу правління Івана ІІІ відбулося об’єднання земель дрібних феодальних князівств у єдину державу, так я погоджуюся, що подекуди шляхом сили та захоплення, проте необхідно було скидати Ханське Ярмо, а таке було під силу тільки міцній державі. З іншого боку цьому князю вдалося скріпити об’єднанні території єдиним правовим кодексом, що у той час не мав собі аналогів у жодній з західноєвропейських країн. Для розвитку культури запрошував митців з Італії – Успенський собор у Кремлі побудований Фіораванте, а Марко Руффо перетворив Кремль в одну з найбільш сильних фортець того часу. Одержала значущій розвиток й література – одним з пам’яток тієї епохи є «Повість про Дракулу» на основі легенд Валахії про Влада Тепеша, й вперше за усю попередню історію одні й ті ж події «Стояння на Угрі» знайшли своє відображення в більш як двадцяти літописах. Саме в епоху Івана ІІІ народжуються ідеї, що трохи згодом стануть офіційною ідеологією Московської держави, й саме Іван ІІІ почав титулувати себе «великий князь усієї Руси», що в той час означало претензії на землі підпорядковані князю Литовському, яким, поміж іншого титулувався «великим князем Руським», а також перші іменування великого князя – царем, що було поширено у міжнародній переписці. Перші зображення двоголового орла також зафіксовані у час його правління – на печатці та монетах.
Так відбулося становлення Московської держави.
http://ru.wikipedia.org/wiki/Файл:Распад_Золотой_Орды.png
2 _ фраза «…з навколишнього угро-фінського люду,...» в мене викликала сміх.
На території Московії жили східнослов’янські племена, що носили назву В’ятичі та Радимичі (на узбережжі Оки та Москви ріки, верхнього Дніпра та ріки Сож) (на території сучасних Московської, Орловської, Калуської, Рязанської, Тульської, Липецької, Гомельської, Брянської областей) вже з 8-го століття (тобто ще до створення монархічної Русі з стольним градом Києвом), а не ніякі фіни з уграми, що правда ті жили на вказаних землях ще з 4-го ст.. до н.е. й природно, що не були повністю витісненими й прийняли участь у етногенезі з слов’янами, які прийшли з заходу й розселилися ще у 6-му 8-му ст.. нашої ери.
Тому я не розумію, яким чином ярлик Золотоординського хана наданий у 14-му ст.. давав можливість Московським князям збирати данину з навколишнього угро-фінського люду, в той час, як навколо вже більш як 600-т років жили слов’яни, а ті залишки угро-фінів вже давно були асимільовані.
Й ще раз повернімося до мап Золотої Орди – де бачимо, що до земель, на які розповсюджувалися права надані ярликом, відносяться й Київські землі, на яких проживали полочани, дреговичі, древляни, поляни, кривичі, словени – то як, на думку автора, вони теж угро-фіни?
3 _ й звісно, що вірна політика Московських князів у 14-му ст.., яка захистила своє населення від нападів військ Золотої Орди, яка зуміла домовитися про прийнятний податок з власних земель – призвела до економічного, політичного та військового піднесення держави. Проте, чому Москва тут названа – азійською – таки не розумію, коли це місто розташоване на землях, щонайменш з 8-го ст.. населених східними слов’янами В’ятичами. (Племенами східних слов’ян, що прийшли із заходу й іменуються так від слова В’ятко, що є скороченням слов’янського ім’я В’ячеслав. Й те, що цей союз племен є східнослов’янським написано у «Повісті врем'яних літ», а в середині 10-го ст.. вони були приєднані до Київської Русі.)
Й чому ота Москва мусіла ввібрати в себе все найгірше від монголо-татарів, в той час, як ярлик (договір) «суттєво обмежував» жителів Московії у «спілкуванні» із золотоординцями. Доречи, так званий «Ординський вихід» (простіше - данину) російські князі відвозили до Сараю-Берке самі, самі ж за щоразу мусіли їздити за ярликом (підтвердженням укладеного договору) й відповідно були вимушені повсякчас перебувати у столиці золотоординців, тобто жити там. Тому й утворилася чисельна російська колонія, що навіть мала власну православну церкву у місті Сарай з 1261 року.
В порівнянні із іншими князівствами, що того ярлику не мали й їх «регулярно провідували» війська хана для збору податі.
Чому автор називає державні процеси «питтям крові», адже збір податків – то звичайний та невід’ємний для держави процес, чи Вам відома бодай одна держава у якій немає податків? Проте, якби ті податки були рівнозначними «питтю крові», то сумніваюся, щоб та держава досягла хоч якогось розвитку. Приклади наводити?
4 _ «…з поневолених народів Євразії.» І ще раз повернемося до мапи 14-го ст.. Які землі із якими народами були підпорядковані тодішній Москві? Ким ті народи були поневолені? Дайте відповідь самостійно.
5 _ бо мені більш цікаво про яку таку західноєвропейську цивілізацію йдеться, з якої мали брати приклад, на думку автора – князі східнослов’янських земель.
Повторюся, бесіда йде про 14-те ст..
Розумію, що автор натякає на період Високого Середньовіччя (11-те – 14-те ст..) й Епоху Відродження (14-те – 16-те ст..), з надбаннями того часу.
Перш за все, слід згадати, що ми є Православний народ, а західна Європа – Католики.
А в той час – час поширення та розквіт Святої Інквізиції – непримиренні Католики.
Згадаймо, я писала, що у столиці Золотої Орди у російської колонії була власна Православна церква. Чи можливо б було подібне у Європі того часу? Не вірю.
Самі європейці визнають, що інквізиція стояла на заваді розвитку суспільства, коли палили й катували усіх – від інакомислячих науковців до просто красивих жінок (бо ті начеб то чоловіків приворожують).
А увесь фонд культурного надбання – то церковні реліквії.
Архітектура – собори та церкви, монастирі.
Малярство – ікони чи церковний розпис. Мікеланджело (рубіж 15-го –16-го ст..) , П’єтро Перуджино (друга половина 15-го ст.. іконопис) , Лоренцо ді Креді (рубіж 15-го –16-го ст.. іконопис) , Сандро Ботічеллі (рубіж 15-го –16-го ст.. церковний розпис, світський живопис) – то ренесанс, то з кінця 15-го ст..
Скульптура – рогатий Мойсей та Давид (16-те ст..ренесанс).
Література – теїстичні твори на будь який лад – латиною. А Данте був вигнанцем не зважаючи на особисту строгу релігійність – не здогадуєтеся чому?
Музика – меси, церковно-хоровий спів, по власному музиканту-композитору у кожній із церков.
Наука – згадайте, якого науковця не спалили?
а ми – нагадаю у 14-му ст..
Коли Католицька церква підпорядкувала собі усю Західну Епропу й збирала данину (десятину) з усіх держав, дворян, городян й селян (котрі ще й мусіли відпрацьовувати на землях монастирських угідь), утримувала власну армію – задля нападів на ті князівства чи королівства (що платити не бажали), вела війни – Хрестові походи (шановний читачу – Вам таке нічого не нагадує?), була головним замовником у митців та архітекторів, мала власний суд із відділом виконання покарань – інквізиція, торгівлею займалась – індульгенції (грамота про відпущення гріхів) та права на шлюб (між родичами) продавала.
Й ніяк не була зацікавленою у розвитку наукової думки, медицини чи хоча б гігієни – бо усі надбання у сферах науки, мануфактурних ремеслах, медицини та світського мистецтва – то вже надбання Протестанізму – реформаційної церкви Мартіна Лютера (з 16-те ст.. започаткована як така) – з котрою Католицька церква боролася – власними, звичними для себе методами.
На наших землях бодай раз на тиждень та у баню ходили (оте якраз доведено, що то вплив Азії на наш менталітет), й наші породіллі від післяродових лихоманок повсякчас не гинули, бо наші повитухи знали, що треба руки мити перед прийняттям родів, а у цивілізованій Європі мили руки після прийнять пологів, люди не милися роками, а вміст «нічних ваз» виливали просто на вулицю – туди де люди ходять.
Й хану було байдуже до якого Бога молилися наші пращури – йому, головне, аби данину заплатили.
Отаку альтернативу запропонував пан Палій слов’янському народу 14-го ст.., та особисто мені вона не до вподоби.
Далі буде…
Ото коментар лише до першого абзацу з виділеної мною цитати.
Автор
Тема: Історія чи міф про історію України (Прочитано 171633 раз)