"Дитяча лікарня майбутнього" вважається найбільшим доброчинним проектом в історії України. Мабуть, заслужено. Адже гроші на її будівництво пожертвували вісім тисяч осіб і 600 компаній з усіх регіонів держави.
Зібрали 262 мільйони гривень. Розгорнули масштабну всеукраїнську акцію. Але...
При ближчому розгляді вся історія спорудження Центру виглядає або наочним втіленням традиційного (пост)радянського головотяпства, або таким собі передвиборним піарходом, або банальним відмиванням коштів.
Або ж усім цим, разом узятим, і помноженим на вельми специфічне ставлення президента та його команди до України і її народу.
Можливо, автор помиляється, але з березня 2006 року, коли урочисто була закладена капсула на місці спорудження Центру і з грудня того ж року, коли проект був представлений країні, проблему виділення належної ділянки для будівництва давно можна було розв'язати, зібравши всі дозволи й узгодивши всі параметри лікарні з усіма відповідними інстанціями. І головне – добре подумавши на тим, де ж розгортати будівництва.
А тим часом, нагадаємо, ділянка для спорудження "Дитячої лікарні майбутнього" спершу була виділена в межах Національного природного парку "Голосіївський". Торік президент Ющенко підписав був спеціальний указ про виведення зі складу парку 11 гектарів землі під лікарню – перший указ подібного типу про вилучення земель національного парку бід будівництво, одним словом, указ прецедентний.
І хоча зараз виділена нова ділянка, указ N 976/2008 чомусь не скасований, а згадана капсула і реальне місце спорудження лікарні наразі не мають нічого спільного...
Генеральним проектувальником Центру стала – після проведення конкурсу – компанія Building Design Partnership Structure (Манчестер, Велика Британія).
І все б нічого, якби цей конкурс не був завершений аж наприкінці липня 2007 року. Півтора року від закладання капсули до початку проектування – чи не забагато часу?
Хтось може сказати – так не були ж іще зібрані гроші. А чому? Навіщо робити якісь урочисті дійства, пов'язані із масштабними благодійними проектами, якщо під це не закладений механізм акумуляції коштів?
Ба, навіть якби навесні 2006 року ще не було б зібрано достатньо коштів для оплати праці проектувальників – невже не досягли б із британцями відповідної домовленості про оплату post factum, адже патроном поважного проекту є дружина чинного президента?
Ще одна дивовижа. У ЗМІ пройшло повідомлення, що торік, мовляв, пропали так і неосвоєними 50 мільйонів гривень бюджетних коштів, виділених на побудову Центру.
Чому? З якого дива довелося витрачати 16,5 мільйона гривень на роботи, пов'язані з проектуванням лікарні, з числа зібраних благодійних коштів, тоді як державне фінансування виявляється незадіяним?
Нарешті, виявилося, що сьогодні реально на рахунках фонду спорудження Центру 99,9 мільйони гривень. А як же названі 262 мільйони?
У самому фонді ситуацію розбіжність у цифрах пояснюють так: мовляв, деякі бізнесмени вирішили поділитися з лікарнею великими коштами (по декілька мільйонів), які не виймеш із бюджету фірми за один день без ризику "запороти" власну справу.
Тому благодійники уклали з фондом угоди, де зазначили, які суми і впродовж якого часу вони переводитимуть на "дитячі" рахунки. Терміни багатьох угод ще не закінчилися, відповідно, кошти надходитимуть і надалі.
А декілька благодійників у зв'язку з фінансовою кризою не зможуть дати обіцяних коштів, тому що самі опинилися "на мілині".
Крім того, чимало благодійників в угодах зазначили, що хочуть дати грошей на оснащення певних відділень лікарні. Отож гроші вони виділять тоді, коли сама "Дитяча лікарня майбутнього" вже буде збудована.
Додамо: і якщо вона буде збудована...
Зверніть-но увагу: Катерина Ющенко заклала капсулу на місці спорудження лікарні у середині березня 2006 року, якраз перед парламентськими виборами.
Представлення проекту відбулося у грудні 2006 року, під час різкого загострення стосунків між президентом і тодішньою урядовою коаліцією.
Конкурс із визначення генерального проектувальника – кінець липня 2007 року, коли після кількамісячного протистояння була досягнута угода про проведення дочасних парламентських виборів.
І, нарешті, нинішня вістка – чи випадково початок будівництва збігається з фактичним початком президентської виборчої кампанії, а, можливо, і з новим пропагандистським штурмом щодо потреби впровадження прямого президентського правління?
Іншими словами, чомусь видається, що "Дитяча лікарня майбутнього" могла б уже якщо не стати до праці, то, принаймні, бути спорудженою, якби про неї не згадували переважно під виборчі кампанії.
До речі, тоді б і гривні на рахунках фонду не знецінилися, і бюджетні кошти виявилися освоєними, і бізнесмени не почали б відмовлятися від своїх обіцянок із посиланням на кризу.
Можуть сказати – так хто ж її, цю кризу, міг передбачити, крім Джона Полсона?
Проте хіба важко зрозуміти, що невикористані бюджетні кошти будуть списані?
Що інфляція в Україні в останні роки вища, аніж відсотки на банківських депозитах?
І що, зрештою, зібрані гроші повинні працювати, і працювати негайно, якщо йдеться про здоров'я і саме життя дітей?
Ось тут ми й переходимо від сумнівних піар-кампаній, дивних фінансових оборудок і невдалого менеджменту до проблем світоглядних.
Про що завжди пам'ятає патріотична українська громадськість і про що не забуває чинна влада? Берестечко, Крути, Базар, Голодомор, Великий Терор 1937-38 років… Не просто події історії, а події трагічні, одні грандіозні, інші менші за суто формальними, але не за екзистенційними масштабами.
Чи нормально те, що українську націю влада вчить об'єднуватися навколо катастроф та поразок, навколо жертовності героїв та трагедій невинних людей, але навіть не прагне навчити об'єднуватися навколо звитяжних перемог і визначних досягнень? І не тільки на полі бою, а й у мирні часи? Ба, навколо життєствердних проектів?
Звичайно, на Батурин, на улюблений проект Ющенка "Гетьманська столиця" витрачено у кілька разів менше коштів, ніж має їх піти на спорудження лікарні. Проте ж реально витрачено й освоєно чимало – як бюджетних, так і благодійних грошей - тільки 2005 року на рахунок фонду "Гетьманська столиця" надійшло 32 мільйони гривень.
А перша черга монументу жертвам Голодомору, яка коштувала 133 мільйони гривень, а, можливо, і всі 150 – змогли ж швидко знайти і кошти, і виконавців, і проектантів?
А от із дитячим Центром ситуація принципово інша...
Автор зовсім не стверджує, що не потрібен меморіальний комплекс жертвам геноциду, вчиненого щодо українського народу, і найтрагедійнішої складової цього геноциду – Голодомору 1932-33 років.
Просто якось дивно воно виходить – у проекті цього меморіального комплексу восени минулого року була закладена сума майже у 750 мільйонів гривень. Зараз вона, мабуть, перевищила би мільярд, а де відповідні суми, закладені бодай у начерки проектів, якщо не у конкретні банківські рахунки, пов'язані із майбутнім, із життям і здоров'ям нових поколінь українців?
Ясна річ, від різномастих олігархів вимагати уваги до майбутнього і поваги до нього не випадає.
Нагадаємо, газета "Факты и комментарии" понад три роки збирала серед читачів кошти на гамма-ніж для безкровних операцій на головному мозку. Зібрали понад $1 мільйон, держава ще щось додала, й обладнання купили – вже не гамма-ніж, а апарат нового покоління, лінійний прискорювач "Трилоджі".
Але ж досить було певним добре відомим футбольним "меценатам" не прикупили пару бразильських гравців, натомість давши можливість росту українським хлопцям, і вітчизняні лікарні одержали б десятки таких апаратів, тисячі хворих були б урятовані!
Але цим "меценатам" не потрібні і не надто здорові діти і, тим більше, старі. Їм потрібні здоровезні гевали, готові добувати вугілля, стояти біля домен, дружно пити пиво та вболівати за "українські" футбольні команди своїх благодійників.
Це все добре зрозуміло, але ж президент Ющенко і його оточення, на відміну від згаданих олігархів, позиціонують себе як щиро українські діячі, без будь-яких лапок!..
Колись іспанський філософ Ортега-і-Ґассет зауважив, що націю не можуть об'єднати ані кров у жилах, ані перекази минулого, ані – навіть! – пам'ять про звитяги предків. На його думку, ефективно об'єднати сучасну націю може тільки спільний проект майбутнього – не нав'язаний "згори", а вистражданий і усвідомлений усіма активними громадянами.
Всеукраїнський центр охорони здоров'я матері і дитини міг би стати важливою практичною складовою такого проекту, життєствердною відповіддю сьогодення на національні трагедії минулого.
Міг би...
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Автор
Тема: Лікарня майбутнього (Прочитано 28588 раз)