Тоже варіант
але не завжди спрацьовує
Відповідь від: 22 Листопада 2011, 13:40:30
Колись мені один викладач вузу сказав, що (то на його думку
) наша родина завжди відрізнялася ратуванням за демократію.
Сьогодні я подумав, що він мабуть частково правий.
Поясню і частково виступлю в підтримку OrKа
Справа у тому, що (тут я відкриваю страшну таємницю, для декого, хоч вони і самі то знають, але визнавати іноді буває важко) не всі люди на землі люблять тварин.
У словосполученні "любов до тварин" ми розуміємо такі речі, як отримання задоволення від спілкування з ними, споглядання їх активності і потребу чи задоволення від доглядання за ними. Так от, не всі люди того прагнуть чи отримують від того задоволення, чи тим більше життя без того собі не уявляють.
Вони не вбивають тварин, вони їм співчувають, деколи стають тваринам у допомозі, але особливої приємності то їм не складає, бо іноді вони їх побоюються і через те "недолюблюють".
Відкрию ще одну таємницю.
Таких людей на світі, як то не дивно, більшість.
Вони навіть не мають якоїсь назви, як то "любителі тварин", саме через те, що вони в більшості, а "любителів" значно менше.
Тепер розглянемо ситуацію OrKа.
Будинок у якому лише квартири є формально приватною власністю, а сходова клітка і весь підїзд є власністю загальною, тієї мінігромади, що там мешкає.
Як ви думаєте, чи хоча б формально, не зазнає утисків OrK і інші жителі підїзду у випадку, коли там поселяють собаку?
Як кажуть, де починається "сводоба" одного - закінчується "свобода" іншого. І від того, що можливо ніхто конкретний не був ініціатором того заселення, з мовчазної згоди громади підїзду, OrK а мабуть і не він один виходить обмежений у праві свобідно пересуватися тим підїздом.
Особливо мене спонукав до написання цієї тиради той факт, що я йдучи з обіду, побачив, як один старший пан, котрий у Калуші знаний зі своєї чіткої націоналістичної і громадянської позиції, викинув у кущі під прапором (на площі Героїв) обгортку від якихось солодощів чи сухариків. Я не знаю де він її підняв, але також не можу зрозуміти, чого він її туди викинув. А зауваження я йому не зробив не стільки через поважний вік, скільки через підозри у певній його неадекватності.
І от до чого я веду.
На все у житті можна, а іноді навіть конче треба, глянути з іншого боку...