"Не по своїй волі ти народжений, не по своїй волі ти живеш, не по своїй волі помираєш". Так, ми бачимо, відбувається в нашому світі. Але все, що відбувається в нашому світі, є наслідком того, що відбувається в духовному світі. Тільки немає між цими світами прямої аналогії - подоби.
Тому: не по своїй волі (проти бажань тіла) ти народжуєшся (духовно, отримуєш перші духовні відчуття), оскільки при цьому ти відриваєшся від власного "я", на що наше тіло ніколи добровільно не погоджується. Отримавши згори духовні органи дії і сприйняття (келім), людина починає духовно жити, відчувати свій новий світ. Але й у цьому стані вона йде проти бажань тіла втішитися самій духовними насолодами, і тому - "проти своєї волі ти живеш". "Не по своїй волі ти помираєш" - означає, що мимоволі беручи участь у нашому повсякденному житті, вона відчуває його як духовну смерть.
Мудрість у тому, щоб, проаналізувавши все, що відбувається, усвідомити, що джерело наших нещасть - в егоїзмі, і діяти так, щоб не вийти знову на шлях страждань від егоїзму, а добровільно відмовившись від його використання.
Тільки із відчуття глибин свого духовного падіння і почуття безкінечної віддаленості від жаданого людина може відчути те диво, котре здійснив з нею Творець, - підніс із нашого світу до Себе, в духовний світ. Який величезний подарунок вона отримала від Творця!
Впевненість і віра - схожі поняття. Віра є психологічна готовність страждати. Адже немає перешкоди перед бажанням, крім браку терпіння докладати зусилля і втоми. Тому сильним є той, хто відчуває в собі впевненість, терпіння і сили страждати, а слабкий, відчуваючи відсутність терпіння в стражданнях, здається уже на самому початку тиску страждань.
Для досягнення відчуття необхідні розум і сила. Відомо, що для досягнення високо цінимого потрібно докласти багато зусиль. зазнати багато страждань. Сума зусиль визначає в наших очах цінність набутку. Міра терпіння свідчить про життєву силу людини. Тому до 40-річного віку людина перебуває в силі, а потім, у міру зменшення тваринної сили, зменшується її можливість вірити в себе, поки впевненість і віра в себе не зникають зовсім в момент, коли людина йде з цього життя.
Життям називається стан відчуття бажання зазнати насолоди від отримання або віддачі. Якщо це бажання насолоди зникає, то такий стан називається втратою чуттів, непритомним або мертвим.
Якщо людина перебуває в такому стані, коли ясно бачить і відчуває, що неможливо отримати насолоду, наприклад, від того, що винна всім, соромиться своїх колишніх вчинків, відчуває лише страждання, котрі нейтралізують навіть те невелике задоволення, котре мала від цього життя, вона хоче покінчити з собою.
У такому випадку людина мусить докласти всіх зусиль, аби отримувати насолоди від того, що чинить благі в очах Творця діяння, що завдає цим радості Творцю. У подібних думках і діях є настільки велика насолода, що це здатне нейтралізувати найсильніші в світі страждання. І тому через оточення, ворогів, банкрутство, невдачі в роботі даються тому, хто духовно піднімається, вічуття безнадії, безвихіддя, повної відсутності смислу його існування.
Якщо людина здатна вже виконувати альтруїстичні вчинки, тобто що б вона не робила, вона виключає будь-яку вигоду для себе, думає тільки про благо того, для кого вона це робить, але ще не отримує насолоди від своїх дій - це називається чистою віддачею (машпіа аль-менат леашпіа)- "не заради себе", "лі-шма".
Природа подарувала право на життя кожному. Воно справді невід'ємне й абсолютне, а в Божих заповідях окреслене у формулі «Не убий». На переконання всіх коментаторів Святого Письма, ця заповідь адресована злочину, а не покаранню. Смертні вироки злочинцям у найжорстокішій формі передбачені Старим Заповітом, чим і користувалася християнська церква. Аналогічні приписи містяться і в божественному праві інших релігій.
Переглядаючи релігійні кодекси (Біблію, Коран, Талмуд), можна дійти висновку, що Бог не вважає смертну кару неправильним чи аморальним заходом. Навпаки, знаходимо чимало заповідей, у яких правопорушення, беззаконня є найтяжчим гріхом. Тому кожному пропонується поважати закон, не спілкуватися з правопорушниками та засуджувати їхні протизаконні вчинки.
По суті, закликами до законослухняності сповнені всі релігійні кодекси. Це їхня головна ідея. Стримати людину від протиправних дій, гріхопадіння – от у чому суть релігійних учень. Є й такі заповіді, які до профілактики правопорушень, правового виховання мають безпосередній стосунок: «Не заздри тим, хто робить беззаконня», «Кожний, хто вчиняє гріх, вчиняє і беззаконня». Є й категоричніші застереження на зразок, скажімо, такого: «Беззаконники всі будуть знищені».
Правовим змістом сповнені й такі рядки Святого Письма: «Будь-яке покарання в цей час здається не радістю, а смутком, проте потім навчені через нього дають мирний плід праведності». У Біблії засуджуються лицеміри, хто, «проповідуючи не красти, краде», «пишається законом, а порушенням закону безчестить Бога». У Псалтирі із занепокоєнням пишеться: «Невже не заспокояться ті, хто чинить беззаконня, з'їдає народ мій, як їдять хліб?». «Хто вдарить людину так, що вона помре, той також має вмерти» – сказано у Старому Заповіті. Потім Бог, відповідно до книги Буття, сказав: «Я стягну і вашу кров, у якій життя ваше, стягну її від усякого звіра, стягну також душу людини від руки людини, від руки брата його. Хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини: бо людина створена за образом Божим». Таким поясненням була виправдана вища міра покарання для вбивць.
Чи означає це, що державі (її органам) дозволено позбавляти життя тих, хто є винним у тяжкому злочині? Позитивну відповідь на це запитання можна знайти у словах апостола Петра (4:15.). Він закликав братів: «Тільки б не постраждав хто із вас, як убивця, або крадій, або злодій, або той, хто посягає на чуже». Як бачимо, у застереженні «тільки б не постраждав хто із вас, як убивця» Петро не забороняв владі карати вбивць за їхні злочини. Навпаки, він указує, що вбивця може бути справедливо покараний.
Чи може бути таким покаранням смертна кара? Так. Це випливає зі слів Павла, якого євреї звинувачували в порушенні їхнього закону. Посилаючи в'язня Павла до римського правителя, воєначальник повідомив: «Знайшов, що його звинувачують у спірних думках, що стосуються закону їхнього, але що нема у ньому ніякої вини, гідної смерті або кайданів».
Так, людське життя – цінність абсолютна. Та чи всяке життя можна вважати такою цінністю? А якщо це життя недолюдка? Досить згадати тих самих «серійних» убивць. Є злочини, які позбавляють злочинця права зватися людиною, викреслюють його зі списку людей. Це стосується не лише масових убивств. Буває, що моральне право на життя втрачає і той, хто вбив лише одну людину. Але чи набувають ці недолюдки юридичне право на заслужену смерть? Що відчувають вони самі після скоєння найтяжчого злочину, позбавивши права на життя іншу людину, чи бажають власної смерті? Ні. І нелюди бояться власної смерті. Будь-який вирок, окрім смертного, стосовно недолюдків сприймається громадянами як нехтування елементарних людських почуттів.
Автор
Тема: Смерть - покарання чи подарунок? (Прочитано 70487 раз)