Оригінальна назва:Степан Бандера. Ціна свободи
Жанр:історичний, документальний, біографія
Режисери:Віктор Швець,Сергій Сотниченко, Тарас Ткаченко, Олена Ножечкіна
Мова:українська (оригінал)
Фільм знімався у багатьох країнах світу, в пам’ятних “бандерівських” місцях, зокрема на Стрийщині, звідки походить родина Бандери. До створення картини було залучено українських істориків, зокрема Ярослава Грицака, Ярослава Сватка, Івана Патриляка, закордонних – Тимоті Снайдера, Тараса Гунчака (США), Гжегожа Мотику (Польща), Олександра Гогула (Росія-Німеччина). Використано праці, спогади Степана Бандери, кінофотоматеріали. Своїми міркуваннями про життя і діяльність Степана Бандери у фільмі поділились голова Проводу ОУН Андрій Гайдамаха, президент благодійного фонду “Літопис УПА” Микола Посівнич, син Головнокомандувача УПА Романа Шухевича Юрій Шухевич, рідна сестра провідника Оксана Бандера, його онук Степан Бандера.
Автори фільму прагнули розповісти про великого українця – Степана Бандеру - в контексті історичних реалій тих часів. “Сьогодні постать Степана Бандери викликає шквал емоцій – позитивних і негативних, – зазначив онук провідника ОУН. – Власне емоцій забагато, а фактажу замало. Хотілося б запропонувати об’єктивну інформацію про Степана Бандеру, його родину, соратників. Щоб кожен мав можливість зробити свій висновок про цю історичну постать”.
Степан Бандера наголошував, що український націоналістичний рух не має нічого спільного з фашизмом, нацизмом або соціал-націоналізмом: “Український націоналізм бореться проти імперіалізму, тоталітаризму, расизму і всякої диктатури. Ім’я українського націоналіста є співзвучним з українським патріотом. Я готовий боротися за свободу свого народу, жертвувати для нього все, навіть життя”.
Степан Бандера не вважав, що ОУН була терористичною організацією: оунівці самозахищалися проти знущань польської влади. ОУН зорганізувала вбивство інспектора радянського консульства у Львові Майлова – як акцію відплати за Голодомор, і вбивство польського міністра внутрішніх справ – як відплату за пацифікацію українського населення. Цей терор був “хірургічний”, трохи інакший, ніж тепер, коли масово знищують мирне населення, вважає онук Степан Бандера.
Напередодні радянсько-німецької війни українські націоналісти надіслали керівництву Третього рейху меморандум, де на кожній сторінці (14 разів) нагадують, що Україна має бути незалежною державою. За архівними матеріалами історик Тарас Гунчак свідчить: “Якщо німці не підтримають боротьби за самостійну Україну, український народ буде вважати німців своїми ворогами”.
30 червня 1941 року ОУН під проводом Степана Бандери прийняла стратегічне рішення проголосити у Львові Акт відновлення української держави. У житті Степана Бандери й українського народу це був найважливіший акт: якщо б він не зайняв такої позиції, українці не мали б чим хвалитись, не мали б УПА й історії боротьби за свою державу, вважає Т. Гунчак. Німці вимагали відмінити акт, різними способами тиснули на нього, в тому числі і через родину, заарештувавши його і замордувавши у концтаборі двох братів. Найважливішим у діяльності Степана Бандери його онук вважає те, чого він не зробив, – не відмінив Акта про відновлення української держави.