нещодавно вдруге за життя прочитав інший формат з юрієм іздриком і хочу з вами поділитися досвідом читання цієї книги.
якщо коротко то це бесіда двох людей юрка та прохаська.
але коли такі люди знаходяться у радіусі кільком метрів чи навіть кількох десятків сантиметрів та й ще розмовляють, поготься уже заманливо вислухати їх, від початку до кінця.
сама книга, ні книжечка є мініатюрною, якщо точно то розмір її 15,7х15,4х0,5 у сантиметрах, 57 сторінок, важить мабуть не більше тридцяти грам, але слів, думок і щирості вмістила у собі більше чим достатньо.
якщо її просто погортати то відкривається сорок одна складова книги. кожна з частин починається із тьох крапок, три крапки починають діалог. потім у "гру" вступає пан юрко, відповідаючи на запитання, адже три крапки втілюють саме запитання. і нам, читачам відкривається можливість замінити ті крапки на власні запитання, і я впевниний що кожен поставить вірне запитання, ми опиняємося немов б на одному краю стола з тарасом, а перед нами на іншому боці сидить іздрик, звісно ж, що біля поставлених на стіл рук розміщений певний об’єм якогось алкоголь і попільничка. тарас незмінно палить червоні прилучи, читач на вибір може курити, а може відмовитися.
наш співрозмовник відкриваєсть.
сама розмова нагадує локомотив, який щойно вирушив з якої не буть станцій і повільно, але стало набирає швидкість, а ще розмова у готовому вигляді, топто вже у книжці є ніби неповною і знову ж таки читат може зловити великий кайф уявивши, що перед тим як віддати книгу на друк він, юрко та тарас вибрали якісь там надто душевні, глибокі уривки з розмови і не дозволили їх надрукувати, такий собі кусочок таємниці..
після прочитання, коли читач дійде до останньої сторінки і дочитає її то напевно, що у нього винекне відчуття розлуки. немов би скажімо прохасько сідає на потяг до делятина, іздрик до львова, а сам читач залишається у калуші чи франківську чи запоріжжі чи взагалі де-небудь, залишається чекати нової зустрічі "старих колєґ".