Також є вказівка на існування благодіянь за померлих і в послідуючі часи старозавітньої історії. Так, праведний Товит в передсмертному заповіті говорить свойому синові Товії: “роздавай хліб при гробі праведних…” (4:17). А пророк Єремія називає тих, після смерті яких не буває благодіянь, відкинутими від Бога (17:7). Значить, блаженні ті, після смерті яких бувають благотворіння, що спонукають інших людей до молитов за померлих.
Премудрий Ісус син Сіраха пише “Померлого не позбавляй милостині” (17:36). А яку милостиню може виявити померлому той, хто живе, окрім молитви? В часи апостолів також було звичаєм поминати померлих наставників (Євр. 13:7). “Моліться один за одного”, “за всіх людей” (1Тим. 2:1) і “у всякий час” (Єф. 6:18-19), — пише св. ап. Павло. Значить, ми зобов’язані молитися і за живих і за померлих. “Чи живемо, чи вмираємо, — завжди Господні” . “У Бога всі живі” (Лк. 20:38). До померлих ми зобов’язані постійно возгрівати любов, “яка ніколи не перестає” . Вони моляться за нас (Об. 6:9-10), і ми повинні молитися за них, тим більше, що помираємо всі з гріхами (Як. 3:2).
Відпущення гріхів можливе не тільки в цьому, але і в загробному житті. Це видно зі слів Самого Спасителя: “Якщо хто скаже на Духа Святого, не проститься йому, ні в цьому віці, ні в майбутньому” (Мф. 12:32). В цьому віці гріхи прощаються через покаяння, а в майбутньому — через молитви і приношення безкровної жертви.
Ап. Павло молився за те, щоб Онисифор отримав милість Божу на суді після смерті (2Тим. 1:16,18). Якщо апостол молився, щоб Онисифор отримав милість Божу після смерті, то і всі християни, наслідуючи його (Фил. 3:17), можуть і повинні молитися за своїх ближніх, щоб вони отримали після смерті помилування від Бога.
Ісус Христос перед хресною смертю молився за учнів, яких Він залишив, і за блага для них в загробному житті, тобто про те, що складає предмет молитви за померлих. “Отче! — говорив Він, — хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою.” (Ів. 17:24).
“Христос панує над мертвими” (Рим. 14:9) — говорить ап. Павло. До Нього ми звертаємось зі своїми молитвами за померлих. Він має ключі від пекла і смерті (Об. 1:18), отже може полегшити участь тих, що знаходяться в місці мук, бо Царство Небесне не обмежується тими, що живуть на землі, а простягається і до області тих, що померли з вірою в Його викупні заслуги (Рим. 14:9). “Йому дана всяка влада на небі і на землі” (Мф. 28:18). Христос обіцяв: “коли чого попросите в ім’я Моє, Я те зроблю” (Ів. 14:14). Ми твердо віримо, що наші молитви не надаремні й не безплідні, тим паче, що вся Церква Христова молиться за своїх спочилих дітей. А Церква є Тіло Самого Христа “повнота Того, хто наповнює все у всьому” (Єф. 1:23). Чи її Господь не послухає? Ап. Іван запевняє нас: “Ось яке дерзання ми маємо до Нього, що коли попросимо чого згідно волі Його, Він слухає нас” (1Ів. 5:14).
Поки нема ще остаточного суду над померлими, після чого наступить смерть друга (Об. 20:14), ми й молимо Бога позбавити наших померлих цієї другої смерті, просимо упокоїти їх зі святими, де немає ні хвороби, ні печалі, ні зітхання, але життя вічне.
Крім молитв за померлих, найбільш дієвий засіб для надбання їм милості Божої — це принесення за них безкровної жертви. В Православній Церкві часточки, які вийнято з просфори в пам’ять померлих, після причастя живих віруючих, опускаються в св. Чашу з молитвою: “Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминалися, Кров’ю Твоєю Дорогоцінною, молитвами святих Твоїх”.
Не намарно, — вчить св. Іван Золотоуст, — узаконено апостолами творити перед страшними тайнами поминання спочилих: вони знали, що велика буває від цього користь для спочилих; не даремні моління, не даремні милостині: все це встановив Дух Святий, бажаючи, щоб ми отримували користь один через одного”.
Християни всіх часів і народів завжди молилися за своїх померлих. Про це ясно свідчать древні Літургії. Так, наприклад, в Літургії св. ап. Якова є молитви за померлих, які перейшли і в Літургії св. Івана Золотоуста і св. Василія Великого. Ці Літургії схвалені VI-м Вселенським Собором.
Загробна участь грішників полегшується і милостинями убогим. Подачею милостині збільшується число людей, що моляться за спасіння душі спочилого і разом з тим виконують слова Ісуса Христа: “Тому що ви зробили це (милостиню) одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені” (Мф. 25:40).
Голосування
15 (57.7%)
Автор
Тема: Церковні традиції та обряди (Прочитано 295131 раз)