Як приймати зневагу.
Жив колись праведний старець. Не один раз він навчав людей, щоб не ображалися, коли хто почує, що про нього люди недобре говорять. Та знайшовся нерозумний чоловік, який хотів показати праведнику, що його слова розходяться з ділом.
І так одного разу, зустрівши на дорозі, почав його найпоганішими словами називати. Старець мовчав. З його уст не вийшло ані одного слова обурення. Він був спокійний і непорушний. Коли ж чоловік затих, озвався старець:
- Сину, коли хтось дає другому дарунок, а той не візьме, то кому той дарунок належить? До того, що давав, - відповів чоловік.
Добре ти сказав, - говорив далі старець, - та ось ти зневажав мене, а я не прийняв того, що ти давав мені. За твоїм власним розсудом, твій дарунок належить до тебе.
- Отже, затримай його собі. Та чи не стане він для тебе причиною лиха? Бо завжди лихий вчинок приносить лихо тому, при кому він затримується. -Чоловік не відповідав, а старець говорив дальше:
- Злий чоловік, який зневажає праведника, подібний до того, що плює на небо. Його слина не досягає неба, але вертається і падає на голову, його самого. І ще говорив мудрець:
- Хто другого очорнює неслушно, той кидає на другого порохом проти вітру. Завзяття лиходія не заверне вітру і не понесе пороху туди, куди лиходій хоче. Порох вернеться і обсипле його самого.
Так всяке лихо, яке ти кидаєш на голову другого, упаде на твою власну голову.
Засоромився чоловік. На наступний день він прийшов і просив вибачення та прирік, що подібного більше робити не буде.