ТишаKids – гурт, який міг з'явитися виключно в Києві – в місті, де вміють сумувати і сміятися одночасно. Прослухавши пісні ТишаKids, ви скажете, що все це брехня. Що кідзи (в кращому разі) вкрай меланхолійні індивідууми, що прокидаються і лягають спати з перегорнутою догори ногами посмішкою. Помилка. Творці мелодійно-драматичної музики, кідзи в житті добрячі розбишаки, часто милі, часто по-дитячому жорстокі і завжди – смішливі. Якщо правда, то половина кожної їх репетиції минає під капітальний регіт, з якого починається і яким закінчується чергова сумна пісня.
Дволикі Януси? Навряд чи. Не дарма вони обрали собі за назву це сполучення слів: «тиша» плюс «діти». Не варто розуміти це як «діти тиші». (Кідзи народжені цілком природнім шляхом.) Доречніше – «діти в тиші». Врешті-решт, коли розбишаки заспокоюються і лишаються сам-на-сам з тишею, всередині з’являється зовсім інший світ – крихкий, яскравий і легкий. Саме з цього світу й походять чутливі пісні ТишаKids. Але світ ТишаKids – це не світ бардів чи готики.
Кідзи називають свій стиль art-sensual, а його основною особливістю – передавати почуття, встановлюючи живий контакт із слухачами. Саме тому ТишаKids намагаються зробити свої виступи максимально живими, реальними, такими, що їх ніби можна відчути на дотик. Звідси – бажання робити звук максимально акустичною. Звідси ж (як наслідок) – виступи в закритих невеликих залах, де публіки одночасно мало і катастрофічно багато (приміщення не витримують напливу), де до кожного слухача вони фактично можуть торкнутися рукою, звернутися особисто чи роздати лотерею, кожному учаснику якої присвячується пісня.