БЕРКУТ ПЛАКАВ ЦІЄЇ НОЧІ
Знову кров, знову десятки травмованих, декілька з них – з дуже важкими ушкодженнями. Хлопця в буквальному сенсі Беркут нахромив на залізний паркан, притиснувши зверху щитами, залізні штирі увійшли йому глибоко у ноги, розірвавши шкіру і м"язи. Цим закінчилося судове засідання по так званим «Васильківським терористам» у Святощинському суді. Декілька сотень людей, звичайних людей – проти такої ж кількості тренованих та екіпірованих беркутівців.
Міфами виявилося те, що спецпідрозділи зараз у поганій моральній формі, що там не хочуть воювати. Їх щоденно обробляють брехнею про Майдан, і вони до сих пір готові нас бити щосили.
Беркут і цього разу не змінив тактики – бити по максимально сильно максимальну кількість людей. Бій був нерівним і став побоїщем. Після нього до більш ніж шести «швидких» вишикувалися черги з поранених, котрі потребували допомоги.
Але цього разу – вже не так, як раніше.
Частину Беркуту, котрий утікав з місця злочину, було заблоковано Автомайданом біля Святошинського РУВС. Через годину-дві там були вже тисячі людей. Теоретично, було два шляхи – помста або справедливе покарання.
І нам вдалося піти шляхом покарання.
Усіх міліцонерів, котрі вчинили побиття під судом, було перефотографовано. Усіх їх було змушено відкрити свої обличчя. Усіх їх, під охороною активістів, було спроваджено цілими і неушкодженими через «коридор ганьби», від автобусів – до РУВС. Через місяць, через рік або навіть через двадцять – ті з них, чию вину буде встановлено справедливим судом, ОБОВ"ЯЗКОВО будуть відповідати за те, що сталося під Святошинським судом.
Мабуть, вони очікували, що їх битиме натовп, і, ймовірно, для них було шоком, що майже усі хотіли лише одного – примусити їх дивитися людям у очі, знявши маски. Не всі зняли шоломи, але маски зняли всі – а ті, хто зняли шоломи, тих випускали з автобусів першими, тих взагалі не чіпали й пальцем.
Один справді заплакав, коли йшов до РУВС. Я не знаю, яка була природа його сліз, але я бачив, що беркутівці отримали дуже сильний моральний урок, набагато сильніше, ніж удар кийком по голові.
http://www.youtube.com/watch?v=vrf6h0n99g0Доба проведена на Харківщині. Перші три враження:
1) Про ЄвроМайдан тут домінує думка, сформована російськими ЗМІ. При цьому більшість населення ненавидить Януковича, але знаходиться в полоні регіонівських та російських міфів про те, що відбувається в Києві. Альтернативних джерел інформації в області практично немає, проникнення інтернету - вражаюче низьке. В основному хавають телебачення.
2) В містечку Біляївка, біля якого розпочалася розробка родовищ сланцевого газу, у людей в колодязях практично повністю зникла вода. Люди вирізають худобу на мясо, бо її нічим поїти. В рідному селі мого батька, за кілька десятків кілометрів від Біляївки, рівень води в колодязі впав з 6 до 2 кілець.
3) Рівень блядства, побутової дикості, наркоманії та злочинності в області на рівні того, що я уявляв із ЗМІ про Донбас та Росію. Родичі кілька годин розповідали жахливі приголомшливі історії тільки про своїх близьких і знайомих - сюжети гідні чорнухи НТВ. Мордор, депресія і жах. Історії з Київщини і Черкащини, які до цього мені видавалися неймовірною дикістю, тепер виглядають випадковими неприємностями на фоні загального благополуччя.
Автор
Тема: Євромайдан (Прочитано 503933 раз)