середній стан між небом і пеклом, який відрізняється від них обох. Там, як довідуємося, душі померлих очищуються від своїх гріхів, які ще не спокутували за свого життя на землі, через дочасні кари. Проте, на жаль, не всі в це вірять, навіть часом і ті, що вважають себе автентичними християнами… Чому?
Наука про те місце, де після смерті можна відпокутувати декотрі гріхи через часові кари, – це правда віри, яка тісно пов’язана з іншими правдами нашої святої релігії. Душі, що відходять із цього світу у важкому грісі, потрапляють до пекла, звідки вже нема виходу. “Ті, що вмирають у ласці й приязні Божій, але ще недосконало очищені, хоч і мають запевнення про своє вічне спасіння, після смерті переходять очищення, щоб здобути святість, необхідну для входження до небесної радості” (Катехизм Католицької Церкви, 1030). Ці, отже, незначні гріхи й недосконалості, згідно з наукою Вселенської Христової Церкви, і замикають для душі вступ до небесного щастя доти, доки вони повністю в очах Всевишнього не будуть знищені. Треба бути досконало чистим, щоб можна з’явитись перед Тим, Хто є сама святість! “Ніщо нечисте не ввійде до царства Бога,” – читаємо в Одкровенні (21, 27). Саме для таких душ і призначене чистилище. Там вони терпітимуть до того часу, поки не стануть зовсім чистими від чорноти своїх гріхів. До речі, чистилище не є однорідним – є різні його роди, ніби окремі сектори.
Під остаточним очищенням вибраних якраз і розуміють чистилище, котре цілковито відрізняється від кари проклятих. Це є правдою що у св. Писанні немає слова “чистилище”, як такого, однак наявні виразні натяки, що вказують на існування такого стану. Істина існує в Писанні часом і між рядками. Для прикладу, у 2-ій книзі Макавеїв зустрічаємо те, що Юда Макавей приніс жертву переблагання за померлих, зробивши збірку та виславши до Єрусалиму 2 тисячі драхм сріблом, аби вони позбулися гріха (пор. 2 Мак. 12, 43-46). Це, як підкреслюється, діло добре та натхненне, а також натхненне вірою у воскресіння... Думка молитись за померлих – свята і спасенна. Він (Юда М.) жертвував жертви надолуження за мертвих, щоб ті очистились від своїх гріхів. А звільнення від них після смерті через жертву надолуження вказує нам, як бачимо, на існування чистилища, яке не є якоюсь недоречною вигадкою релігійних фанатиків.
Дослідники Біблії знаходять підтвердження цього ще й у безсмертих словах Божественного Спасителя: “Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не кинули у темницю. Істинно кажу тобі: не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага”( Мт. 5, 25-26). Переконуємось у тому, що Ісус мовить про справедливий суд Божий після відходу з цього світу. Отож, з цієї образної в’язниці можна вийти лише тоді, коли заплатиш останній шаг...
Інший натяк на існування чистилища знаходимо у 1-му посланні до Коринтян (3, 12-15): “Нехай же кожен вважає, як він будує. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, і ця основа – Ісус Христос. Коли ж хто на цій основі будує з золота, срібла , самоцвітів, дерева, сіна соломи, – кожного діло стане явне, день бо Господній зробить його явним, бо він відкривається у вогні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що він збудував, устоїться, він прийме нагороду; коли ж чиєсь діло згорить, він зазнає шкоди; та він сам спасеться, але наче крізь вогонь...”. Апостольська традиція також його, як дізнаємося, розуміла.
Автор
Тема: Чи потрібні людині посередники між нею і Богом крім Ісуса Христа? (Прочитано 124201 раз)