Ми шукаємо істину чи займаємось звинуваченням свіх священників разом скопом? Як
Розбираємось із постановами Святого Писання нам...Де стали помилятися, а де таки і справді продовжуємо йти Істинним шляхом праведності?..Мене не так цікавить когось звинуватити(тих же священників), як віднайти та очистити Істинне, а лишнє\додане\видумане людьми відкинути. Для себе.
У моєму житті стали з"являтися люди, які роблять благодатні чудотворні дії абсолютно безоплатно (наприклад, зцілюють(-ся) молитвою, позбавляють від диявола, відлучають від знищуючих звичок і т.д.). Єдине побажання в знак подяки їм звучить як настанова - "іди, і не хворій більше, це і буде мені найвищою подякою", "іди і не гріши більше", "скріпи свою віру"...Так от, всі вони ходять у церкву, але ходять тоді, коли там немає священників і людей, щоб їм не заважали поглиблено налаштовуватись на сприйняття Божої енергії\благодаті та спілкуванню з Богом...А зі священниками спілкуються по потребі як із тими, хто може щось підказати, коли виникає сумнів...От мене і зацікавило хто з них йде праведним\правильним шляхом і що про це сказано самим Ісусом Христом. Хто нам заповів "святих отців" - Ісус (якщо так, то чому ж не сказав чітко - от вам посередники і називайте їх "святий отче"? А сказав протилежне, застерігши при цьому у Новому Заповіті)? Не осуджувати і йти за тими, хто продає віру і використовує її як бізнес (і хто потім перед Богом буде відповідати за занепащену паству - мене це мало хвилює, хто відповідатиме за знищену душу, мене хвилює як її уберегти і зробити гідною) чи таки йти до Бога так як написано у Новому Заповіті? Проти церкви і учителів нічого не маю, бо правильне воно є. Але чи добре я чиню, називаючи людину "святий отче Іван"(і при цьому пригадуючи як з його новенької машини виходила гола діваха і думаючи - а так і треба чинити бо ж отець то святий). Та навіть і не пригадуючи, а просто думаючи чи не гординя називати себе "святим отче", чи не уподобляння це Господу нашому? Чому ж апостоли і людина Ісус не дозволяли собі такого? То може не угодне то Богу таке звертання насправді? Бо один Отець у нас. А ми підтримуємо і робимо угодне на рівні з неугодним?
А ще думаю, скільки б духовних чи додаткових книг не прочитала людина - вона все одно людина. І навряд чи може дати те, що може і надає нам Господь напряму? Учитель, духовний старійшина МІЖ ЛЮДЬМИ має бути, але дуже сумніваюсь (бо ніде такого у НЗ не прочитала) чи заповів нам Христос "святих отців" між Собою і нами чи таки священників у тому значенні у якому записано у наведених мною цитатах з Нового Заповіту перших постів теми.
Надіючись на таємне прощення при таємній сповіді священнику ми втрачаємо уміння просити пробачення, вибачати не лише когось, а й себе. Бо казав нам Бог - кайтеся один перед одним. Може тоді ми не повторювали б одні і ті ж гріхи та провини? Бо каятись потрібно було б в очі тому, кого образили, а не таємно священнику.
Одним словом, пригадую фразу, про те, що горе буде, якщо щось забереться чи додасться до Біблії. А ми додаємо, перекручуємо, вигадуємо (бо як виявляється комусь щось Бог по секрету сказав, бо інші чомусь стали називатись "діти". Чи я не правильно зрозуміла використане Вами значення "діти", Докторе Максе?)
Про піст - то також окрема тема
Я спочатку також так подумала. Але все-таки вирішила, що вона випливає як підтема даної теми, бо календарні пости також виникли як наслідок змін Божого Слова тими ж священниками.
Відповідь від: 12 Січня 2013, 23:56:52
Олейною мастити, чи Реп"яховою оливою, а може смальцем?
Що знайдеш і чого не жаль. Суть в тому. щоб під час посту твоя верхня чакра була закрита для зовнішніх впливів. Вибачте, що у цій темі пояснюю не зовсім християнськими поняттями.