Павло Бондаренко:
Від народження Ульянов-Ленін був моральною і фізичною потворою. За маленького зросту (у дорослому віці – 164 см) він мав непропорційно короткі ноги та великі торс і голову, тому до трьох років не навчився ходити – через зміщений центр ваги постійно падав, впадав у істерику й так лупив лобом об підлогу, що родичі боялися за його розум.
У дорослому віці усі без винятку сучасники відзначають його безмежну брутальність, нетерпіння до інших, крім його власних, думок, замкнутість, зарозумілість і жорстокість, що переходила усі межі. Типовий психічний розлад, що називається нарсицизмом.
Ось портрет Леніна, якому щойно виповнилося 25 років. Його надав один з колишніх соратників Олександр Миколайович Потрєсов:
«...був молодий лише за паспортом. На око ж йому можна було дати ніяк не менше сорока - тридцяти п'яти років. Зблякле обличчя, лисина на всю голову, що залишала лише мізерну рослинність на скронях, рідка рудувата борідка...».
За свідченнями його дружини – Н. К. Крупської та колишніх товаришів, Ленін страждав на напади головного болю, безсоння, депресивні кризи, які переростали у нарколепсію, котра могла продовжуватися тижнями. Потім вона змінювалася на маніакальні напади, що їх Крупська називала «лютими», на Ілліча сходив період бурхливої діяльності.
Освіту мав поверхневу. Заочник. Як юрист – цілковитий «нуль». Як теоретик політекономії – «нуль».
Лікар Олександр Богданов, який одного часу був віце-лідером більшовиків, казав: «Спостерігаючи протягом кількох років деякі реакції Леніна, я як лікар прийшов до переконання, що у нього бували іноді психічні стани з явними ознаками ненормальності»
Не маючи друзів, Ленін оточував себе примітивними особами, які зазирали йому до рота й за своїми якостями були йому «до пари».
Маєток Леніна «Горки» - це надзвичайна розкіш. З бібліотекою, кінозалом, зимовим садом, оранжереями, цілим штатом слуг і трьома десятками охоронців. Це крім розкішної кремлівської квартири.
Лише сад та город в маєтку займали площу 5 гектарів. У саду працювала ціла бригада садівників. Город займав площу близько 3,5 десятин. Десятина – трохи більше гектару. Хтось може собі уявити майже 4 гектари самого лише городу?
У 1918 році (тобто, на час поселення тут подружжя Ульянових) на городі було висаджено 5 тисяч коренів помідорів, півтора гектари займала капуста, ще майже гектар – огірки, морква, кольорова капуста, цибуля. Були в господарстві й 300 парникових рам – це щоб і взимку дорогоцінний організм вождя регулярно приймав в себе різноманітні вітаміни.
Персональні автівки радянських чиновників народ дотепно назвав «членовозами». Особистий «членовоз» Ленін добрав собі теж неабиякий. Це був украй дорогий «Delanay Billville», який раніше належав імператору Миколі ІІ.
Був ще суперрозкішний французький «Turket Mery-28». Збирався вручну і був по кишені лише найбагатшим людям світу. У кого його відібрали - історія замовчує.
Був знаменитий гоночний автомобіль Rolls Royce 40/50 Silver Ghost, який раніше належав одному з найбагатших людей Європи - мультимільйонеру Павлу Рябушинському. Вождь любив покататися з вітерцем. Не сам, звичайно, за кермо підбирали особливо перевірених майстрів водіння.
Дружина Леніна, Крупська мала власний автомобіль - потужний елітний «Rolls-Royce» з підігрівом салону. Він теж раніше належав імператорській родині.
Наймані писаки сімдесят років крапали жалісливі розповіді про те, як Ілліч голодував. Про окріп з сухарем або морквяний чайок. Брехня все це. Окропом вождь «ходоків» пригощав. А коли «ходоки» йшли собі геть - жер він від пуза, причому не сухарики, а найвишуканіші делікатеси...
Алі нічого з цього він за собою в пекло не забрав, в тому числі й 75 мільйонів франків зі швейцарського банку...
===========================
зі . я служив під мацквабадом і гарнізон називався "горкі лєнєнскіє" . І пару раз ходили на той музей . Там є старі хати ( де жив члєнін і його прислуга ) з гаражем і тд , і побудована піпєц розміру споруда сучасного типу , де кожен листок з його "праізвєдєній" запаяний в пластикові вікна і де показують цілі спектаклі як типу члєнін прієхал на бранєвікє і тд і тп . Так ось сама розповідь . У кожній кімнаті в будинку , де він жив і потім здох , є якась "сматрітєльніца" , яка дивиться за пасєтітєлями ( ну там щоб нічого не трогали , щоб були в спеціальних тапочках і тд і тп ) . А в одній кімнаті тої старої карги не було . Ну і я там сів на один з стільців . І тут та карга заходить і як почала скавульчати і падхрюківать , що там напевне на крємлє було чуто . Щось типу " да как ті смєл на святіє стулья усєссья ", " да тібя нада расстрєлять" і тому подібне . Добре , що то було під час служби і у формі ми більш менш були подібні , тому я шустро змішався з своїми і потім слухав як інші мої "однополчанє" розказували про ту стару каргу і її всємірніє праклятія .
А потім якось з нашої частини відправили нас на хазяйствєнніє работи в той музей. Там робили капітальний ремонт 5 поверхових будинків , де жили всі ті "сматрітєлі і ахранітєлі " того музєю , а нам треба було чугунні батареї виносити з будинків на вулицю . Але я і ще один мій колега жили по принципу " не працюй тяжко , а працюй розумно" , тому ми ті батареї просто викидали з вікна . Класно було дивитись як чугун розлітається на всі сторони коли батарея падала на батарею
Справа була зимою , було піпєц як холодно , а ні погрітись ні навіть попити чаю , тому то було єдиною доброю згадкою про ту роботу . Мєстних ублюдків савки не дуже могли заставити щось робити , тому дуже часто там працювали солдати чи "хахли і бульбаши" , В тому числі "пощастило" паработать на овочевих складах ,хлібокомбінаті , мясокомбінаті , на розгрузці вагонів в дамадєдава , на збиранні моркви для тімірязявскай акадємії ( самий прикол що від академії приїхала якась наукова співробітниця - І ТА ВИЯВИЛАСЬ ДЕСЬ З УКРАЇНИ !!! )
ОДНИМ СЛОВОМ КАЦАПИ ТО Є ТУПЕ ГІВНО ЯКЕ ЛИШЕ ВМІЄ ВБИВАТИ ГРАБИТИ І ЗНИЩУВАТИ ВСЕ
Автор
Тема: Місія журналіста — це говорити правду (Прочитано 249419 раз)