Не секрет, що на українських землях у всі часи їх появи, люди ставилися до них толерантно, як власне, і до всіх народів, які приходили із тією чи іншою метою на наші землі. Але все ж українці жидів н дуже жалували і в часи Хмельницького їх знищення було піднесено на державний рівень, на рівні із знищенням польський посіпак, які ополячилися, говорили на-польській, прислуговували польським шляхтичам і носили польське вбрання. (На кшталт сьогоденних “русофілів”)
В ті часи реакція українців щодо жидів була обумовлена такими ж обставинами. Багато із представників цього народу “втесалося” у підпанки і допомагав експлуатувати простий український нарід. Нелюбов до цього народу українців часів Козацької Доби обумовлена саме тим. Пізніше одним із найбільших ущільнень прав на території України жиди зазнали у часи 2-ої Світової Війни та пізніше - під час панування СРСР, коли їм не дозволяли займати високі посади, обмежували отримання вищої освіти, тощо. Мабуть – найбільша вольність щодо жидів є на сьогодні, коли в країні повний майже хаос і питання української само ідентичності і проблеми меншин не розглядаються зовсім. І відповідно - ніяк не регулюються. А права української нації на нашій території менші, ніж у російської (московинської) громади, яка складає 16 відсотків від усього населення України. (Відсоток титульної нації, що проживає в Україні – 80 %). Тому, якщо не розглядаються питання, можна сказати – національної безпеки, то що вже говорити про жидів та інші нації, які живуть в Україні і мають чітко знати свої права і обов’язки щодо своєї теперішньої Батьківщини. Із-за цього хаосу і гармидеру вийшло так, що у нашій Верховні Раді – біля 50% жидів. Як таке може бути? Чому долями українців і нашої держави розпоряджаються люди іншої національності?
Думаю – це питання риторичне і не потребує відповіді – а негайного вирішення.
На території нашої країни, як уже говорилося, живуть багато національностей. Але найбільші тертя викликає питання про росіян та жидів. Чому так? Чому саме ці дві нації при розгляді їх питання зуміли поставити у нашому суспільстві цензуру ?
А тому – що наше суспільство слабке і не однорідне, не має міцного ідеологічного кістяку. В Україні будь-якого українця ставлять нижче за росіянина(!). Національність відразу ж визначає твій “сорт”. Українці – другосортні, як це не прикро, у нашому суспільстві. Тобто, як би не декларувалася Незалежність – Україна залежна від Росії і має
великий комплекс провінційності і меншовартості. Але ж повернімося до другого народу, що має “цензурування” на розгляд свого питання. Це жиди. Дивно – але і відсоток їх в Україні значно менший від росіян, і вони ніколи не захоплювали нашої країни, не колонізували...У чім тоді проблема? Знову – у слабкості титульної нації.
При чому до цього питання варто підходити спокійно, бо хто, як не українці мають панувати на своїй землі? Просто елементарно робити панівною українську національну ідею, українську мову...
Сьогодні при піднятті питання про жидів відразу зустрічається опір і маса аргументів щодо фашизму, расизму...Це все просто штампи як і із питанням про російський вплив на території України. Але ж друзі, як має бути? України не буде поки не буде переважної більшості українців, які дбають про національну свою ідею. І вона не може бути нейтральною чи не зачіпати інші народи, бо історія так чи інакше давала підстави ставати на “свій” бік, який був супротивним інтересам іншого народу.
На приладі жидівської нації можна лише вчитися і вчитися. Як можна так гуртуватися і виживати у таких умовах, де немає нічого свого національного? Але жиди вижили і до того ж – вбереглись від значного впливу тих культур, що на території їх націй вони жили.
Це дивовижна нація, разом з тим і дуже небезпечна. Її дії схожі на дії якогось вірусу, який вкоріняється в будь-яке суспільство і усілякими шляхами стає на чолі того суспільства і керує ним. Можна довго розмірковувати, чи вірно чинив Гітлер, що винищив багато представників цієї нації. Питання складне, адже – це мільйони життів...А з іншого боку – якщо поглянути на головну ідеологію цього народу, де червоними рядками написано, що лише жидівська нація є божою і є вищою за всі інші, які аж ніяк не достойні її...Хіба така нація не становить загрозу будь-якому суспільству? Певно – ще й яку.
Мабуть шлях Гітлера був кривавим і жорстоким. Але не на 100 відсотків невірним.
Що робити українцям? Адже йти по стопам ґітлерівців – в наш час зовсім недоречно та й жорстоко. Тим паче – що певний “Холокост” відбувається натепер супроти українців на території їхньої ж держави...
По-перше – гуртуватися навколо своєї національної ідеї і зміцнювати саме українське суспільство, пам’ятати своїх героїв і вшановувати їх як і поминати жертв українського геноциду (Як роблять це жиди. Про Бабин Яр знає увесь світ...). А про Голодомор 1932-33 рр.? Його навіть не те що не знають, а взагалі –ще не визнали на міжнародному рівні, як антиукраїнський геноцид радянської влади. Ці дві проблеми варто підняти на державний рівень і говорити про них і писати і знімати фільми. Але де це воно все? (знову питання риторичне).
В нашому сьогоденному суспільстві – навпаки ж: цькують героїв, як боролися проти польських та російських окупантів, які віддали життя за Україну . Таких, як наприклад С.Бандера. Адже ніхто не знає, що в його заслуги входить і порятунок західної України від Голодомору. Саме ОУН досягла своїми діями того, що ці землі обійшло те страшне лихо і люди не мерли як мухи - від голоду, ходячи по най родючішій землі у світі, і матері не вбивали і не їли своїх дітей..
Український нарід пережив за свою історію скільки лих, що трагедія жидівського народу з ними не зрівняється. Та про них хтось у світі знає? Про них говорять в Україні?
А от про жидівські біди знає увесь світ і співчуває їм і допомагає. Бо кожен представник цієї нації, де б він не був – у першу чергу думає за свій нарід. І все робить для його блага.
Багато в чому нам треба вчитися у жидів...
Та, мало хто знає звідки вони прийшли до нас? Чому оселилися тут? А ми зараз боїмося говорити про цей нарід відкрито...
Поглянемо, що з приводу їх походження пише Володимир Антонович у своїх книзі ” Про козацькі часи в Україні”, К.: видавництво художньої літератури “Дніпро”, перевид. 3-є 1991р.,231с. (ст.. 117-119):
"...Та жидівська колонізація, яку застає Хмельницький, була не перша, а третя по числу. Ми зустрічаємо жидів на Україні дуже рано. Люди, яких ми називаємо жидами, приходили до нашого краю трьома шляхами. У княжі часи – це були люди жидівської віри, здається, хозари, предки сучасних караїмів. Вищий клас їх прийняв жидівську віру.
Самі вони племені тюркського. В різні часи у нас з’являється нова жидівська колонізація із двох сторін. Перша, куди більша по числу, - із Німеччини. (від себе – *тому жидів так часто “німецькі” прізвища – на кшталт – Штейнберґ, Ґейман, тощо.)В 13 ст., під час хрестових походів, коли католицький фанатизм дійшов до найвищого ступеня, цілі маси жидів стали тікати до Польщі. Це онімечені жиди-ашкеназі. Вони зберегли народну віру, але не задержали мови і говорять швабським діалектом.
В 13 ст. Ці німецькі жиди з’явилися у Польщі, а трошки пізніше ми зустрічаємо їх у нас, на Україні. Ми бачимо, що вони, посуваючись на схід сонця, у 15 ст. Згуртувалися найбільш коло двох пунктів: коло більших міст Підляхії, коло Берестя і на Волині, у Луцьку, Володимирі – Волинському та ін.
Третя група жидів прийшла до нас із півдня – через Туреччину, Румунію, Крим. З етноґрафісного боку вони виявляють велику різницю від німецьких жидів. Жиди побережжя Середземного моря в 11 ст. Прийняли іспансько-португальську мову. Розуміється, їх прийшло в Україну набагато менше, ніж онімечених жидів, а через те вони дуже швидко асимілювалися із останніми. Але ж ці жиди мали зі свого боку дуже великий вплив на німецьких жидів: вони внесли іспанську організацію, кагал, і оживили жидівські традиції.
Коли ми бачимо, що український народ б’є жидів, так треба зауважити, що не віра і національність породили в нашого народу ворожі відносини до жидів. Наш народ по своєму напрямку зовсім толерантний: він ніколи не заглядає у чужу совість. Але ж, на лихо, в жидівській традиції є такий погляд, що інші народи – вороги божі, а одні тільки жиди – народ, Богом вибраний. Це зроджувало у жидів ненависть і викликало ворожі відносини до людей іншої віри. В Європі ж вони появилися без свого ґрунту і в малому числі, а все ж вони покористувалися своїм розвитком і своєю старою культурою. І цього
культурного розвою вони вживали на те, щоб прикладати його до економічного життя. В середніх віках вони зуміли стягти до себе всі капітали краю, вміли орудувати банковими операціями і т. ін. Між тим, лишаючись при своїх ексклюзивних традиціях, вони дбали про те, щоб економічно закріпостити народ. Приходячи до якого-небудь краю,
Вони гнулися перед силою і гнули під себе всіх, хто стояв нижче від них. Таку погану роль вони грали і в нас, на Україні. Вони підлещувалися панам, заявляли себе вірними їм і таким робом отримували право експлуатувати простий народ. Все це виявилося величезною масою фактів, по яких пізнати, як ненавидів жидів простий народ, і скоро знялося повстання, він жидів також перебивав, як і шляхту і недоляшків. Жидівські мемуаристи кажуть, що вони признають за жидами право верховодити народними силами і що гріх проти них боротися. Із цих жидівських мемуаристів, що жили на Україні, більш відомі два: перший – Натан Нета-Бен-Мозе, робом із Ганновера, був рабином у Заславі в часи повстання(від себе –* повстання 1648-ого року на чолі із Богданом Зіновієм Хмельницьким) і описав його.
Другий, як здається, був рабином у Перемишлі. Він дуже подрібно описує напади козаків. Цей ще ясніше розказує про провідну ідею жидів і фантастично описує те, як жиди зробилися вибраним народом Єгови.
“Козаки, - каже він, - народ чортів, вороги Єгови, через те що вони зайняли наш край, наші синагоги”.
Оце загалом така розправа йшла на Україні, і вона характеризує всі погляди, які висловили польські і жидівські мемуаристи.”
Отож, як свідчать дописи з історії України і сучасний стан речей, негативні настрої є справедливим відношенням до жидів. Вони обумовлені насамперед такими ж настроями збоку жидівської віри, яку вони сповідують.
Тільки самоствердження нації буде стримувати окутування немислимо жорсткими кайданами чужої віри самих українців.
Діє природній відбір, де виживає сильніший і пристосованіший, який тримає свого до останнього. Жиди в цій справі є як не можна паче – успішні...
Українці! Славіте Україну! Любіте Україну! Не цурайтеся її! Бо нам треба вижити у боротьбі за виживання.
Голосування
Автор
Тема: Чи будемо ми господарями в себе вдома? А чи не хворе у нас суспільство? Чи відчуваємо МИ себе УКРАЇНЦЯМИ? (Прочитано 453560 раз)