Хоче чи не хоче цього наша візаві, її ставлення до попередньої публікації має два аспекти – людський та професійний. Перший нехай залишиться на її совісті, а стосовно другого – мусимо його проаналізувати, бо Віталіна Радецька є особою публічною, а її поведінка в цьому контексті повинна відповідати певним нормам та правилам.
На жаль, треба визнати, що міська рада на посаду заступника міського голови призначила особу, яка жодної уяви не має про державну службу, не вчиться і не хоче цього визнавати. Де підтвердження? Та скільки завгодно. Перш за все, газета – це не «забор» і навіть не його аналогія, а друкований засіб масової інформації, діяльність якого захищена законом і цим же законом на державного службовця покладено відповідальність за належне реагування на публікації, які стосуються його посадових обов’язків. Отже, «... эта статья ничего не значит» для Віталіни Радецької як приватної особи, а для особи, яка перебуває на державній службі, значить дуже і дуже багато. Мусимо розтлумачити і це.
Кожен керівник має свій стиль роботи, тобто « почерк». Цей стиль роботи визначається вимогами законів про державну службу, про державну службу в органах місцевого самоврядування, а також етикою державного службовця та Присягою, без якої неможливе зарахування на державну службу. Запис у трудовій книжці про прийом на роботу робиться тільки після прийняття Присяги. Віталіна Радецька теж приймала таку Присягу, зміст якої мусимо навести: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити народові України, суворо дотримуватися Конституції та законів України, сприяти їх втіленню в життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов’язки». За порушення цієї Присяги посадову особу повинно бути звільнено з роботи. Але орган, що призначив цю особу на посаду заступника міського голови, мовчить.
Міський голова, запросивши Віталіну Радецьку з Києва, очевидно мав на меті запропонувати калушанам значно вищий, київський стиль роботи. Тобто, ми, калущуки, мали б повчитися не тільки київських стандартів медичного обслуговування, а й столичного класу етики, бо знання та використання службового етикету є одним з найголовніших чинників професіоналізму, а поняття «сумлінність, добропорядність, поважність, коректність, тактовність, точність, делікатність, чуйність, скромність і простота, жаль і милосердя, вміння визнавати власні помилки» мали б стати визначальними у поведінці фахівця із Києва. На превеликий жаль, все абсолютно навпаки. На брифінгу, відповідаючи на запитання, Віталіна Радецька приказовим тоном фельдфебеля вимагала від присутнього дивитися їй в очі, коли вона з ним говорить. Ну абсолютно ніякої різниці між столичною панянкою та енкаведистом, який, допитуючи підозрюваного, осатаніло вищав: «...в глаза мне смотреть, я сказал!» З енкаведистом схожість повна, а ось із лікарем-професіоналом, який здатний вилікувати навіть словом, – сумнівно, бо її слова тільки руйнують, принижують та ганьблять.
Зверхня поведінка цієї нахабної «панянки» змусила нас спробувати розібратися, де ж вона набула такого величезного управлінського досвіду та майстерності.
Отож, штрихи з кар’єри Віталіни Радецької.
З червня 2005 року Віталіна Броніславівна Радецька є одним із засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Клініка сучасної медицини», яке зареєстровано у Печерському районі міста Києва на Бесарабській площі, 9/1. Їй, як одному із двох засновників, належить 50% статутного фонду. Крім медичної практики, дане товариство у свою діяльність записало також купівлю та продаж земельних ділянок (лікуємо і торгуємо землею). Станом на 31 грудня 2007 року у цій поважній установі працювало 11 (одинадцять) чоловік. Не знаємо, наскільки успішним був бізнес, але нам достеменно відомо, що за останні роки «Клініка сучасної медицини» усіляко ухилялася від взятих на себе зобов’язань щодо оплати за надані послуги з технічного обслуговування інженерних мереж та участі у витратах на утримання будинку та прибудинкової території перед комунальним підприємством «Голосіївжитлосервіс». Відомо й те, що борг у сумі майже 27 тисяч гривень став предметом не одного судового розгляду і тяганини. Борги, то й борги. І що з того, спитаєте ви, хто їх не має? Біда в тому, що Віталіна Радецька була не просто засновником, а вона цією клінікою керувала. Та так докерувалася, що розпалився конфлікт між нею та другим засновником. Останньому, очевидно, терпець урвався, то він узяв тай звільнив її з посади і призначив себе керівником.
Розумні люди завжди шукатимуть розумного виходу із ситуації, що склалася, та тільки не у «Клініці сучасної медицини» і між її двома засновниками. Віталіна Радецька звинуватила Б.М.В. (другого засновника) в тому, що він не віддає добровільно їй майно (більше двохсот тисяч гривень), а Б.М.В. (другий засновник) стверджує, що вона не має ніяких прав на майно, а затіяла судові процеси, щоб уникнути кримінальної відповідальності. Нам не цікаво, коли і чим закінчаться численні судові процеси, повернуть чи не повернуть гроші, чи насправді майже півмільйонний статутний фонд існував (знаємо непевно, що на день державної реєстрації до статутного фонду було внесено тільки 29 тисяч гривень). Не цікаво також, що клініка фактично припинила свою діяльність, що вона має великі кредитні зобов’язання. Нам важливо одне: роботу маленької бізнесової структури провалено через невміння організовувати бізнес та управляти ним та через конфлікт між двома керівниками. Про рівень роботи цієї установи свідчать і відгуки пацієнтів, які якнайкраще її характеризують: «Не советую обращаться в клинику. Просто выкачка денег, а условия и врачи посредственные. По сравнению с другими частными клиниками и цены не выгодные. В Добробуте и Обериге намного лучше обслуживание, а цены – ниже», «Прайс-лист написан с ошибками. Неграмотность всегда отталкивает грамотных пациентов» і т. д. і т. п.
Як підсумок. У «Клініці сучасної медицини» працювало більше десятка людей та були два засновники; у медицині Калущини працює більше двох тисяч працівників, її засновниками є міська та районні громади. Тепер скажіть: правда унікальний кар’єрний стрибок? І будь-яка освічена та інтелігентна людина, отримавши від громади (в особі її депутатів) таке призначення, чи то пак, подарунок, цінувала б його.
На жаль, у нас ситуація інша...
Відомий американець Дж. Рокфеллер при вирішенні кадрових питань казав: «Уміння спілкуватися з людьми – такий же товар, як цукор або кава. Але воно є таким важливим, що я готовий платити за це вміння більше, ніж за будь-який інший товар у цьому світі».
Ми з вами купили послуги управлінця з медицини, але забуваємо нашу народну мудрість «Пусти осот в город – огірків не буде».
Автор
Тема: Громада вимагає звільнення чиновника за образу гідності калушан (Прочитано 175084 раз)