ПАМЯТІ ВІКТОРА ЦОЯ (гурт "КІНО")
20 років тому загинув Віктор Цой.
ЗІРКА НА ІМ’Я СОНЦЕ
Білий сніг, сірий лід
На потрісканій плоті землі.
Простирадло із клаптів на ній –
Місто в дорожній петлі.
А над містом хмарини пливуть,
Закривають небесний вхід.
А над містом тим – жовтий дим.
Місту дві тисячі літ,
Перебутих під світлом зорі
З іменем Сонце.
І дві тисячі років війна
Війна без вагомих підстав
Війна – справа молодих,
Старим щоб ніхто не ставав.
Ллється озерами кров,
А за день уже просто земля,
Через два на ній квіти й трава,
Через три вона знову жива
І зігріта промінням зорі
З іменем Сонце.
І всі знають – завжди так було:
Той, що фатум зумів зберегти,
Хто живе по законам простих
І кому молодим полягти,
Не згадає слова «так» чи слова «ні»,
Не згадає ні чинів, ні імен.
І він здатен доторкнутись до зір –
Не вважаючи, що це сон,
І упасти під жаром зорі
З іменем Сонце.
ЗОЗУЛЯ
Скільки пісень ненаписаних є ще,
Скажи, зозуле,
Скажи!
В місті жить мені чи на околиці?
Каменем лежать,
Або ж горіть в зорі?
В зорі?
Сонце моє, на мене поглянь:
З моїх долонь утворився кулак.
Якщо вже є порох, дай вогню.
Ось так.
Піде хто по сліду одинокому?
Сильні он і мужнії голови зложили в полі,
В бою.
Мало хто лишився в світлій пам’яті,
В глузді своїм та з твердю руки в строю,
В строю.
Сонце моє, на мене поглянь:
З моїх долонь утворився кулак.
Якщо вже є порох, дай вогню.
Ось так.
Де ж бо ти тепер, воля праведна,
З ким же ти тепер лагідний досвіт стрічаєш?
Промов!
Добре так з тобою, а самому війна.
Голову та плечі витривалії у кров,
У кров.
Сонце моє, на мене поглянь:
З моїх долонь утворився кулак.
Якщо вже є порох, дай вогню.
Ось так.
Переклав з російської Вакуленко-К. Володимир
Автор
Тема: Справжня музика (Прочитано 84900 раз)