Про тиждень перед Великим Постом з народних звичаїв.
З Масляною будьте здорові!
В Україні останній тиждень м'ясниць носив кілька назв – Масляна, Сиропустний тиждень, Пущення, Загальниця, Ніжкові заговини, Колодій тощо. Структурно він ділиться на три основні частини: зустрічний "переломний" понеділок, "широкий" четвер та "прощальна" (чи "шуткова") неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку.
Основою обрядовою стравою Масляної (Масниці, Масляниці) були вареники з сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. Виготовляли також гречані млинці, заправлені смальцем. Ними частували протягом усього тижня. Досить популярними серед селян були сколотини од масла (маслянка). "Нехай буде, – казали в таких випадках, – і маслянка, аби щоранку!"
Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь у ньому могли брати і чоловіки. Але вони мусили за це відборговувати грошима чи горілкою.
У цей час широко практикувалися й погостини. Жінки, зібравшись у гурті йшли в ПОНЕДІЛОК до корчми і відзначали "початок Масної". У ВІВТОРОК жінки знову сходилися до шинку, вчиняли всілякі забави і сценки. СЕРЕДУ називали "зноби-баби". Якихось обрядів і дій, пов'язаних з цим днем не збереглося. Одначе в переломний чи широкий ЧЕТВЕР жінки, зібравшись у товариство піднімали тости за те, "щоб телята водилися" і намагалися в цей день не прясти, "аби масло не згіркло".
По своєму цікаво святкували П'ЯТНИЦЮ. Віддавна в Україні у цей день зять мав почастувати тещу. Щоправда, якщо хлопець оженився в осінні м'ясниці, то годилося привести до себе жінчину матір на другий день Різдва – це за умови, що теща була чемною і шанованою. Коли ж вона була сварливою і непривітною, – третього дня. Натомість, якщо весілля справляли в різдвяні м'ясниці, тоді запросини припадали на масляну п'ятницю. Гарно спорядивши повіз, зять з великими почестями саджав тещу в сани, запросивши й інших членів її родини, й гордо віз селом. Якщо ж він мав "на неї зуба", то вибирав багри, щоб сани перевернулися… За святковим столом він виголошував різномасті побажання, переважно жартівливого характеру: «Пийте, люди, по повній чарці, щоб у моєї тещі горло не пересихало!» – натякаючи на те, що вона занадто сварлива.
Але найцікавіше відзначали останній день Масляної – Сиропустну НЕДІЛЮ, Чорну неділю, Масне пущення. У різних регіонах були свої обряди й дійства. На Полтавщині, наприклад, у неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили прощення за образи. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося помиритися з тими, хто на цьому світі. Відтак, завітавши зранку до сусіда чи родича, пропонували таку мирову:
– Прости мені, – низько вклонившись, звертався сусід до сусіда.
– Бог простить, – відказував господар чи господиня.
– І вдруге прости!
– Бог простить…
– І втретє прости!
– Бог простить.
Після цих діалогів, які не розповсюджувалися лише на дітей, люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна перед цим кривда втрачала гріховну суть. У такий спосіб народна звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми, як кажуть зараз, розряджала стресогенну атмосферу, котра в повсякденному житті не була рідкістю. Недарма мудре народне прислів'я стверджувало: "Не вічно носити камінь за пазухою".
Як вже було згадано, протягом Масляної люди вживали переважно вареники з сиром. Та це обрядове їство було особливо пошанованим у неділю, а тому казали: "Вареники доведуть, що й хліба не дадуть".
Ввечері ж влаштовували цікавий обряд "полоскання зубів". У кожному регіоні обряд мав свої відмінності. Наведу найбільш поширені. У неділю ввечері, коли вже закінчувалось пущення, годилося вичистити із зубів залишки сиру.
Нарешті приходили розваги й до дівчат. Притримані від понеділка "ніжкові заговини" (кісточки від холодцю) дівчата виносили на вулицю й кидали від порога до воріт. Якщо кістка долітала до воріт, то дівчина буде здоровою протягом року, а коли перелітала через ворота – неодмінно вийде заміж.
Крім того, селянин і в цей день (неділя) традиційно прогнозували погоду. Вважалося: яка Сиропустна неділя, такий і Великдень; якщо сонце сходить вранці, то й ранньою видасться весна…
З різноманітними забавами та обрядами й завершувався останній день Масляної. Люди готувалися до найдовшого і, як уже мовилося, найсуворішого з усіх попередніх – Великого посту, а тому казали: "Масляна, Масляна, яка ти мала, – якби ж тебе сім неділь, а посту одна". Та що ж поробиш, коли, як стверджує інший крилатий афоризм: "Не завжди котові Масляна ".
Василь Скуратівський «Дідух. Свята українського народ» – К.: Освіта, 1995.
Відповідь від: 11 Березня 2013, 22:38:59
Ось ще з книги Сапіги "Українські народні свята та традиції" про Масляну і Великий Піст:
Масляна
Масляна (сирний тиждень, Масниця, Пущення або Сиропуст) — це останній тиждень перед Великим постом, — колись велике язичницьке свято проводів зими. І весь отой святковий розгул і гармидер — пісні й танці, катання на конях, частування варениками і круглими, мов сонце, млинцями, — мав на меті одне: наполохати, прогнати зиму.
Масляна складається із трьох частин: зустріч у понеділок, кульмінаційна точка або «перелом» у «широкий» четвер і «прощальна неділя».
Заміжні жінки увесь цей тиждень святкують «колодку». «А вже ниньки не неділя, а вже нині колодія, а вже нині колодка, бо горілка солодка», — виспівували в корчмі вони, святкуючи «колодку». А все починається із того, що, зібравшись у понеділок у корчмі, одна із жінок кладе на стіл невелике, звичайнісіньке поліно. Інші беруть по черзі й вповивають її шматками полотна й знову кладуть на стіл. Це значить, що «колодка» народилася. Сідають за стіл навколо «колодки», п'ють горілку і вітають одна одну із народженням.
Підпивши, жінки розходяться, а «колодка» залишається в шинку до наступного дня. Так гуляють до суботи, бо ж у понеділок — «колодка» «народилась», у вівторок «хрестилась», у середу похрестини, в четвер «колодка» «помирає», у п'ятницю її «хоронять», а в суботу «плачуть». Зрозуміло, ніхто не плакав, а пили й гуляли як при «народженні», так і при «смерті». Підпивши, жінки співають:
Масляна, воротися!
До Великодня простягнися,
Від Великодня до Петра,
А від Петра та до тепла...
Крім цього, в понеділок на масляну заміжні жінки ще ходять по домівках, де є дорослі хлопці або дівчата, й прив'язують матерям «колодку» до ноги за те, що не одружили синів чи не повіддавали заміж дівчат упродовж року. Все це робиться із жартами, сміхом і горілкою. Адже від «колодки» (спочатку справжньої, а пізніше символічної — стрічки чи хустинки) потрібно було відкупитись могоричем.
Дівчата теж в'яжуть «колодку», але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча «колодка» оздоблюється барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за «колодку» грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою тощо.
В четвер на цьому тижні господині збираються компаніями й спеціально п'ють та гуляють — «щоб телята водились!» Вони ж і не прядуть на цьому тижні — «щоб масло не гіркло!»
У п'ятницю — частунок тещі. Колись в Україні був звичай двічі на рік частувати тещу — «щоб горло не пересихало». Хто одружився в осінні м'ясниці, той урочисто віз тещу до себе в гості на другий день Різдвяних свят — якщо добра, або на третій — якщо зла. Хто ж одружився у різдвяні м'ясниці, той привозив тещу в п'ятницю на масляну. Разом із тещею запрошувалися ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять примовляв: «Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!» (натяк на сварливість).
Під кінець тижня гуляння затихало. Подекуди в Україні, зокрема на Черкащині, наприкінці масляної спалювали опудало зими — Кострубонька. Великий, розкудланий вітром і від того кострубатий сніп, який ставили взимку на роздоріжжі, урочисто спалювали як уособлення зимових холодів, сніговіїв: щоб не вертались більше.
Головною обрядовою їжею в Україні на масляну є вареники із сиром та сметаною, млинці на маслі або на смальці, млинці — налисники із сиром, запечені у сметані, вареники з картоплею чи капустою із засмажкою на маслі, локшини на молоці. У бідні й неврожайні роки сумно жартували: «Масляна — баламутка, обіцяла сиру й масла, та не хутко».
На цей тиждень припадає багато прикмет. Кажуть: «Яка погода у сиропустну неділю, така й на Великдень буде», «Як сонце сходить рано, то й весна рання буде».
Неділя, якою закінчувалась масляна, називалась ще й «прощеною неділею». Готуючись до посту, люди поспішали очиститись морально, прохаючи одне в одного пробачення за заподіяні кривди: «Прости мене!» — «Бог простить!» У давнину вірили, що страшний суд відбудеться саме в цей недільний вечір.
Богобоязливі люди в сиропусну неділю не виходили хати, горілки не пили, а сиділи вдома й пригадували, чи багато гріхів наробили в цьому році...
На Слобожанщині чоловік не лягав спати разом із дружиною — «щоб вовк поросят не з'їв».
На Черкащині на Масляну не пряли, «бо з прядива сиплеться терміття, тому в сушні (сушених фруктах і родах) будуть погань, черв'яки заводиться».
Великий піст
Перший день Великого посту, що триватиме до Великодня, називається «жилавим понеділком». У народі цей день ще мав назву «полоскозуб»; за звичаєм, «щоб гадюка не вкусила» і щоб у роті не лишилось й крихти скоромного, його «заполіскували» горілкою. Господині «полощучи зуби», пили горілку не чаркою, а новою покришкою від того горщика, в якому варили кашу — «щоб на пшениці золи не було». До столу в понеділок подавалися тільки «жиляники» — тверді, пісні коржі, які їли з хроном та редькою. «Масляна, масляна, яка ти мала, якби тебе сім неділь, а посту одна» — дивись, та й зітхне хто-небудь скрушно того коржа кусаючи.
Була колись ще й третя назва цього дня — «чистий понеділок». Чистим тому називався, що господині обіду не варили і їх горщики залишались чистими. На Черкащині побутує прикмета: «Якщо у чистий понеділок погода ясна, то й пшениця вродить рясна!»
Церковно-християнський календар включав протягом віків не лише свята, а й суворо регламентоване постування. Приписувалося поститися у Великий піст навесні перед Великоднем сім тижнів, влітку до шести тижнів припадало на Петрівський піст, два тижні тривав Спасівський і шість осінньо-зимових тижнів відводилося Пилипівському посту. Так вони й називалися в народі Великий піст, Петрівка, Спасівка й Пилипівка.
Отже, всього постували християни близько половини календарного року. Щоправда, вже під кінець XIX ст. суворий «пісний закон» нерідко порушувався на користь малих дітей. Молоко дозволялося лише немовлятам і годувальницям. Без винятків дотримувалися (а подекуди й досі дотримуються) в Україні заборони вінчатися в піст. Тому, очевидно, на Західному Поділлі, в деяких районах Галичини й Карпат закріпився звичай вінчатися й гуляти перший день -весілля у вівторок, четвер і суботу, на решті території України — у неділю, а в пісні понеділок, середу та п'ятницю брати шлюб не дозволялось.
Особливо багато всіляких заборон і обмежень було на Великий піст. Ще напередодні слід було старанно випарити горщики від скорому, а в деяких селах для приготування пісних страв взагалі тримали окремий посуд.
У перший день Великого посту в «жилавий понеділок» навіть «полоскали уста», щоб не залишилося нічого м'ясного, скоромного. В цей день у багатьох селах Полтавщини не заведено працювати, «щоб не пообривало пальців», а поївши жиляників спочивали.
У Карпатах коржі пекли не в понеділок, а в четвер, який і називався там «живний четвер». А в перший понеділок посту тут нерідко відмовлялися й від сніданку, а замість обіду варили кулешу із кукурудзяної муки із часником. Особливо стійко постилися пастухи, боячись оскоромитись, оскільки, за повір'ям, від цього «то би була шкода межи худобою, бере її вовк або ведмідь, б'є грім».
В деяких регіонах України, зокрема в ряді сіл Полтавщини, в перший день Великого посту побутував звичай — «полазника».
У піст нерідко готували квашу — особливий вид десерту. Для кваші запарювали три види борошна: житнє, пшеничне, гречане й додавали солоду. Схожа на кисіль маса, тепло накрита, встоювалася й починала бродити. Тут слід було не впустити момент і не дати кваші перекиснути. Варили її на малому вогні, щоб не збігла. Вона набувала кисло-солодкого смаку і була дуже смачною. На жаль, ця нехитра страва сьогодні зовсім зникла з ужитку. І оскільки її вважали ласощами, квашу заборонялося готувати на першому тижні Великого посту. На Полтавщині цей звичай пояснювали у досить оригінальний спосіб: «Не пар на перший тиждень кваші, бо корова загрузне на болоті на пащу».
Цікаво, що за часів Феодосія Печерського (1035— 1074) трапеза ченців Києво-Печерського монастиря упродовж 40 днів посту складалася із хліба та овочів раз на день. На переміну давали зернову кашу без олії та склянку вина (у середу і п'ятницю був напій із перцю, кмину, анісу).
У народі особливо набожні люди також «разкували» (тобто їли раз на день).
На Волині поширеною пісною стравою була «гурда»: відварене конопляне насіння, затовчене сухими ягодами чорниці.
В першу суботу Великого посту господині колись збиралися до церкви, приносили із собою хліб, коливо й мед і замовляли велику панахиду по рідних — небіжчиках. На Херсонщині це називалося «давати мисочку».
Перша неділя Великого посту називається «неділя збірна». В цей час в Україні вже починає танути сніг, а тому кажуть: «Неділя збір — тече вода з гір». Дівчата в цю неділю варили кашу з маком і на короткий час закопували її в землю — «щоб недоля пропала».
Відносно днів першого тижня Великого посту в народі побутують прикмети: «Який буде перший понеділок посту, такий буде понеділок по Великодню». Те ж саме стосується вівторка, середи тощо.
Четвертий тиждень Великого посту — «середохресний». В середу на цьому тижні — свято хреста. В цей день господині печуть «хрести» з маком і мажуть їх медом. Частину «хрестів» зберігають на час сівби.
На цьому тижні господині сіють мак, а також розсаду капусти й помідорів. Щодо розсади, то існує повір'я, що її конче треба сіяти в піст — «щоб морозу не боялася».
П'ятий тиждень Великого посту називається «Похвальний»; в суботу на цьому тижні — свято Похвали Пресвятої Богородиці. В цей день працювати вважається гріхом. Не гріх тільки сіяти розсаду.
Шоста субота — Вербна або Лазарева на честь воскресіння праведного Лазаря. Це свято дітей. Під час церковного обходу на вечірні діти носили вербу; у кого була найбільша гілка верби, той відчував себе щасливим.
У давнину в Україні побутував звичай ходити із церкви до церкви, несучи із собою посвячене гілля верби. В цих походах активну участь брали вихованці духовних шкіл «бурсаки». Цей звичай широко побутував на Київщині ще в першій половині XIX століття.
Відповідь від: 11 Березня 2013, 22:43:46
Так святкували наші предки. А у нас ці дні набули чисто християнського характеру відповідно - подаю інформацію про про Великий піст із видавничого відділу Української Православної Церкви Київського Патріархату:
Великий піст є найважливішим і найдавнішим з усіх багатоденних постів. Він нагадує нам про сорокаденний піст Спасителя у пустелі; він же вводить нас у Страсний тиждень, а потім – до радості свята свят – Світлого Христового Воскресіння.
Св. Великий піст – час молитви і покаяння, коли кожен з нас повинен виблагати у Господа відпущення своїх гріхів (говінням і сповіддю) і достойно причаститися св. Христових таїн, згідно з заповіддю Христовою (Див.: Ін 6, 53–56).
Ще у Старому Завіті Господь повелів синам Ізраїлевим щороку давати десятину (тобто десяту частину) з усього, що вони придбали, і, роблячи так, вони мали благословення в усіх ділах своїх.
Знаючи це, св. апостоли установили і для нашої користі десяту частину року, тобто час Великого посту (св. Чотиридесятницю), присвячувати Богові, щоб і ми благословлені були в усіх ділах наших, щорічно очищаючи себе від гріхів своїх, вчинених протягом цілого року.
Таким чином, Великий піст – св. Чотиридесятниця – є Богом визначена десятина кожного року (за приблизним підрахунком 36 днів, не рахуючи недільних днів), яку ми, залишаючи на цей час життєві розваги й усілякі веселощі, присвячуємо переважно служінню Богу – на спасіння своєї душі.
Великий піст має три підготовчі тижні.
Перший підготовчий тиждень до Великого посту називається Тижнем митаря і фарисея. На літургії у цю неділю читається притча з Євангелія про митаря і фарисея, з метою показати, що тільки слізна молитва і смирення, як у митаря, а не перелік своїх чеснот, як у фарисея, можуть здобути нам милосердя Боже. З цієї неділі до п'ятої неділі Великого посту за всенічною після читання Євангелія співається покаянна молитва: "Покаяння двері відкрий мені, Життєдавче..."
Другий підготовчий тиждень до Великого посту називається Тиждень про блудного сина. У зворушливій притчі про блудного сина, яку ми чуємо на літургії у Євангельському читанні, св. Церква навчає нас надіятися на милосердя Боже, якщо ми щиро покаємося у своїх гріхах. У цей тиждень, а також і в наступні два тижні на всенічній після полієлея співається псалом: "На ріках Вавилонських, там ми сиділи і плакали, коли згадували Сион наш..." Цей 136-й псалом оповідає про страждання євреїв у полоні Вавилонському і про тугу їхню за батьківщиною. Слова цього псалма навіюють нам думку про наш духовний полон гріховний і про те, що ми повинні прагнути до своєї духовної батьківщини, до Небесного Царства.
Багатьох бентежить останній стих псалма, де говориться: "Блаженний той, хто візьме і розіб'є дітей твоїх (вавилонських) об камінь!" Звичайно, ця думка у буквальному сенсі слова жорстока і зовсім неприйнятна для християнина, бо Сам Господь навчав любити і благословляти ворогів своїх: і поклонятися Богові в "дусі та істині". Саме ця думка стає чистою і величною у духовно-християнському значенні, бо це значить – блаженний той, хто має тверду рішучість розбивати об камінь віри погані думки і бажання тоді, коли вони ледь-ледь зародилися (тобто перебувають немов у стані немовляти), перш ніж вони виростуть у злі діла і звички.
Третій підготовчий тиждень до Великого посту називається М'ясопусним, або Сирним, а в народі він ще називається "Масницею", бо із скоромної їжі у цей тиждень дозволяється їсти тільки сир, молоко, масло і яйця. Сама неділя М'ясопусного тижня називається Неділею про Страшний Суд, бо на літургії читається Євангеліє про Страшний Суд і про останню відплату, чим св. Церква бажає спонукати грішників до покаяння. У піснеспівах Сирного тижня згадується гріхопадіння Адама та Єви, яке сталося внаслідок нестриманості, і складається похвала посту з його спасительними плодами.
Остання неділя перед Великим постом називається Сиропусною, бо нею закінчується споживання сиру, масла і яєць. На літургії читається Євангеліє (Див.: Мф. 6,14–21) про прощення образ ближнім, без чого ми не можемо одержати відпущення гріхів від Отця Небесного. Відповідно до цього Євангельського читання християни мають благочестивий звичай просити у цей день одне в одного прощення гріхів, свідомих і несвідомих, і робити усе, аби примиритися з ворогуючими. Тому цю неділю прийнято називати Прощеною неділею, після якої і настає Великий піст (св. Чотиридесятниця).
Великопосні богослужіння мають певні особливості: служба більш тривала, зменшується урочистість, а саме: піснеспівів буває мало, більше читаються псалми і молитви, які настроюють душу на покаяння. На кожній службі промовляється із доземними поклонами покаянна молитва Єфрема Сиріна: "Господи і Владико життя мого..." Вранці проводяться рання, часи з деякими вставними частинами і вечірня.
Увечері замість вечірні відправляється велике повечір'я.
У середу і п'ятницю звершується літургія Ранішосвячених Дарів.
По суботах Великого посту буває літургія Іоана Золотоустого, а в перші п'ять неділь – літургія Василія Великого, яка звершується й у Великий четвер та у Велику суботу Страсного тижня.
У Великому посту кожен тиждень присвячений згадці про яку-небудь особливу подію чи особу, яка закликала грішну душу до покаяння і надії на милосердя Боже.
Автор
Тема: Що значить сьогоднішній день ( свято, дата) (Прочитано 75342 раз)