Екологічного лиха з грядущими проваллями нам замало. Тож дочекалися ще одного – на ймення Ігор Насалик.
За яким правом смію називати пана ще одним лихом?
Чому дозволяю собі ображати всенародного улюбленця, який сотворив новітню партію, що перемогла на виборах і до міста, і до району, і до області?
Причина прозаїчна. Чув (по телевізії) на власні вуха, що вищезгаданий пан виношує ідею спорудити у Калуші завод із переробки гексахлорбензолу! І що, буцім, отой завод дуже велике благо для нас, майже європейців. Він (завод), після побудови, миттю переробивши поклади гексахлорбензолу та забрудненого ним ґрунту, негайно перетехнологується на переробку сміття.
І що зведення його дуже дешеве в порівнянні з вивезенням гексахлорбензолу до Англії, і що переробляти в Калуші будуть виключно свою отруту...
Читав у місцевій пресі (достовірність викладеного там не гарантую, звісно), що таке попереднє (чи остаточне) рішення прийняте в Азаровському кабміні.
Залишилось єдине – провести з цього питання референдум, і справу зроблено. Збудуємо завод і на майбутньому наших дітей, внуків та правнуків можна ставити хрест...
А тепер невеличкий відступ. Нинішня влада вельми полюбляє притягати до відповідальності винних у різних діях (з ознаками злочину) своїх попередників. Гадаю, незле було б провести розслідування: чому при проведенні приватизації колишнього хімічного гіганта звалище гексахлорбензолу залишилось безхозним? Чи правильно складувався (захоронявся) гексахлорбензол, якщо він зараз становить таку небезпеку? Чому за вивезення його і переробку має платити Україна зі свого бюджету? Хто винен, якщо при захороненні гексахлорбензолу були порушення чинного законодавства? Хто і як (якщо такі порушення мали місце) уже покараний і ще буде покараний?
Сподіваюсь, прокуратура і Калуша, і Генеральна уже зацікавились цим, а якщо ні, то зацікавляться найближчим часом... І ми ще дужче обидві інституції заповажаємо...
Повертаючись до основної теми своїх роздумів, хочу наголосити на наступному. Є таке поняття, як антропогенне навантаження на середовище. Для всеміського улюбленця пояснюю: термін цей простою мовою означатиме, скільки природа (навколишнє середовище) може витримати наруги над собою. Йдеться про викиди у воду, ґрунт, повітря...
Так от. Існує межа, перевищувати яку недопустимо. Інакше природа дуже швидко і дуже жорстоко помститься. Помститься не тому, що лиха до людей, а помститься тому, що з результатами людської нерозумної (часто-густо бездумної чи злочинної) діяльності дати раду не в змозі.
Тому запитання до Ігоря Насалика. А в Калуші, часом, межу допустимого уже не перейдено? І скільки шкідливих виробництв (навіть із найкращою технологією, бо й там без небезпечних викидів не обійтись!) у місті та околицях ще можна збудувати? Хтось такі дослідження проводив? Може, ознайомите нас, сірих, із їх результатами? І чи не здається Вам, шановний, що, не знаючи відповіді на ці запитання, вести мову про заводську переробку надзвичайно небезпечного продукту – звичайнісінька (не перепрошую) дурість?
Отож, допоки гексахлорбензол Англія бере, то й вивозити його туди треба. Скільки б це не коштувало! Бо ніякими грішми, ані їхньою економією не можна вимірювати здоров’я нинішніх калушан та їх нещасних нащадків.
До речі, а хто Вам дасть таку гарантію, що переробляти у Калуші будуть лише гексахлорбензол? Та ж наш уряд швиденько укладе угоди з найближчим сусідом і до Калуша хлине непотріб із неосяжних просторів від Москви до найдальших околиць. Там чекають не дочекаються, коли довірливі українці зведуть на свою погибель оцього омріяного Вами заводу... заводу, який нам потрібен, як зайцю галіфе, а Вам... Ви, часом, не маєте особистого бізнесового інтересу в його зведенні?
А ще й таке. А чи не хочете Ви, пане Насалику, ощасливити таким об’єктом рідне село на Рогатинщині, попередньо провівши там із цього приводу референдум? Ваше село і від Калуша недалечко, і до нього на кілька миль ближче, аніж до Англії... (Витрати на перевезення гексахлорбензолу скоротяться в кілька разів!)
Як Ви гадаєте, що на це скажуть Ваші земляки? Переконаний, навіть померлі Ваші сільчани від такої постановки питання в гробах перевернуться!
Чому ж у Калуші Ви таке питання ставите? Чи не тому, що Ви із сім’єю житимете в Конча-Заспі, а ми зі своїми сім’ями здихатимемо в Калуші?
Передостаннє. Я чув (теж на власні вуха), що голова обласної державної адміністрації пан Михайло Вишиванюк заявив: ніякого заводу із переробки гексахлорбензолу під Карпатами будуватись не буде! Туризм тут розвивати треба, а не нові шкідливі виробництва будувати...
Оце мова мудрої людини і державницький підхід! Не те що Ваші розумування про грядущу новобудову! Гадаю, Ви теж чули виступ Михайла Вишиванюка по телебаченню. Тому ще одне питання: свою думку про цей проект, який Ви хочете протягти через референдум, Ви уже змінили чи й далі на ньому наполягаєте?
Наполягаєте, наполягаєте, шановний. Так просто Ви від своїх ідей відмовлятись не звикли! Отож, референдуму бути!!! Тому пропоную поставити там два питання. Перше: чи підтримуєте Ви (калушани) будівництво у місті заводу з переробки гексахлорбензолу? Друге: чи довіряєте Ви Українській партії Ігоря Насалика, якій надали всю повноту влади у місті, районі та області, в голові очільника якої зародилася думка про Ваше жахливе майбутнє без майбутнього?
І якщо калушани не дадуть ствердної відповіді на обидва запитання, Ви негайно добровільно забираєтесь із Калуша назавжди. Якщо відповідь буде ствердною, я виконаю будь-яке ваше побажання...
Переконаний, що знаєте: я, на відміну від Вас, слова дотримуватись умію...
Принагідно нагадую Вам, пане Ігоре Степановичу: Вашій пустопорожній обіцянці громадянину Калуша (в моїй присутності) про «єндову» в березні виповниться чотири рочки, а той тиждень, за який Ви обіцяли мені (на той час депутату) забезпечити безперешкодний під’їзд спецмашин (швидкої, газової та пожежної служб) до під’їздів будинків, розтягнувся на 145 днів... Ото тиждень!!!
Обдурювати – Ваше ремесло? Сумно, гірко і прикро...
Чесно кажучи, боюсь: референдум Вашу ідею підтримає. Калушани – як маленькі діти, охоче ведуться на різні казки. Та й Ваш вплив на них такий, що Кашпіровський позаздрить... Але на те, на жаль, нема ради, окрім... референдуму...
Ігор ГАВРИЛЮК, письменник
P.S. Знаю, моя стаття без реагування не залишиться. Тож прошу, друкуючи його, не ховатись, як минулого разу, за псевдоніми та колективні звернення, а ганьбити мене відкрито...
P. P. S. Кілька чоловік із Вашої дуже Української партії (ще кілька таких українських – і нам труба!) казали мені: та ми вже зрозуміли, куди вступили, але вийти не можемо, з роботи виженуть... Недовго грала музика!