Неоготичний костел, що вирізняється високими вежами з гострими шпилями, є візитівкою Львова. Збудований за проектом Теодора Тальовського. До його створення причетні відомі архітектори, скульптори та художники. Рішенням Львівського облвиконкому №130 від 26.02.1980 р. колишній костел cв. Єлизавети включений до Місцевого реєстру пам’яток під ох.№146-М. 1991 р. храм передали греко-католицькій громаді.
Історія
1904–1911 рр. – зведення храму.
1914–1915 рр. – реквізовані 3 дзвони та мідна покрівля, влаштована покрівля з папи.
1918–1919 рр. – поруйновані фасади.
1926 р. – влаштовано орган, виготовлено необароковий амвон (скульп. Петро Війтович та Л. Репіховський).
1930 р. – влаштовано головний вівтар.
1933 р. – влаштовані вітражі.
1935–1936 рр. – побудова крипти, покриття дахів мідною бляхою.
1939 р. – пошкодження шпилів, вітражів і стін авіабомбою.
1962 р. – зрізаний хрест із годинникової вежі.
1980-і рр. – шпилі храму наново перекрили мідною бляхою.
1992 р. – початок ремонтно-реставраційних робіт: повністю перекриті дахи, засклені вікна, побілені стіни в інтер’єрі, заміна менси на престол, відтворення 10 скульптур апостолів.
1994 р. – встановлено хрест на годинниковій вежі.
1996–1998 рр. – виконані вітражі у вівтарній частині (Валерій Шаленко).
2003 р. – влаштована металева огорожа довкола храму.
2007 р. – влаштовано обігрівальний контур у підлозі.
2008 р. – настил нової керамічної плитки, ремонтно-реставраційні роботи дахів, фасадів (відновлено віконні розети, реставровано декоративні кам’яні елементи).
2009–2011 рр. – ремонтно-реставраційні роботи на рівні верхнього ярусу годинникової вежі з відтворенням втрачених елементів, облаштування сутерен та приміщень у вежах під класи, ремонт усіх сходових кліток і кам’яних сходів, що ведуть до головного входу в храм.
Ідея зведення костелу св. Єлизавети у Львові визріла наприкінці XIХ ст., невдовзі після трагічної загибелі австрійської імператриці Єлизавети, відомої як Сісі. Це мав бути парафіяльний храм західного передмістя, яке тоді інтенсивно розбудовувалося. Створений 1894 р. комітет, згідно з дозволом цісаря Франца-Йосифа I (Franz Josef I), отримав пл. Солярні (від 1924 р. – Більчевського) між вул. Городоцькою, Шептицьких і Бандери, загальною площею 1000 кв. сажнів. 1898 р. комітет докупив кілька сусідніх ділянок площею 200 кв. сажнів.
За задумом католицької влади, костел святої Єлизавети, на противагу до катедри святого Юра, мав підкреслити польськість Львова. Відразу було визначено посвяту храму св. Єлизаветі Угорській, опікунці цісаря, а також на честь його дружини Єлизавети Баварської (Габсбурґ). З метою створення кращого проекту 5 березня 1902 року було оголошено конкурс. Загальна вартість будівництва не мала перевищувати 700 тисяч золотих ринських. В цю суму не входило впорядкування ділянки та вистрій інтер’єру. Кошти на будову зібрали доброчинними внесками львівських залізничників.
Костел мав бути витриманий у стилі пізньороманської або ранньоготичної архітектури й збудований із каменю та цегли з відкритим муруванням, та розраховувався на 2200 осіб, у тому числі 500 місць сидячих.
У конкурсі взяло участь 19 проектів, з яких найкращим журі визнало проект під девізом “Тріо”, автором якого був професор Львівської політехніки Теодор Тальовський (Talowski), учень арх. Юліяна Захаревича (Захарєвича) (Zachariewicz). Будівництво костелу провадила фірма інж. Кароля Ріхтмана (Richtman) під наглядом Яна Новорити. У вересні 1904 р. розпочали рити фундаменти, а 15 жовтня 1905 року архієпископ Більчевський (Bilczewski) заклав наріжний камінь із фундаційним актом. Зведення стін тривало до серпня 1908 р. У 1908–1911 рр. фірма Франциска Бжозовича покрила дахи костелу, а 1910 р. були встановлені три дзвони роботи фірми Фельчинських (Felczynski). У лютому 1911 р. фірма Антонія Барщевського (Barszczewski) розпочала мощення підлоги. Кам’яні віконні заповнення з масверками виконували майстри з Демні (біля Миколаєва над Дністром) на чолі з Яковом Миханівом; скляні віконні заповнення і рами виготовляли в майстерні Фелікса Ґретчела (Gretchel) у Львові. Велика увага була приділена скульптурному оздобленню фасадів і кам’яній різьбі екстер’єру та інтер’єру. У декоруванні костелу брали участь такі відомі львівські митці, як живописець Казимир Сіхульський (Sichulski), скульп. Петро Війтович, Тадеуш Блотницький (Błotnicki), арх. та скульп. Яніна Райхерт-Тот (Reichert-Toth), Людомил Дюркович (Gyurkovich), Юзеф Шостакевич, Вавжинець Дайчак (Dajczak), Ядвіґа Городиська (Gorodyska). Освячення костелу відбулося 22 жовтня 1911 року, а роботи над вистроєм інтер’єру ще продовжувалися. Видатки на будівництво храму склали 1 млн. 544 тис. 378 корон, що майже вдвічі перевершило попередньо заплановану суму.
Під час Першої світової війни були реквізовані 3 дзвони та мідна бляха, яку замінили папою. Лише 1913 р. керівництво будови отримало дозвіл на зведення приміщень, в яких мали виготовити вівтарі для костелу замість первісно встановлених тимчасових. 1926 р. у храмі встановили один із найбільших органів у тодішній Польщі, роботи відомої фірми братів Домініка і Вацлава Бернацьких (Biernacki). 1930 р. на місці тимчасового головного вівтаря був встановлений новий мармуровий у стилі Ар Деко, авторами якого були арх. Людомил Дюркович і Юзеф Шостакевич та скульп. Яніна Райхерт-Тот, випускниця Львівської художньо-промислової школи та Краківської академії мистецтв. Їй належать скульптури святих Єлизавети і Станіслава, а також ангелів зі штучного каменю. Вівтар виготовили на фабриці Чарторийських у Журавні. 1926 р. скульп. Петро Війтович та Л. Репіховський виготовили необароковий амвон (збережений). 1933 р. за проектом Вавжинця Дайчака фірмою Зіленських (Zilieński) були влаштовані орнаментальні вітражі (втрачені). У 1935–1936 рр. збудували крипту, дахи костелу були наново покриті мідною бляхою. Тоді ж планувалося на площі біля костелу звести парафіяльний будинок і бурсу, але далі проектів справа не пішла.
Під час бомбардування Львова 1939 р. поряд із храмом розірвалася авіаційна бомба, пошкодивши шпилі та стіни. Остання Служба Божа відбулася в костелі у травні 1946 р., після чого його закрили. В радянський період використовували як склад. 1962 р. з вежі костелу був зрізаний хрест. 1991 р. храм передали греко-католицькій громаді і освятили як церкву Святих Ольги та Єлизавети. Парохом став о. Михайло Федорів, за якого в 1992 р. розпочався інтенсивний ремонт храму. Повністю перекрили дахи, засклили вікна. Під час реконструкції демонтували також латинський престол, замінивши його греко-католицьким. Дипломники коледжу ім. І. Труша відтворили 10 скульптур апостолів (2 збереглися). 19 травня 1994 року на годинникову вежу повернули хрест, який виготовили на львівському локомотивно-ремонтному заводі (вага хреста 400 кг). Відновлювальні роботи в інтер’єрі тривали до 1995 р. У 1996–1998 рр. вітражі вівтарної частини зробив Валерій Шаленко. У 2000–2003 рр. територію храму огородили кованою залізною огорожею, виготовленою робітниками згаданого заводу. В храмі донині ведуться ремонтно-реставраційні роботи. Впродовж 2005–2011 рр. влаштовано обігрівальний контур у підлозі (2007); замощено керамічною плиткою підлогу (2008); проведено ремонт дахів; здійснено низку ремонтно-реставраційних робіт екстер’єру: відновлено віконні розети, замінено старі віконні рами на склопакети; проведено реставрацію декоративних кам’яних елементів, відтворюються втрачені елементи. Впродовж останніх років облаштовано сутерени та приміщення у вежах під класи, відремонтовані всі сходи, в тому числі металеві гвинтові у вежах та кам’яні, що ведуть до головного входу в храм.
Костел є активною домінантою не лише в забудові західної частини міста, а й у формуванні його краєвиду.
Архітектура
Храм зведений у стилі неоготики, вирізняється високими вежами зі шпилястими завершеннями, великими стрілчастими вікнами з масверками, характерними для готики пінаклями і вікнами-розетами. Будований з цегли на кам’яному фундаменті, з використанням білокам’яних і формованих із романцементу деталей. Габаритні розміри – 70,75х32,6 м. Висота під гребінь даху – 24,65 м, висота веж західного фасаду – 48,4 м, головної вежі – 71,5 м.
У планувально-просторовій структурі костел – тринавова базиліка з трансептом, вівтарем і нартексом. Вівтарна частина дводільна, завершена півкруглою апсидою, оперезана галереєю, по обидва боки прилягають півкруглі в плані захристії. Нартекс фланкують прямокутні в плані вежі. По периметру стіни укріплені контрфорсами, завершеними фіалами з крабами і хрестоцвітом. З північного боку до трансепту прилягає 85-метрова шпиляста триярусна вежа з годинником (втрачений), з фігурою св. Єлизавети на північно-західній грані.
Фасади з відкритим муруванням, цоколь та наріжники підкреслені білокам’яними блоками; кам’яними є також окремі конструктивні елементи в інтер'єрі. Чільний, західний фасад – тридільний, з двома високими вежами, які завершені стрімкими шпилями та увінчані хрестами. Центральна, причілкова частина акцентована вікном-розетою у перспективній віконній ніші та перспективним стрілчастим порталом головного входу, кожний уступ якого декорований колонками з капітелями у вигляді листя і плодів каштанів. Причілок оздоблений пінаклями з фіалами та монументальною композицією “Розп’яття з пристоячими” (скульп. Петро Війтович).
Великі стрілчасті вікна та вікна-розети на чільному фасаді та у трансептах декоровані масверком у вигляді трифолію, квадрифолію, шестилистників та “рибячого міхура”. Вежі декоровані пінаклями з крабами і хрестоцвітом, з оглядовими балконами з кам’яними ажуровими парапетами, оздобленими масверком на зразок “рибячого міхура”.
Інтер’єр костелу розкритий у глибину, центральна нава перекрита зірчастим склепінням, бічні нави – хрестовими, вівтарна частина – зімкненим склепінням. Всі склепіння нервюрні. Нави розділені пілонами у вигляді пучків колон із капітелями у вигляді листків каштану. Арки між пілонами – стрілчасті, з профільованими архівольтами. При західній стіні над нартексом влаштовані широкі хори (орган втрачений) на чотирьох колонах, між якими чотири невеличкі колонки з червоного мармуру. На колонах влаштовані кропильниці з білого мармуру. На карнизах стовпів з боку нави були розміщені скульптури Христа та Богородиці, тепер на цьому місці рельєфні зображення ангелів із сурмами. Парапет хорів – дерев'яний, оживлений ритмом арок із масверками. На хори ведуть металеві гвинтові сходи у вежах. У вистрої інтер’єру домінує мармуровий головний вівтар.
Костел належить до найвеличніших храмів Львова.
Персоналії
Антоній Барщевський (Antoni Barszczewski) – його фірма влаштувала мощення підлоги в костелі.
Більчевський (Bilczewski) – архієпископ, який заклав наріжний камінь із фундаційним актом.
Вавжинець Дайчак (Wawrzyniec Dajczak) – архітектор.
Валерій Шаленко – художник-вітражист, автор вітражів у вівтарній частині.
Домінік і Вацлав Бернацькі (Dominik&Wacław Biernacki) – фірма з виготовлення органів.
Єлизавета Баварська (Сісі) Габсбурґ – дружина імператора Франца Йосифа I, імператриця Австрії.
Зіленські (Zilieński) – власники фірми з виготовлення вітражів.
Казимир Сіхульський (Kazimierz Sichulski) – живописець.
Кароль Ріхтман (Karol Richtman) – інженер, фірма якого провадила будівництво костелу.
Л. Репіховський – скульптор.
Людомил Дюркович (Ґюркович) (Ludomil Gyurkovich) (1899–1980) – архітектор, співавтор мармурового вівтаря.
Михайло Федорів – парох церкви свв. Єлизавети і Ольги з 1991 р.
Петро Війтович – скульптор, співавтор мармурового вівтаря.
Тадеуш Блотницький (Tadeusz Błotnicki) (1858–1928) – скульптор.
Теодор Тальовський (Teodor Talowski) – архітектор, професор Львівської політехніки, автор проекту костелу.
Фелікс Ґретчел (Feliks Gretchel) – власник майстерні з виготовлення скляних віконних заповнень і рам.
Фельчинські (Felczynski) – власники фірми, що виготовляла дзвони.
Франциск Бжозович – власник фірми, яка покрила дахи костелу.
Франц-Йосиф I (Franz Josef I) – імператор Австрійської імперії.
Юзеф Шостакевич – архітектор, співавтор мармурового вівтаря.
Юліян Захаревич (Захарєвич, Захарієвич) (Julian Zachariewicz) – архітектор.
Ядвіґа Городиська (Jadwiga Gorodyska) – архітектор.
Яків Миханів – майстер із Демні (біля Миколаєва над Дністром), що керував роботою з виготовлення кам’яних віконних заповнень із масверками.
Ян Новорита – будівничий, який вів будівництво костелу
Яніна Райхерт-Тот (Janina Reichert-Toth) (1895–1986) – скульптор, випускниця Львівської художньо-промислової школи та Краківської академії мистецтв.
Джерела
Автор
Тема: Історія Калуша в обличчях. Корінні калушани. (Прочитано 105875 раз)