Дейв Брубек саме той композитор й виконавець джазу на якому закінчилася епоха неграмотних негритянських самоучок, котрі, не знаючи нотної та гармонічної грамоти у власній творчості покладалися лише на власний слух та джазове чуття. Саме Дейв Брубек став джазменом нового зразка – освіченого музиканта, знавця композиції, аналізу та гармонії – всього, що на той час пропонувала європейська класична школа з усіма новітніми досягненнями.
Девід Уоррен Брубек народився в місті Конкорд, штат Каліфорнія, 6 грудня 1920 року, у доволі відомій музичній родині: мати – піаністка педагог (у якої він навчався гри з 4-х років на фортепіано) та два брати – старший Генрі, відомий викладач музики, та середній Говард, автор оркестрових, камерних, хорових та фортепіанних творів, відзначений оригінальністю думки та форми. З дев’яти років бере уроки гри на віолончелі, а вже в 13-ть виступає на публічних концертах. До початку 40-х років брав участь у різних естрадних ансамблях, диксилендових та свінгових оркестрах. В 1938 – 1942 навчався в Пасифік-коледжі в Стоктоні де керував студентським ансамблем з 12 чоловік, водночас виступав у клубах, співпрацював з піаністкою та співачкою Клео Браун. Потім вступив до окленського Міллс-коледжу, де вивчав композицію у Даріуса Мійо, та відвідував лекції Арнолда Шенберга в Каліфорнійському університеті.
Саме навчання у такого відомого модернового композитора як Даріус Мійо мало надзвичайний вплив на усю подальшу творчість Девіда Брубека. Відомий радянський дослідник джазу О. Баташев писав «Зараз цілком зрозумілим є те, що Брубек був… провісником в джазі нових ідей, першим з кого почалась історія джазу, як інтернаціонального за своєю суттю мистецтва. Від перший зірвав ритмічні стереотипи цього стилю ввівши п’яти семи дев’ятидольні (при цьому свінгуючі) метри, широко користуватися поліритмією та поліметрією, а також поліфонією та політональністю. Першим ввів в джаз модальні, ладові принципи імпровізації й таким чином навів ранні мости від попереднього джазу до інших музичних культур Європи та Азії, в тому ж числі й музики слов’янських народів.» А саме широким застосуванням поліритмії, поліфонії та політональності, тяготінням до експериментів відзначається уся французька музика передвоєнного часу якою був захоплений Брубек у юнацькі роки. Й навчався він композиції у відомого французького композитора, учасника гурту «Шістка» (котра виступала проти засилля інпрессіонізму у музиці) Даріуса Мійо, чий творчій спадок на рівні із застосуванням фольклору Провансу, латиноамериканським впливом та віянням джазу, вирізняється саме цими складовими. «Мійо був першим академічним музикантом, що використовував мову джазу» - саме такий відгук про маестро можна знайти у Дейва Брубека. Синтез французької музики початку ХХ ст.. й джазу в творчості Брубека настільки сильний, що можна знайти ряд творів у Дейва, котрі дуже подібні до європейських п’єс. Так, до прикладу, головна тема з «Дивертисменту» для маримби (або ф-но) та саксофону А. Юяма дуже подібна до одного з хітів The Dave Brubeck Quartet – «Blue Rondo A La Turk».
У віці 21-го року Брубек вступає на музичний факультет Тихоокеанського коледжу. Навчання перервала війна, та у Європі Дейв працює керівником воєнного оркестру, аранжувальником та піаністом. Повернувшись до дому продовжує навчання у Даріуса Мійо, за ініціативою та сприяння котрого з своїх колег студентів створює експериментальний октет JAZZ WORKSHOP ENSEMBLE в 1948.
А в 1949 році утворює тріо з барабанщиком Джоном Морелло та контрабасистом Гене (Джин) Райтом, до якого з часом (у 1951) приєднався Пол Дезмонд – один з кращих альт-саксофоністів світу. Таким чином утворився «класичний» склад Dave Brubeck Quartet, який пропонував впорядкований за структурою, «охолоджений» джаз з елементами класичного мислення, котрі найбільш яскраво знаходили відображення у моментах імпровізації, що виконувалася зовсім без свінгу, та у полі ритмічних метрах композицій. В свій час такий стиль виконання джазу приймався не надто схвально. Та попри все вже в середині 1950-х років саме Dave Brubeck Quartet стає законодавцем музичної моди в американському імпровізаційному джазі. Його стиль одержав назву Кул джаз (Cool Jazz) та все більше поширювався. У Брубека з’являються однодумці та послідовники. В другій половині 50-х він гастролює по всьому світі видає десятки записів. З 1967 року, Поля Дезмонда, який вирішив працювати сольно, замінив на Дж. Маллігана (баритон-саксофон) були й інші заміни.
Одним з перших Брубек прийняв участь в створенні «сплаву» джазу та симфонічної музики, виконавши в 1959 році твір свого брата Говарда «Діалоги для джаз ансамблю та симфонічного оркестру». В 1961 році він написав балет «Джазові пуанти».
Другим предметом брубеківського мислення стає інтерес до неамериканських культур, він пише композиції та цілі альбоми під враженнями від перебування в тих країнах.
Таким чином популяризувалася музика рівноправними складовими котрої були елементи класичної, сучасної академічної та джазу. Найбільш яскраво ця тенденція знайшла вираження у стилях «кул» та «третій течії» (пізніше цей стиль назвали – «фьюжн»).
Та навіть на думку Дейва Брубека першими музикантами, що намагалися поєднати західноєвропейську музику з музикою американських негрів були саме новоорлеанськи джазмени. Необхідно визнати, що таке поєднання надало джазу «другого дихання» і якби джаз не ввібрав би в себе елементи академічної музики, то на сьогодні він би перетворився в своєрідний симпатичний «музейний експонат», саме так, як це сталося із диксилендом.
Автор
Тема: "На добраніч від ЯЯ" (Прочитано 248875 раз)