Якщо Адама Господь створив з безформового матеріалу – землі, то творіння жінки – це творіння кращого з доброго. Для Єви Адам був і чоловіком, і батьком. Почасти в цьому полягає нездоланний потяг жінки до шлюбу, прагнення досягти повноти буття. Мені пригадується одна єврейська агада, тобто притча, про створення жінки. У ній говориться, що Господь не створив дружину з вуст чоловіка, щоб не була балакуча, з очей – щоб не була заздрісна, з вух – щоб не була цікава. Створив же з ребра як з частини тіла, близької до серця чоловіка і закритою плоттю, тобто нікому не видної. Це тлумачення мені подобається більше, ніж розхожий жарт про ребро як про єдину кісту без мозку. Хоча, продовжує агада, жінка не уникла ні балакучості, ні заздрості, ні цікавості. Але задум Божий був у тім, щоб дружина була закритою для навколишніх і максимально близькою до свого чоловіка. Тут немає нічого принизливого. Навпаки, тут багато похвального для жінки, і сам факт такого створення визначає життєву роль Єви.
Відповідь від: 27 Листопада 2007, 21:34:21
– Очевидно, після того, як Єва стала першопричиною гріхопадіння, багато чого в її призначенні змінилося...
– Призначення жінки і було, і залишилося одним – давати і зберігати життя. Цікаво те, що гріхопадіння відбулося з безіменною жінкою. Тільки чоловік мав ім'я – Адам. Жінка ж придбала ім'я після перших пологів. Родивши Адаму первістка, дружина була названа чоловіком Євою – з евр. «життя», тому що вона стала матір'ю всіх живих. Святитель Філарет (Дроздов) задається питанням: « чи не дивно, що ім'я «життя» дається тій, котра стала причиною смерті?» І відповідає, що «Адам, називаючи дружину Євою, пророкує про Богородицю, що стане матір'ю щирого Життя і виправить Євину помилку...»
– Почекайте, отче, багатьом читачам, може бути, незрозумілий зміст поняття «гріхопадіння». Що ж відбулося в Едемі і які наслідки тієї трагедії?
– Відбулося порушення заповіді Божої. Заповіді були (і є) наказові і заборонні. До прикладу: шануй батька і матір – веління, не убий – заборона. У Раї було щось подібне. Було веління обробляти і зберігати Едемський сад – і заборона куштувати від одного з дерев. Забороною Бога першостворені люди зневажили.
Першою переступила заборону жінка. Вона легковажно вступила зі змієм у бесіду, і це вже було початком гріха. Напевно, з тих пір жінка «любить вухами» і найбільше піддається лестощам і словесній звабі. У Біблії Бог, караючи Адама, говорить йому, що покарання прийшло за те, що «ти послухався голосу дружини твоєї». Якщо пам’ятаєте, у євангельському оповіданні про шлюб у Кані Галілейскій є діалог між Христом і Його Матір'ю. Богородиця говорить Синові: «Вина в них немає». А Христос відповідає: «Що Мені і Тобі, жено? Ще не прийшла година Моя». Отож, святитель Ігнатій Брянчанінов бачить у цьому діалозі виправлення Христом Адамової помилки. На пропозицію Евы Адам повинний був відповісти відмовленням: «Що мені і тобі, дружино? Нам ще не можна їсти від цього дерева». Адам же послухався дружини, і погроза Божа «смертю вмрете» проявилася в гріху прабатьків. Тілесно вони вмерли через величезний проміжок часу, але духовна смерть вразила їх миттєво. Вони позбавилися слави Божиої і побачили себе нагими. Совість родила страх перед Богом, якого раніш вони не знали, і бідне подружня пара «сховалася», божеволіючи, від Всевидючого Ока в зелені Раю. Потім замість покаяння почалося самовиправдання, звалювання провини Адамом на Єву, Євою – на змія, і слідом за цим – справедливий суд Божий. Люди, що позбавилися внутрішнього блаженства, були позбавлені блаженства зовнішнього. Гріх ввійшов у серце, і гріх вигнав їх з Раю. Ця історія життєво стосується кожної людини, і кожний з нас може відчути серцем внутрішню правоту цієї історії і грандіозність трагедії, що сталася. Всупереч розхожій думці, нічого загального зі статевими відносинами чоловіка і дружини і гріхопадіння немає. Статеве життя людей почалося після вигнання з Раю.
– Людина була створена по образу і подобі Божій. А жінка, погодитеся, теж людина. Як же це розуміти?
– Багато непорозумінь виникає при плотському розумінні створення людини по образу Божому. Творіння по образу зовсім не означає, що Бог людиноподібний. Це значить, що людина богоподібна, і богоподобність ця виявляється в розумності, словесності людини (людина, як і Бог, має слово). Людина була поставлена царем над усією твариною, і царське достоїнство теж є проявом богоподобності. Так що не варто представляти Господа дідком, що сидить на хмарах, хоча ця ілюзія і підживлюється неканонічними іконописними зображеннями. Варто думати, що як чоловік, так і жінка у своїй духовній природі однаково наділені образом Божим: їм однаково доступні таїнства Церкви, молитва, духовні дарування.
– Чому ж тоді жінці не можна бути священиком?
– Сам Господь, воплотившись, був чоловіком, і священик є образом воплоченого Господа. У жінки інший послух. У силу фізичних і психічних відмінностей від чоловіка хрест священства для жінки нестерпний, так само як нестерпний і неможливий для чоловіка хрест материнства. Повторюючи одного з філософів століття, що пішло, можна сказати, що жінка релігійно геніальна й у релігії вона – сильна стать, але ця сила і геніальність доходять до деякої межі і далі перейти не можуть. Чоловіку ж Бог відкрив велику перспективу духовних прагнень і можливостей. Як і апостоли, священики завжди були і будуть у Церкві тільки чоловічої статі. Це як би невисловлена заповідь.
– Що значить невисловлена заповідь?
– Дивіться. Господь створив одного чоловіка й одну жінку. Не двох чоловіків або одну жінку і не трьох жінок і один чоловіка. Тим самим даючи зрозуміти, що моногамія є єдино нормальний стан людини в шлюбі. Слова сказані не були, але сам факт творіння красномовно говорить про задум Божий. Так само і зі священством: обравши в найближчі учні тільки людей чоловічої статі, дарував їм владу «зв'язувати і вирішувати», учити і хрестити, Господь установив закон церковного життя: священствує чоловік.
– Проте, у древній Церкві існував інститут дияконіс...
– Слово «диякониса» у даному випадку потрібно розуміти буквально, тобто «служителька». Це не жіночий варіант дияконского сучасного служіння. Дияконіси стародавності допомагали священикам при водохрещенні жінок, могли виконувати послух, пов’язаний із доглядом за хворими і старими, розпоряджатися церковним майном – не більш того. Нічого пов’язаного з літургією і проповіддю дияконіси не виконували. Якщо уже вишукувати прецеденти в історії з метою возвеличити жінку, то набагато корисніше звернути погляд на тих християнок, яких Церква назвала рівноапостольними, наприклад, святу Ольгу або святу Ніну. Їхні праці на благо Церкви були настільки грандіозні, що плодами цих праць було прилучення до Христа багатьох тисяч душ. Але навіть у цьому випадку вони діяли силою слова, сприянням державних і суспільних інститутів, силою влади, але ніяк не священнодійствами. Їм потрібні були священики, що закріплюють і продовжують їхню справу. Ольга мала їх з Візантії, Ніна – з Антіохії. Без пастирів і помічників праці цих жінок так і залишилися б незавершеними.
– Ви цитували древню єврейську агаду. Але якщо древні іудеї так тонко розуміли задум Божий про людину, чому ж відношення до жінки в них було таким зневажливим?
– Усе зіпсував гріх. Причому життя показує нам, що гріхи релігійних людей іноді бувають страшнішими і витонченіші від гріхів людей, що не знають Бога. Євреї, що знали Бога, своїми беззаконнями багато в чому перевершили язичників. На одному з єврейських сайтів в інтернеті я прочитав думки різних раввіністичних шкіл про розвід. Отож, до сьогоднішнього дня деякі рабини дозволяють розводитися чоловіку з дружиною, якщо дружина їла на вулиці або позіхнула при сторонніх! До такого ступеня зіпсувалася релігійна свідомість євреїв дуже давно. І протилежні приклади є скоріше виключенням. Але підкреслю, що це стосується релігійних, а не світських євреїв, тобто таких, котрі керуються в житті Талмудом і навчаннями своїх мудреців.
У моєму житті був період викладання в школі християнської етики. Я працював як учитель, одержував зарплату, регулярно ходив на уроки. Теми занять у 9...11 класах часто стикалися з темою статі і шлюбу. Ця тема завжди знаходила живий відгук у хлопців, і заняття проходили цікаво і захоплююче. Один раз ми читали біблійне оповідання про порятунок Лота із Содому. Якщо пам’ятаєте, то Біблія розповідає про те, що жителі Содому, побачивши ангелів, що прийшли до Лота, захотіли пізнати їх (ангели мали вигляд звичайних людей і розпусникам були цікаві як незнайомці). Отож, Лот, бажаючи зберегти гостей недоторканними, запропонував содомлянам двох своїх дочок, що не пізнали чоловіка, сказавши при цьому: «Робіть з ними, що хочете». Це місце Писання буквально шокувало слухаючих. Я пояснив їм, що для старозавітної свідомості гість дорожче дочки. Не сина, немає; сина Лот би не віддав. А от дочка старозавітний праведник не коливаючись вирішується віддати замість гостя...
– Слава Богові, що сьогодні все по-іншому!
– Те, що в нашій свідомості жінка дорівнює чоловіку, так само дорогоцінна і недоторканна, – це заслуга християнства. Навіть не віруючі в Христа люди повинні бути вдячні Христу за той переворот у свідомості і ту зміну життєвих цінностей, якими ми сьогодні користуємося. Подібних вищенаведеному місць у Писанні чимало. Дійсно, жінка була принижена в очах старозавітного людства, і, кажуть,що на Сході плакали, коли народжувалася дівчинка. Можна згадати історію з Книги Суддів, де якийсь левіт віддав на наругу свою наложницю розпусним жителям міста, після чого жінка вмерла. Це було зроблено так холоднокровно, начебто мова йшла про тварину, а не про людину. І така вся історія жінки до Христа. Така вона і сьогодні там, де Христа не знають і не шанують народившу Його Пречисту Богородицю. Так що говорити про приниження християнством жінки ми не маємо ніякого права. Тільки завдяки Христу жінка в усьому зрівнялася в правах з чоловіком. І це поступово ввійшло в законодавство й етику християнських народів. Благочестивий іудей до сьогоднішнього дня щодня дякує в молитвах Богові, що Той не створив його твариною, язичником і... жінкою. Таких молитов у Православ'ї немає і бути не може.
– Ваша розповідь вражає. Але, зважаючи на все, середньостатистична жінка не звикла дякувати християнству за подаровану їй волю. Скоріше, навпаки: вважається, що Православна Церква жінку вкрай гнітить і принижує.
– Безумовно, з погляду сучасної людини, жінка в Православ'ї відіграє другорядну роль у порівнянні з чоловіком. Ліберальна свідомість ображається неодмінним покриттям голови, законом про критичні дні, словами Нового Завіту начебто «дружина в Церкві хай мовчить» і ін. Але потрібно сказати, що воля, принесена жінці Євангелієм, не зробила жінку чоловіком. Розходження статей, що виявляється в особливих життєвих ролях, у психології, фізіології, зберігається. Цим розходженням і обумовлюється розходження в ролях чоловіка і жінки в церковному житті. З усією відповідальністю можна сказати, що місце жінки – родина. Це її вівтар, її святиня, її творчість. З одного боку, це рутинна, непомітна робота, якою усі користуються і ніхто не цінує, з іншого боку – це якась вісь світу, навколо якої обертається усе. Жінка-мати, жінка-господарка, що жінк-любляча дружина – це істота, що тримає увесь світ у своїх долонях. Мені дуже подобається англійське прислів'я: «Світом керує рука, що колише колиску». Адже подумайте: усі ньютони, шекспири, наполеони породжені жінкою, вигодувані жінкою, жінкою виховані. Якщо в Церкві вона і мовчить, то зовсім не мовчить у будинку, у родині, що є мала Церква. Хто учить дітей молитися? Хто читає і пояснює їм дитячу Біблію? Звичайно, мама і, звичайно, це служіння священне. До речі сказати, вже й у Церкві жінка не мовчить, оскільки співає на кліросі, нерідко виконує обов'язки читця, псаломщика. Жінка може вести недільну школу, курси катехизації, а, виходить, повної безмовності у відношенні жінки в Церкві немає.
– У літературі святих отців жінка часто називається джерелом спокуси, вмістищем гріха й ін. Здається, таке відношення до слабкої статі несправедливо укоренилося в парафіяльній свідомості...
– Джерелом спокуси, вмістищем гріха може бути і чоловік. Нам потрібно пам'ятати, що православ'я – монахолюбива віра. Ми зобов'язані монастирям просвітою, захистом своєї батьківщини. Ченці здавна втілювали все краще, що було в народі. Вони ж були і вчителями цього народу. Тому і література повчальна просочена аскетичним відношенням до життя. Може так вийти, що те, що жваво і корисно для живучих на самоті, може бути некорисним або неможливим для живучих у світі. Тому до духовної літератури потрібно підходити вибірково. Як говорили отці: «Обери собі читання». Воно повинно відповідати способові життя. Через недотримання цього важливого правила в церковному житті може виникнути перекіс убік жінконенависництва або святенництва.
– Усякий, кому траплялося бути в церкві на вінчанні, не міг не звернути увагу на слова апостола «Дружина так боїться свого чоловіка». Ними закінчується апостольське читання. Вони легше всього запам'ятовуються і найменше розуміються. Що має на увазі апостол?
– Євангеліє прийшло до нас із грецької культури. Мова філософії і високої поезії стала мовою Божественного Одкровення. Там, де в нас одне слово, у греків може бути два, три і більш. У нас, приміром, одне слово «народ», а в них може бути в залежності від контексту і «лаос», і «охлос», і «демос». Та ж історія зі словами любов, смерть, життя. Ці слова в греків багатозначні. Те ж стосується і слова «страх». У біблійне поняття «страх» вкладено дуже багато змістів. Тут і благоговіння, і слухняність, і просто тваринний жах, і пам'ять про те, кого боїшся, і багато іншого. Коли ми повторюємо слова апостола про страх дружини перед чоловіком, то ми маємо на увазі не страх слабкої істоти перед п'яним здорованем, а слухняність люблячої дружини своєму чоловіку як панові.
– Звучить якось занадто по-азіатськи... Для європейської свідомості, мабуть, навіть образливо.
– Коли ми не розуміємо тих або інших слів Писання, це говорить про те, що в нашому досвіді немає того, з чого народилися ці слова.
Якщо ми говоримо про християнський зміст відносин у шлюбі, то ми не повинні загравати із сучасним лібералізмом. До грішника доторкнися – він кричить, що шкіру деруть. Європейська свідомість ображається майже всім здоровим і природним. А чоловік є образ Христа, і дружина – образ Церкви, слухняної своєму Господові. Відносини чоловіка і дружини так само, як відносини Христа і Церкви, припускають слухняність, ієрархічність, але вони також припускають ніжність, турботу, жертовність, які є в цьому образі. Пам’ятаєте, ми говорили про ребро, що близько до серця? Жінці необхідно відчути себе в шлюбі як би на своєму законному місці, що наблизилася до серця чоловіка і сховалася від усіх. Якщо цей досвід вона переживе, для неї не буде образою вважати свого чоловіка паном і хазяїном. Вона з радістю назве його хоч падишахом, тому що відчує себе невід'ємною частиною його. Оскільки відносини в сучасних шлюбах найчастіше будуються на егоїзмі, то в такому холодному сімейному середовищі не народжуються подібні теплі почуття. Люди проживають ціле життя, жодного разу не відчувши себе дійсною дружиною або дійсним чоловіком.
– Але буває адже нерідко, що «пан і хазяїн», м'яко говорячи, «не тягне» на образ Христа... Що тоді?
– Боюся, до цієї виразки пластир не прикладеш. Ми живемо в епоху усе більшого падіння людини. Такі характерно чоловічі риси, як чесність, хоробрість, витривалість, вимиваються з життя з кожним поколінням. Для того, щоб бути улюбленим як пан, чоловік сам повинний любити дружину, як Христос любить Церкву, тобто жертовно, вірно, до кінця. Причому, думаю, що він повинний першим так любити свою дружину, і тоді жінка, створена Богом для любові, неодмінно відповість йому і вірністю, і подякою, і слухняністю. Починати треба з чоловіка.
– Ідеально! Але чи не здається Вам, отче, що слова ці відірвані від повсякденного життя?
– А ми саме і вторгаємося в область ідей. Ми формуємо ідеальні представлення людини про те або інше життєве явище, оскільки повсякденне життя керується саме ідеальними представленнями. Людина ніколи цілком не дотягає до ідеалу, на шляху до нього часто падає і помиляється, але саме наявністю ідеалу і його змістом мотивуються вчинки. Про людину і судити можна не тільки по справах, але і по прагненнях. Напевно, бруд навколишнього життя прямо зв'язаний з уявним брудом людських представлень про життя. Тому наші слова можуть здаватися занадто солодкими і незбутно високими, але в силу того, що це правда Божа, про неї потрібно говорити, її потрібно знати. Посіяне в людині насіння дасть згодом свої плоди, як би не здавалося це спочатку нереальним і далеким.
Автор
Тема: Про віру (Прочитано 597771 раз)