Релігія і моральність та їх взаємовідношення
Питання про моральне життя, як важливу умову в справі Богопізнання, а в кінцевому результаті – спасіння людини являється вкрай актуальним, до нього, власно зводиться вся християнська етика, яка, в свою чергу, і складає цілу науку, що називається Моральним богослів’ям. Тому ні жодна інша наука, ні мистецтво, які хоч і надають часткову етичну насолоду, не можуть надати нам того, що називається душевним миром, спокоєм совісті. Воно не вирішує для людини загадки життя, не звільняє грішника від докорів совісті і не дає нам тих благодатних духовно-лікувальних засобів, якими релігія підтримує і зміцнює людину в моральному житті. Моральне богослов’я займає одне із важливих місць серед інших богословських наук і має органічно споріднений зв’язок із ними. Так як призначення людини полягає в Богоуподібненні, яке набувається і стає доступним тільки тоді, коли при всіх складнощах і схильності людської природи до гріха серце людини повинне бути чистим для пізнання абсолютної моральності, якою володіє Бог: ”Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Мф.5,2). Умовою ж пізнання Бога являється морально-чисте, святе життя, життя, яке наслідує вчення Ісуса Христа, Його Євангеліє, Його приклад. Тому питання про взаємне відношення між релігією і моральністю складає одну зі складових і невід’ємних частин її органічної природи.
Релігія складає основу моральності. Релігія може бути уподіблена кореню рослини, а моральність – стовбуру і гілкам. Релігія дає живе живлення і повне освячення моральності. Історія людства свідчить, що з упадком релігійності занепадала і моральність. А без моральності релігія не може бути істинною. Тісний зв’язок релігії і моральності пояснюється близькою їх природою, присутністю в них однакових складових частин:
релігія має моральний характер, і моральність має релігійний характер; в релігії є елемент не тільки залежності, але і свободи (свобідного відношення людини до Бога), і в моральності є елемент не тільки свободи, але і залежності (тобто, залежності людини від волі Божої).
Психологічною основою релігії служить релігійне почуття, а моральною основою-основне моральне почуття. Релігійне почуття характеризується прагненням до безкінечного; моральне почуття-прагненням до істинно доброго. Кінцева мета релігійних прагнень-безпосереднє єднання з Богом, пошук шляхів спілкування з Ним3. Метою моральних прагнень є досягнення можливо богоподібного морального удосконалення, згідно заповіді Спасителя: “Будьте досконалі, як Отець наш Небесний Досконалим є” (Мф. 5, 48).
Однак релігія, з моральністю, знаходиться в такому тісному зв’язку, що розділити їх можливо лише тільки теоретично. В дійсності вони не роздільні. Їх взаємозв’язок поміж собою настільки органічно споріднений і догматично глибокий, що неможливо уявити ні релігії в її чистому вигляді без існування досконалої моральності, ні досконалої моральності без релігії. Тому вони існують разом: де немає останньої, там немає першої, як на те вказує святий апостол Іоан: ”Не люблячий брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?.. І друга заповідь, щоб люблячий любив брата свого” (Ін. 4, 20).
Таким чином, любов до ближнього чи брата є душею моральності, а любов до Бога – душею релігії. Звідси випливає наступне: моральність без релігії є деревом, відірваним від свого кореня; релігія ж без відповідної моральності – це дерево без плоду. В тих випадках, коли релігійні вимоги співпадають з моральними, коли останні отримують санкцію від релігії, релігійні начала стають більш могутнім мотивом для збереження моральних відношень між людьми і укріплення індивідуальної моральності, ніж мотиви суто моральні.
Справжнє бажання благочестивих людей, жити так, як приписує Церква, випливає із їх релігійно-природньої потреби душі. Для таких людей вищим щастям і вищим благом є виконання волі Божої як благочестям, так і добрим моральним життям. Виконуючи волю Божу, людина знаходиться у стані Богосинівства і благодатної приналежності до Церкви Божої. В цьому і полягає вище значення і мета людського життя. Бо Господь сказав: “Шукайте перш за все Царства Божого і правди Його” (Мф.6,33). Слід також зазначити, що людина, як вінець творіння, має сильне бажання морального добра і блага, в котрому має природну потребу.
Релігія забезпечує, оживляє і підсилює моральну відповідальність саме тим, що постійно нагадує людині: людських очей і суду ти можеш уникнути, але Божих – ніколи, бо будь-яку людину Бог приведе на свій праведний суд.
Таким чином, логічно стає зрозумілим, що нажаль моральна свідомість людини пошкоджена гріхом. Але для повернення того виду, в якому вона повинна була бути початково-чистою і непідкупною, - людині необхідна благодатна допомога Божа. І саме християнська релігія, а не будь-яка інша, пропонує нам найвищий зразок моральності,- ідеал Божественного страждання і Божественного прославлення, який явив людям для їх спасіння Ісус Христос.
дияк. Іван Кикуш
Автор
Тема: Загальновизнана мораль і мораль християнська (Прочитано 47473 раз)