Я дотримуюсь своєї позиції, якщо ти народився на Україні, то і говори українською. А якщо хочеш говорити російською то і їдь в Росію, якщо тобі не подобається твоя рідна мова то і відповідно і країну ти теж не любиш.
А от є люди які живуть на Україні і не люблять її мову і дітей не будуть вчити мови і традиції.
в нашому західному регіоні багато сіл яки абсолютно не розмовляють українською
а це Ви до чого тут приплели? Вони що, вимагають, щоб їхня мова стала другою, чи третьою, чи шостою.... чи першою, чи якоюсь там державною? Чи вони вимагають, аби їх дітей звільнили в школі від вивчення української, бо вони біднесенькі не годні її осилити? Не плутайте практику підтримки мови національних меншин із практикою підтримки російскими імперськими силами російської мови на територіях, які вони вважають своїми. Не годні осилити і не хочуть осилити українську мову одиниці.
Мені дуже не хотілось втручатись, але зачепило "за живе"...
Ви на це дивитесь з позиції мешканців Франківщини. Оскільки я виросла на Закарпатті і там з дитинства прищеплюють толерантне ставлення до інших націй, мов, релігій, то мене трохи дивує така позиція. Особливо шокують такі вислови:
якщо ти народився на Україні, то і говори українською. А якщо хочеш говорити російською то і їдь в Росію.
По-перше, багато людей народилось не на Україні. Просто, одного дня виявилось, що земля, на якій живуть вони і жило багато поколінь їх предків, тепер називається Україною. На різних територіях це ставалось в різний час - десь швидше, десь пізніше. Кажуть, що в Китаї одним з тяжких прокльонів вважалось таке : "щоб ти жив в епоху змін". Це якраз про тих людей. Вони не українці. Їх рідна мова не українська.(Маю на увазі не тільки росіян.) Чому вони мають залишати СВОЮ землю?!
На Закарпатті є багато німецьких (швабських), угорських, румунських населених пунктів, де практично НІХТО не говорить ні українською ні російською. За майже 50 років радянська влада не примусила цих людей говорити на чужій для них мові. Ви чекаєте, що незалежна Україна за неповних 20 досягне більшого?
Ілюстрація до теми. Вчора до мене заїжджав регіональний менеджер одної компанії (регіон - вся Західна Україна). Він між іншим поділився враженнями від візиту на Закарпаття. Згадав, як в магазині в якомусь селі намагався щось купити. Ніхто не міг його зрозуміти. За пару хвилин привели якусь дівчину, яка дуже повільно сказала:"Я немножко говорить по-русски."...
Тут мені ще пригадується розповідь моєї свекрухи, яка за радянських часів була на операції в Таліні. (Перепрошую, чесно не знаю як ця назва пишеться згідно нового українського правопису). Так от, коли вони в місті або магазині пробували заговорити російською - їх демонстративно ігнорували. Коли намагались порозумітись українською - сприймали цілком нормально. Не буду обговорювати причини такого ставлення, але сам факт показовий. Такий самий епізод був десь у 90-х у Львові. В магазині хтось намагався спілкуватись російською, а його вперто "не розуміли" і ігнорували. Мій тато, який був свідком цього, казав, що йому було дуже соромно за українців.
Так само соромно було мені вчора, коли по сусідству плюнули з вікна і трохи не попали в італійця, який в цей момент допомагав своїй дружині - українці виставляти рівень для фундаменту майбутньої веранди. Італієць не побачив, а я трохи крізь землю не провалилась.
Для мене ці випадки незрівняні, бо плювали від безкультурності, але не навмисно. А ігнорували (читай - принижували) від "свідомої" безкультурності.
На Закарпатті вважається хорошим тоном відповідати на мові, якою з тобою заговорили. Якщо ти її знаєш, звичайно. Але при цьому вимагається знати мову батьків. Коли я дитиною приїжджала до родичів у село, то мені дорікали, що не говорю з ними "по-нашому". Тобто по-закарпатськи, русИнською. Останнім часом я схиляюсь до думки, що це не діалект української, не суржик. Це окрема гілка розвитку старословянської, мови Київської Русі. Закарпаття стало частиною Угорського королівства ще в кінці 13 сторіччя і стало Україною після Другої світової війни. За цей час населення не асимілювалось, не втратило свою мову (хоча багато іншомовних слів запозичило). Більше того, не всі знають, що більшість "україномовного" населення Закарпаття при перепису назвала себе русинами, а не українцями. Правда, радянська влада це швидко виправила.
а це Ви до чого тут приплели? Вони що, вимагають, щоб їхня мова стала другою, чи третьою, чи шостою.... чи першою, чи якоюсь там державною? Чи вони вимагають, аби їх дітей звільнили в школі від вивчення української, бо вони біднесенькі не годні її осилити?
На даний момент вони вимагають автономії і регіональних мов для усіх меншин. Більш радикальні - незалежності або приєднання до "історичної батьківщини": румуни - до Румунії, словаки - до Словаччини, угорці - до Угорщини, німці, вочевидь, створять анклави. А такі зневажливі фрази любові до України і українців не додають. Багато хто забуває, що дія викликає протидію. І в політиці протидія не дорівнює дії, а пропорційна до амбіцій вождів.
Тут правильно хтось писав - мову не можна навязувати, бути українцем не примусиш. Націю треба терпляче виховувати з повагою до іншомовних, інакше думаючих і просто інакших.
Люся, Вам, можливо, тяжко в це повірити, але деякі неприємні нам речі стаються без тайної чи явної участі Російського імперіалізму.
Автор
Тема: Українська мова- проблема реальна чи надумана (Прочитано 422384 раз)