Загострені війною і дедалі більше зростаючі срачі у пабліках і каналах на тему "Перестаньте писать про мову акупанта! Пасматрітє відєо с фронта. Там всє байци па русскі разгаваривают..." навело мене на думку, що таки потрібно про це написати.
Може Гуглу сподобається моя цитата і відносно немала кількість людей її прочитає.
Справа у тому, що в даний момент (тобто останні 8 років) для українського суспільства, української нації проріс новий "паросток", що реально об'єднує нас в націю. Цей паросток - європейський вибір.
Ми всі, хто входить і ті відсотки, що значно перевищують 60, а то і 75%, незалежно від національності, культури, віросповідання, об'єднані прагненням жити краще і за певними правилами. За переважання загальнолюдських цінностей над партійними чи ідейними.
І ніби виглядає, що все супер. Є країна, з населенням яке монолітне у своєму прагненні.
Але по перше, така ситуація існує ВСЬОГО менше 10-ти років! По друге, не факт, що така ситуація проіснує ще хоча б 10 років.
Згадайте, що саме через те, що наші "брати" відчули, що з'явилася для них серйозна загроза, що могла зруйнувати їх кількасотлітні плани щодо нашого загарбання, у вирішальний момент були змушені "відкрити карти", щоб зірвати процес євроінтеграції.
Ну а через 10 років можуть і в середині Європи пройти такі процеси, після яких навіть 10 % українців не будуть туди хотіти.
То що ж тоді залишиться? Що тоді буде робити нас однією нацією, яка не мислить себе інакше ніж в одній країні з назвою Україна.
Чесно кажучи, ніщо не об'єднуватиме людей , які нині сидять в одному окопі, коли для одного з них українська культура, українські традиції і українська мова є ВСІМ, а для іншого "ми всю жизнь так разгаварівалі і ви нас нє будєтє учіть..."
Для україномовного українця, життя у державі, якою була та й до нині залишається Україна у великих містах сходу і півдня ДУЖЕ МАЛО ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ від життя скажімо у Польщі чи Португалії, США чи Канаді.
Так, ти собі в дома і в сімейному колі розмовляєш українською, але у магазині, перукарні, чи будь де до тебе будуть звертатися російською та ще й крутити носом від одного лише почутого українського слова. Ти почуваєшся не як у своїй країні.
Допоки наші "язикаті" співгромадяни не усвідомлять, що лише мова понад 300 років не дає кацапам знищити нас як націю, доти їх подвиги і смерті в окопах - гівно варті!
Кому треба доказів - подивіться на українців що живуть у кацапщині. Не маючи власної держави, вони перетворилися на якийсь сурогат. Вони самі не знають хто вони і для чого. Вони або підтримують вбивство своїх соплеменникі, або їм просто байдуже.
Подивіться на білорусів, які просрали мову і просрали державу, а пройдуть ще кілька років і будуть про них згадувати як нині про етрусків згадують (щось таке колись було, але що, де, коли - точно ніхто не знає та й мало кому то цікаве).
Невеликі шанси на існування матиме Україна, якщо допустити оту таку бажану кацапам "двомовність як у Канаді". А якщо не існуватиме, то який сенс було її боронити. Жити манкуртом можна у будь якій точці світу. І навіть ситно жити. Ба навіть традиції там зберігати. Національні школи, музеї , гуртки робити.
Але бо бані тоті всі гуртки будуть, коли вже не існуватиме держави Україна.
За 2 покоління все тупо вмре.
От така вона, важливість української мови. Таке її значення.
Автор
Тема: Українська мова- проблема реальна чи надумана (Прочитано 422590 раз)