Прочитала согодні таку статтю
Часто "двомовні" друзі мене як, усе-таки, лінгвіста, запитують: "Якою мовою має розмовляти наша дитина в українських невизначених мовних реаліях?" Декому відповідаю просто: хай вчить українську в школі, а російську вивчить і так. Декому кажу: "Російську вчіть, тільки як іноземну, бо недовго їй ще бути в Україні." При цьому посміхаюся, звісно, недвозначно.
Для мене особисто це питання навіть не питання, бо "В Україні – українською!".
Але от нещодавно перед моїм двомовним другом ця, з дозволу, проблема постала - якою є. Дружина в нього теж двомовна, як і містечко, в яке його закинули після навчання. І мені вперше довелося серйозно аргументувати (і це в Україні ж!), чому "українською прикольніше".
Пояснює природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, знайомить із характером людей, зі суспільством, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; вводить у народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик; дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких не міг би дати дитині жоден філософ
Не обійшлося, звісно, без патріотичної бесіди. Мовляв: "Як це, в Україні будеш вчити дитину російської?", "Ти хочеш, аби твоя дочка чи син ідентифікували себе росіянами і таким бачили їх збоку?". Проте всього цього було недостатньо. Другові був важливий практичний бік питання: "Як дитині буде зручніше?". Звісно, я пояснив йому, що в нас і в школах, і в університетах викладають українською. На що він посміявся, згадуючи свій досвід, і сказав: "Невже?".
Тоді я спробував пояснити йому все з наукового погляду. Мовляв, кожна дитина повинна вчитись мови того народу, до якого вона належить і тієї держави, в якій живе. Для переконливості зачитав уривок із праці К. Д. Ушинського "Рідне слово", який свого часу вивчив напам'ять:
"У мові одухотворяється весь народ і вся його Батьківщина. В ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі і грози - весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої Батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу."
Пояснюю, що мова - то не просто набір слів, а справжній-таки етнокод, який писався сотні й сотні років. У цьому коді - досвід нороду. Тому дитина краще буде розуміти світ навколо неї. Через те й важливо вчити українця - української, а росіянина - російської. Тобто вчити треба рідною. А вже потім, коли дитина захоче поринути в інші культури і досвіди - вчити іноземної. Як крайній аргумент, знову ж таки, цитую Ушинського і подумки дякую, що колись мене змусили його вивчити:
"Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно знайомить її з характером людей, що її оточують, з суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; воно вводить ї народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик; воно, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ."
Не вважаю, що саме я його переконав, але тепер, через два роки, і він, і його дружина розмовляють лише українською. А маленький син мого друга називає його "тато".
Відповідь від: 02 Жовтня 2012, 18:33:26
От і думаю - як же нам найкраще мотивувати наших російськомовних громадян. Доказувати,що мову треба любити і поважати тим, хто все життя ромовляє російською - марно. Вона для них рідна. Захищаючи мову із слюною на губах, ми викликаємо у них зворотню реакцію - ту ж агресивну потребу захищати "родной язик".
"Як це, в Україні будеш вчити дитину російської?", "Ти хочеш, аби твоя дочка чи син ідентифікували себе росіянами і таким бачили їх збоку?".
Наші російськомовні українці ідентифікують себе таки українцями. Тому це також не аргумент.
Розмови про національні цінності їм далекі - їм ближча економіка та елементарна зручність.
Може таки спобувати 1) розвінчати казочку про те, що мова - то штучно видумана галичанами, а істинна українська - то російська. До речі - російська не менший суржик ніж наша
сучасна українська. 2) якось допомогти адаптуватися їм самим і їхнім дітям до періоду переходуповернення до істинних мовних джерел. Можливо, все-таки не так різко "видавлювати" язик, як робити більше кроків,
щоб розмовляти саме мовою стало зручно, корисно і престижно. От можете мене закопати ногами, але як на мене - було б непогано, щоб діти у молодших класах чули\вивчали російську мову. Бо все одно вони дивляться російськомовні мультики(ну, і спраді, україномовні ми уже всі передивились, а радянські таки мали свою позитивну мораль). А потім приходиться на кожному кроці виправляти промінцю перековеркані слова, які вона пробує повторяти за мультяшними героями. Все таки ця мова нічим не гірша за інші інозмні. А російськомовному населенню буде як бонус
Автор
Тема: Українська мова- проблема реальна чи надумана (Прочитано 422602 раз)