Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Azazello]

   Іван Коваленко
       
       Джерело

Отак воно усе й пішло,
Що на початку було Слово,
Тоді на світ з’явилась Мова,
Назвімо третім – Джерело.

Ви не дивуйтесь!
Все, як треба,
Була такою воля Неба:
Сам Бог послав нам цей струмок,
Що став володарем думок.

Людина в світі б не жила,
Коли б не мала Джерела –

Джерела наснаги,
Джерела відваги,
Джерела натхнень,
Джерела пісень,
Джерела всіх знань,
Джерела кохань,
Джерела тепла,
Віри джерела.

Отак усе життя й пройшло,
Все до ладу, усе, як треба,
Була такою воля Неба –
Знайшов своє я Джерело.

І джерело це – Україна,
Вона не вмре і не загине,
Не знищать підступи і зло
Святе і чисте Д ж е р е л о!

     Ріка і джерело (Байка)

Недавно все оце було:
Текла собі Ріка, широка й повноводна,
А оддалік дзюрчало Джерело, –
Вода була у ньому чиста і холодна.

І люди, як хотіли пить,
То мали звичку,
Минувши Річку,
Іти до Джерела, щоб спрагу
вдовольнить.

Ріка
Лютує, піниться, на люд все наріка:
„Ну і чого вони всі йдуть туди?
У мене на півсвіту вистачить води,
А вони воду п’ють з нікчемного струмка!”
(Вода ж у річці тій брудна дуже була!..)

Мораль?
Нащо шукать мораль,
На це і часу жаль, –
Шукайте краще Джерела!

[Ne-TA]

Осінь зачекалась листопада.
Він казав, що прийде зовсім скоро.
А вона закохана і рада.
Стала красивіша, ніж учора

Там, на небі, синьо-синя гама.
Вона стала просто красивіша.
Серце осені – з багряними краями,
І якась пожовкла й горда тиша.

Осінь так чекала листопаду,
Що здіймалась вітром і летіла.
З неба листя золотаве мовчки пада.
Але їй нема до того діла.

Бо закохана і наша мила осінь
Вже дощем не плаче і туманом
З неба бачила,
Що листопад її – в дорозі.
Він спішить
Бо зачекалася кохана…

_____________________________

А я ішла по жовтим килимам
По золотим, червоним і багряним.
Я – осінь. Іній сизий по дахам.
Я – осінь золота з легким туманом.
Із літом бабиним у промені тепла.
Я з листя щедра, міцно сплетена корона.
З кленового…
Далеко забрела.
А небо, кольору волошок. Й трохи льону.
Таке блакитне. Я його люблю.
Таке високе… Як не милуватись?
Із листя щось сплету… Ні, постелю!
Щоб бачили, що осінь – то є радість.
Що осінь – то у розкоші ліси
Я сяю в краплях, наче в діамантах.
Я – осінь, сповнена звичайної краси…
Тієї, що багатств найбільших варта.

[yurko]

Мені вірш зразу навіяв подібнісь на цей

Осень это сны листопада,
Нет, не надо слов, не надо,
Осень и любовь ходят рядом,
Где-то рядом, с нами рядом.

Думаю впізнали 

[Ne-TA]

Молодчина, Юрчику!
А я думала, що віршики ніхто не читає +1

[yurko]

Та ні. То багато хто читає. Всі теми так. Просто не всі відчувають потребу висловитися. А я часто відчуваю 

[BanderiveC]

А це слова Розенбаума, як на мене - просто ідеальні слова про осінь....

На ковре из жёлтых листьев
В платьице простом,
Из подаренного ветром крепдешина,
Танцевала в подворотне осень вальс-бостон,
Отлетал тёплый день и хрипло пел саксофон.
И со всей округи люди приходили к нам,
И со всех окрестных крыш слетались птицы,
Танцовщице золотой захлопав крыльями,
Как давно, как давно звучала музыка там.

Как часто вижу я сон, мой удивительный сон
В котором осень нам танцует вальс-бостон.
Там листья падают вниз, пластинки крутится диск,
Не уходи, побудь со мной, ты мой каприз.
Как часто вижу я сон, мой удивительный сон
В котором осень нам танцует вальс-бостон.

Опьянев от наслажденья, о годах забыв,
Старый дом, давно влюбленный в свою юность,
Всеми стенами качался, окна отворив,
И всем тем, кто в нём жил, он это чудо дарил.
А когда затихли звуки в сумраке ночном,
Всё имеет свой конец, своё начало,
Загрустив, всплакнула осень маленьким дождём,
Ах, как жаль этот вальс, как хорошо было в нём.

Как часто вижу я сон, мой удивительный сон
В котором осень нам танцует вальс-бостон.
Там листья падают вниз, пластинки крутится диск,
Не уходи, побудь со мной, ты мой каприз.
Как часто вижу я сон, мой удивительный сон
В котором осень нам танцует вальс-бостон.

Как часто вижу я сон, мой удивительный сон
В котором осень нам танцует вальс-бостон.
Там листья падают вниз, пластинки крутится диск,
Не уходи, побудь со мной, ты мой каприз.
Как часто вижу я сон, мой удивительный сон
В котором осень нам танцует вальс-бостон.

[Ne-TA]

Опьянев от наслажденья, о годах забыв,
Старый дом, давно влюбленный в свою юность,
Всеми стенами качался, окна отворив,
И всем тем, кто в нём жил, он это чудо дарил.
А когда затихли звуки в сумраке ночном,
Всё имеет свой конец, своё начало,
Загрустив, всплакнула осень маленьким дождём,
Ах, как жаль этот вальс, как хорошо было в нём.

Частенько чула як цитують ці слово. Дійсно класно!!!!!!