Он машиністи йдуть
Старі гурбою.
Чи справляться вони
Із вантажем,
Що на вокзалі
Розілявсь рікою.
І стоїмо...
Вагони не нові
І вікна сірі
Сумнів навівають.
Хіба лиш вивіска
Гласить (як в суднім дні):
«Спіши, сідай,
Рушай з нами до раю!»
Дивлюся
На закопчене шассі -
І навіть рельси
Не внушають віри,
У поїзд цей
З нас сядуть не усі,
Хоча вагони
Здуті в нім не в міру.
реалістично, клас!!! )))) Це ваше?
Відповідь від: 22 Березня 2010, 23:52:12
Десять.
Десять кіл і десять заметілей,
Десять шрамів незагоєних на тілі.
Десять днів із привидами в небі,
Десять шовкових стрічок на жовтім крепі.
Десять порухів очей німого стану,
Десять водних бродів літеплої ванни,
Десять слів колись несказаних й зашитих
У полу старої латаної свити.
______________________________________
Ліхтар.
Ліхтар, як всевидюще око,
На вітрі блимає. Куди
Я йду? І крок за кроком
Через дощі, через вітри.
Спинюсь, запалю. Добре б завтра
Покинуть звичку цю, проте
Цей вогник цигарковий - ватра,
Коли в душі зима мете.
Бордюри, люди, тротуари
І довгі тіні восени.
Я написала б мемуари -
Дівоча пам’ять. Ясени -
Я не любила їх ніколи,
Бо надто вогко біля них.
І з рюкзаками йдуть до школи
Не мої дочки та сини.
Але і я , мов той школярик,
І кожний день мені урок.
На вітрі блимає ліхтарик.
Куди я йду за кроком крок?
_______________________________
Зустрілися два серця на порозі,
Два погляди здивовані й щасливі.
Одні сліди лишились на дорозі,
А другі - на життєвій довгій ниві.
Це мати свого сина зустрічала
З чужих країн і незнайомих далей.
Заплакавши , йому в обійми впала,
Простивши всі тривоги і печалі.
“Не плачте , мамо , я прийшов , я вдома,
Я більше вже нікуди не поїду,” -
А в голосі нечувана утома
І хрипота шаленства цього світу.
_______________________________
Тече вода, не знає супокою,
Тече вода між каменями гір.
Пливу човном без весел за юрбою,
А з неба щедро світить Альтаїр.
Росте трава. Земля тамує спрагу
Земельним соком, зрошує роса.
Росте душа під сонця жовтим стягом
Удалину, як шляху полоса.
Живуть світи і пишуть мемуари,
Вмирають і народжуються знов
На берегах Дніпра або Луари,
І кажуть: «Guten tag!», чи: «Будь здоров!»
Чи вірять Крішні, ганять Заратустру,
Чи у нірвану з Буддою летять.
Вдягають на чоло корону, хустку,
І учать на дванадцять чи на п’ять.
Малюють дощ чи кольорові ґулі,
Співають про героїв у піснях.
По суті, в’язні всі цієї кулі,
Що має вісь і крутиться по днях.