Проте вивезенням та утилізацією відходів займаються переважно комунальні підприємства, роблячи це вкрай неефективно та примудряючись красти до 50% коштів, які ми викладаємо з власної кишені за вивіз сміття. З приходом нової влади вкрай корумпований ринок комунальних послуг загалом та відходів зокрема переформатується в сенсі спрямування хабарів, але аж ніяк не якості послуг. Смердючі купи відходів і далі залишаються буденним явищем для більшості українців.
Брудні рокіровки
Експерти стверджують, що обсяги ринку вивезення сміття просто астрономічні. В Україні щонайменше 400 міст, яким потрібно будувати свої сміттєпереробні заводи, і принаймні 700 міст, що мають постійні проблеми з вивезенням відходів.
Поголовна зміна влади на всіх рівнях, яку терміново провела команда нового президента, торкнулася й давно розподіленого ринку сміття. «Мій знайомий із сусіднього міста, який працює в райадміністрації, розповів, що новий голова райадміністрації, щойно приїхавши, одразу викликав головного комунальника і поставив жорстку умову: або відкат за спокійну роботу збільшується вдвічі, або влаштовуємо тендер, – розповідає Микола Петрович, екс-заступник мера міста К. Полтавської області. – Гроші буквально за два дні знайшлися».
У деяких містах спрацювала інша схема. «У місті Л. Херсонської області приватна компанія прийшла до мера, – продовжує Микола Петрович. – Занесли (хабара. – Ред.), комунальників турнули, всіх звільнили, майно за смішні гроші продали комерсантам. Але місто нічого не виграло. Ті красунчики, які щойно стали монополістами, одразу підняли вдвічі ціни на свої послуги. Суд триває досі». До речі, схожий випадок стався у Борисполі (Київська область), де також триває судова тяганина між муніципалітетом і комерційною фірмою, яка за підозрілих обставин заволоділа звалищем і різко підвищила ціну на скидання відходів.
Вивезення сміття, згідно з чинним законодавством, належить до виключної компетенції муніципалітетів. Але в цих муніципалітетах рівень менеджменту не просто низький, він майже відсутній. «Красти гроші вони вміють прекрасно, але заробляти по-чесному на цьому – зась, – стверджує Олександр Затолокін, директор Центру муніципального менеджменту. – Немає жодного контролю за муніципалітетом, відсутня комунальна економіка як така. Головне – чиновники цих грошей і не хочуть заробляти, бо красти, хай і дріб’язок, простіше».
Саме через цю корупційну складову за сміттєвий ринок розгортається жорстока боротьба. У неофіційних розмовах чиновники багатьох муніципалітетів стверджують: навіть якщо місцева влада лояльна до Партії регіонів, це не вберігає її від переділу коштів. Уже стало практикою, коли до міста приїздить замість старого кадру з Партії регіонів такий самий регіонал, він одразу відсуває від «кормушки» всі креатури екс-керівництва.
Ходять чутки, що в більшості міст Східної України вже змінено чи буде змінено незабаром не тільки керівників відповідних управлінь, а й компанії, що обслуговують ринок. Йдеться про 70% міст Луганщини, зокрема Антрацит і Ровеньки; а також про Харківщину, Сумщину, Дніпропетровщину, Запорізьку область тощо.
«Тільки-но прийшов новий мер (у місті співрозмовника вибори міського голови відбулися в березні. – Ред.), наше підприємство одразу почали «рвати», – розповідає Юрій Литвиненко, директор комунального підприємства з вивезення сміття у місті Дніпродзержинську (Дніпропетровська область). – Наші обсяги почали віддавати приватникам, які були на «прикормці» мерії. Наприклад, радникові мера просто так подарували територію трьох ЖЕКів для вивезення сміття. Зрозуміло, без будь-якого тендера чи конкурсу».
«Назріває досить небезпечна тенденція, – розповідає чиновник, який просив не називати його імені. – Комунальники та близькі до них структури потайки створюють приватні підприємства з вивезення сміття, потім домовляються з місцевим керівництвом і займають місце свого комунального попередника. У 90% випадків вони за півціни скуповують майно та ресурси комунальників. Але працюють так само неефективно, активно заважаючи приходу на цей ринок не тільки західного, а й українського капіталу, який хотів би заробляти на цій галузі чесні гроші. При цьому вони встановлюють за свої послуги вдвічі-тричі вищу ціну. Різниця осідає в кишенях чиновників, які покривають ці оборудки та не звертають уваги на якість послуг. Є ще більш вражаючі випадки, коли інвесторів просто виживають, а їхнє майно відбирають».
Бізнес-плани комунальних підприємств узгоджує місцева влада. «Колись запитав у Анатолія Голубченка (перший заступник мера Києва, курирує Головне управління комунального господарства. – Ред.): «Ви можете мені покласти на стіл бізнес-плани комунальних підприємств на наступний рік? – пригадує Олександр Затолокін. – Як вони можуть бути планово збитковими, якщо вони надають послуги населенню й отримують за це гроші? А збитки їм хто планує?» На ці запитання я не можу знайти відповідей ось уже понад 15 років».
Одними з найбільших корупціонерів на ринку сміття є ЖЕКи, що намагаються не віддавати вивезення сміття на відкуп ані комунальникам, ані приватникам. «Схема тут дуже проста, – розповідає Юрій Литвиненко. – ЖЕК включає у квартплату завищену ціну за вивезення відходів і декларує завищені обсяги порівняно з тими, які вони фізично здатні вивезти. Насправді вивозиться лише третина заявленого, а гроші осідають у кишенях чиновників. Найголовніше, що відстежувати цю схему майже нереально».
Екологи за викликом
Сміттєва корупція ледь не призвела до масових заворушень у Бережанах Тернопільської області. «Тернопіль захлинається від сміття, – розповідає екс-мер Бережан Зеновій Мігоцький. – Їхня влада уклала договір із Калушем, що саме туди їздитимуть їхні сміттєвози – там є потреба засипати старі шахти. Але вони їдуть на наше сміттєзвалище, викидають туди свої відходи нелегально, а потім спокійно повертаються до Тернополя, ніби вони побували аж у Калуші, до якого ще сто з гаком кілометрів. Сміття здихалися – заощадили кілька сотень літрів пального. На додачу до власних проблем ще й із Тернополя нам такий гостинець». Тепер уже діючий мер Бережан Степан Токарський вирішив припинити таке неподобство. Це ледь не закінчилося розправою – від рук водіїв сміттєвозів його врятувала міліція.
Зазвичай, на переконання експертів із комунального ринку, чиновники блокують прийняття інвестиційних проектів з утилізації та вивезення відходів. До того ж часто вдаються до відверто кримінальних методів.
Справжня детективна історія розігралася в місті К. Полтавської області під час каденції вже згадуваного Миколи Петровича, коли він захотів вирішити сміттєву проблему. Оголосив про тендер на побудову сміттєпереробного заводу, який виграла французька компанія, що запропонувала найкращі умови для міста. Було домовлено на паях використовувати міське звалище. Вивезення сміття на 40% залишалося за місцевим Спецкомунтрансом, бо компанія не могла забезпечити вивозу всіх відходів своїми силами.
«Керівник мого комунального управління був проти і тендера, і заводу, і французів, – пригадує Микола Петрович. – Бо раніше в нас питання простенько вирішувалося. На початку року він «заносив» мерові й спокійно собі працював. Те, що сміття по три тижні не вивозилося, нікого не хвилювало. І ось тепер він залишився без діла».
Буквально за два тижні після початку роботи французів у сусідньому селі селяни почали бунтувати, мовляв, ми проти звалища, попри те що до цього 15 років поспіль мирилися з його існуванням. «Події, що називається, покотилися по накатаній, – розповідає Микола Петрович. – Провели громадські слухання, а вже за три дні хлопці з вилами перекрили єдину дорогу до звалища й почали розвертати не тільки сміттєвози, а й машини, що везли матеріали для заводу, який мали почати будувати. На жодні переговори йти не хотіли. Через місяць французи розірвали контракт і пішли». Вже звільнившись із роботи у мерії, Микола Петрович дізнався, що і громадські слухання, і селянські бунти проплатило керівництво місцевого Спецкомунтрансу, бо там не бажали втрачати своїх прибутків.
Дикий випадок трапився в місті С. Луганської області, про який Тижню розповів колишній активіст місцевої екологічної організації. Одна з головних проблем міста – кошмарний стан екології через металургійний комбінат та купи сміття у дворах і на вулицях, які нікому вивозити. Екологи намагалися змусити місцеву владу бодай щось змінити у цій ситуації. Зміни настали після чергових виборів до місцевої ради, новий склад якої прийняв рішення здобувати новий сміттєпереробний завод, але керівництво екологічної організації раптом виступило проти. Почалися пікети, страйки, було розгорнуто цілу кампанію проти заводу аж до збору підписів проти будівництва. «Що нам тільки не казали керівники, – пригадує екс-активіст. – І те, що, мовляв, від спалювання сміття буде ще гірше, і те, скільки народних грошей на цьому вкрадуть тощо. І тільки потім, коли від будівництва заводу відмовилися, виявилося, що кампанію фінансувала команда мера, який контролював комунальне підприємство, котре вивозило сміття і заробляло гроші на тому, що тихцем утилізувало за півціни відходи на сміттєвому заводі в сусідньому районі».
Окрема проблема – стихійні звалища. Скільки їх по всій Україні, точно сказати не може ніхто. Тим часом спритні ділки перетворюють їх на Ельдорадо і нерідко є причетними до появи таких стихійних звалищ. «Наприклад, приватна компанія вивозить сміття за ціною 25 грн за 1 м3, – зазначає Юрій Литвиненко. – А на ліквідацію звалищ їм виділяють 65–70 грн за той самий кубометр. Зрозуміло, що ці фірми платять відкат чиновникам, які розподіляють «екологічні» гроші».
Тож складається враження, що Україна потопає у смітті не стільки внаслідок браку коштів, а тому, що їх значно більше, ніж ними можуть розпорядитись муніципалітети, які не хочуть вирішувати ці проблеми, позаяк заробляють на смітті чималі «ліві» гроші. Адже зникне проблема – зникнуть прибутки.