Чим Косівщина так схожа на Косово або випадковостей не буває Хто у нас в країні не любить на халяву позбирати гриби, чи просто подихати свіжим повітрям у буковому чи то смерековому лісі?
А хто хоче порухати м’яким місцем заради збереження такої можливості? Особливо ті, на кого покладені такі функції? Червонійте, працівники Мінприроди та Адміністрації Президента, а Держкомлісгосп, батько наших лісів, хай зеленіє...
Все почалося у 2002 році з часу підписання колишнім президентом Леонідом Кучмою Указу „Про створення національного природного парку Гуцульщина” на території Косівського району Івано-Франківської області, площею трохи більше 30000 га. Насправді - крапля в морі....
Для кого крапля, а для кого - більмо. Виявилось, що частину земель лісового фонду, яка мала відійти до парку, надано у оренду депутатам-лісозаготівникам, а ще на частині розташувалось мисливське господарство. Протягом наступних півроку з моменту створення парк мав отримати акт на право користування землею, але потужне варварське лісове лоббі та повна безвідповідальність чиновників регіонального і національного рівнів зробили все можливе для того, щоб новостворений об’єкт природно-заповідного фонду його не отримав.
Годі говорити, що налякані затуркані селяни більше схильні слухати свого сусіда лісоруба, аніж голос розуму та цікавитись законодавством. В результаті багато селищних рад просто анулювали своє попереднє погодження, і парк став існувати тільки на папері.
Варто зазначити, що згідно з чинним законодавством, частина земель передається у постійне користування, частина – залишається у землекористувачів і як показує практика формально належить парку. Так от, враховуючи густонаселеність цього регіону, всього приблизно 25 % віддали власне парку, а на іншій території продовжують хазяйнувати продажні та цинічні лісники.
Вбачаючи в образі парку основну перепону для лісозаготівлі, косівські депутати-плаксії домоглися за час його існування більше 20 перевірок (!) на дотримання ним лісового законодавства (так нічого й не знайшли).
Цікаво, хоч одне лісогосподарство в цій країні так перевіряли? Я думаю після першої ж треба буде пересадити щонайменше половину лісників.
На працівників НПП „Гуцульщини” постійно чиниться тиск, були спроби підпалу приміщення. Умисно спалювалися ділянки лісу. Проведено було навіть референдум у Косовському районі щодо доцільності існування самого парку (окрема тема)! Слава Богу ... референдум не відбувся як через свою незаконність, так і через низьку явку „виборців”. Хай би ці косівські дармоїди-депутати займалися соціальними питаннями, облаштовували туристичну інфраструктуру разом з нацпарком. Однак, вони лише хочуть цинічно й нахабно роздерибанити ліс, мотивуючи це тим, що „донєцкіе” все вкрадуть скоріше за них.
Проводилось вже безліч нарад, ініційованих Мінприроди, Кабінетом Міністрів України та Івано-Франківською обласною державною адміністрацією. Накладались протести прокуратур та виносились рішення судів щодо незаконності рішень сілких рад про відмову у погодженні відведення землі нацпарку, сотні звернень від громадян та громадських організацій....І все це триває вже майже 6 років....
Та хоч ти трісни! Косівська районна та селищні ради в особі окремих депутатів і далі продовжують робити все можливе для того, щоб парк не відбувся. Пишуть доноси та звинувачувальні записки у вищі інстанції з вимогою знищити всю дирекцію та сам нацпарк як такий....
В результаті:
- парк як землі не мав, так і не має;
- ліс як пиляли, так і пиляють;
- як полювали, так і полюють
- жодного чиновника та депутата не притягнуто до відповідальності за відверте невиконання законів України та Указу Президента країни про створення національного природного парку.
На останок – декілька слів про місцеве населення. Що можна сказати? Відсутність свідомості та повна безграмотність і сліпота у тій сфері, яка б мала бути однією з найпровідніших на батькіщині фестивалю „Шешори”. Чому? Мабуть, розучились відчувати господарями на власній землі... Прикро...
P.S. Вся надія на те, що якийсь косівській депутат на повній швидкості переїде дорогу Яценюку...
Наталя Шевченко, вільний журналіст "ХайВей"
h.ua
Відповідь від: 21 Лютого 2008, 17:18:10
Не пхайте язик у мову. Негігієнічно....У Криму, на міській площі, з неприхованою люттю дубасять телевізори за те, що вони „вєщают” державною мовою...
З найвищих державних трибун російською мовою талдичать, що „ідьот ущємлєніє” російської мови. Включаються і економічні важелі боротьби проти мови: україномовні книги, газети, мовляв, не користуються попитом, вони збиткові. Кінопрокат втратить, якщо кінофільми будуть дубльовані українською. Підводять навіть „теоретичне” підґрунтя з застосуванням чи то теорії мови, чи то філософських трактатів і навіть з чисто абсурдними, (чи єхидно- іронічними) пропозиціями: «Если там кому-то очень хочется вот так, быстро и споро, всю Украину перевести на украинский язык - так почему у нас до сих пор еще Николай Басков поет на русском? Почему песни Киркорова на всех (!?) украинских телеканалах звучат без перевода? Немедленно найти дублеров! Пугачева в Украине должна петь на украинском! А украинских певцов, поющих на иностранном языке - подвергнуть всеобщему презрению. Это касается, в первую очередь, Ирины Билык, Таисии Повалий, Дмитра Зиброва, Гарика Кричевського”. І стверджують, що в уряді „сідят дуракі”. Від хуліганства вуличного - до хуліганства витонченого. І все - проти мови.
Ніде правди діти, не всі переклади кінофільмів зроблені кваліфіковано, багато браку у цьому є. Але чому ніхто не оголошував передстрайкову ситуацію у ті часи (на початку дев”яностих), коли іноземні фільми дублювалися востократ тупіше перекладачами з дебільними голосами, без натяку на інтонацію чи ще якісь тонкощі мови? Правда - російською. Не сумніваюся, якби таке тоді робили українською - ґвалт був би надзвичайний. Не сумніваюся також, що скоро дублювання українською будуть більш професійними. На все потрібен час.
До речі, коли дублювання зроблено нормально, - нема проблем з відвідувачами кінотеатрів, українська мова на їх кількість не впливає негативно. Скоріше - навпаки. От, наприклад, компанія „Бі Енд Ейч” повідомляє, що по Україні здійснено прокат 57 копій кінофільму ”Так, ні, не знаю” дубльованих українською мовою. Першого дня прокату їх відвідали 20567 глядачів, що є рекордом. А в славетному місті Донецьку, в кінотеатрі імені Шевченка кінофільм цей фільм відвідали - 14 лютого 438 глядачів, а 18-го - 1146. Здавалось би, там, у російськомовному місті, після першого дня перегляду кінофільму, дубльованого українською мовою, кількість глядачів, за логікою деяких теоретиків від дублювання, мала б зменшитися. А виходить зовсім навпаки. І чомусь у тому таки Донецьку ніхто не страйкував, не плакав, що громадян української держави примусили дивитися фільм, дубльований державною мовою. І не кричали : ґвалт, „ізнасіловалі!”.
А щодо кінофільмів, випущених за часів СРСР, згоден, їх можна і б не дублювати. Але сучасні російські, - як і інші іноземні. Бо треба захищати свій інформаційний простір. Він і так вже майже програний. Проаналізуйте всі святкові телепередачі - від Нового Року до Нового Року. Суцільна російська попса. Часом, правда, як гості у чужому краю, можуть вигулькнути й наші виконавці.
Якщо держава не захищає свій інформаційний простір, вона приречена стати придатком цієї держави чи держав, які цей простір опанували (завоювали). Мова завжди була і залишиться однією із складових державності. Тому й точиться така запекла боротьба проти неї.
Чому саме зараз так активізувалися „ защітнікі” російської мови в Україні? Та тому, здається, що поступила команда „Фас!” у вигляді повчання як трактувати свою історію, помахування ракетною дубинкою та наближенням Сєвєродонецька-2. Там, можна не сумніватися, буде гучне голосіння по „нещасній російській мові” в Україні, будуть пропозиції наслідувати приклад Косово - нові „пісуари” та таке інше.
мстислав зятковський, вільний журналіст "ХайВей"
Відповідь від: 21 Лютого 2008, 17:18:59
Найбільша окупаційна тюрма в Західній Україні вперше відкрила двері для дослідниківВперше в історії незалежної України науковці та дослідники були допущені у львівську «cвятая-святих» всіх окупаційних режимів – тюрму на вул. Ст.Бандери, 1, більш відому львів’янам як «тюрму на Лонцького».
Тут перебували керівні органи оперативних карально-репресивних структур польського, радянського та німецького окупаційних режимів, діяльність яких мала на меті планування та проведення ліквідації політичних противників. Паралельно тут містилася в’язниця для політичних в’язнів, де проводилися допити із застосуванням тортур, катувань, моральних та фізичних знущань.
У трагічні дні кінця червня 1941 року тут було знищено найбільшу кількість політичних в’язнів в Західній Україні – 1645 осіб, що становило 41 відсоток від усіх помордованих в’язнів Львова. Саме після тих подій за в’язницею «на Лонцького» закріпилася особливо сумна слава. За часів німецької окупації тут містилася слідча в’язниця, де проводилися допити противників Рейху. Під час одного із таких допитів в листопаді 1942 року тут було закатовано одного із провідників ОУН, генерал-політвиховника УПА Івана Климіва - «Легенду».
Після Другої світової війни в’язниця використовувалася радянськими карально-репресивними органами для утримування полонених повстанців під час слідства. Після проголошення незалежності України тут було розташовано слідчий ізолятор СБУ.
У громадськості міста в’язниця «на Лонцького» стала уособленням окупаційних влад та їх репресивних методів діяльності. Ця в’язниця використовувалася для знищення будь-яких проявів визвольної боротьби українського народу, тут відбувалася організація вбивств провідних діячів українського визвольного руху і тисяч українських патріотів.
Науковцям дозволили ознайомитися із приміщенням колишньої тюрми, оглянути підвал, поверхи приміщення, тюремний дворик, камери, тюремне обладнання, що ще збереглися від страшних часів окупації.
Співробітниками Центру досліджень визвольного руху було проведено перший етап дослідження про перебіг політичних репресій на території колишньої в’язниці і підготовлено історичні довідки для Львівської міської ради, Українського інституту національної пам’яті, Служби безпеки України.
Прес-центр ЦДВР
www.cdvr.org.ua,
www.upa.in.uaВідповідь від: 21 Лютого 2008, 17:19:36
Четверта влада Автор: Володимир Ільків
Джерело: Портал українця
Коментарі (0)
Чим живе звичайна нормальна людина? Звичайна нормальна людина, перш за все, живе звичайними буденними проблемами. Хтось їх вирішує краще, хтось гірше. Досвід тих, хто навчився краще вирішувати свої буденні проблеми, міг би бути не лише цікавим але і корисним. Натомість, нам постійно нав’язують думку про те, що головним предметом нашого зацікавлення має бути розподіл повноважень і багатства держави між “великими» українцями. Хто нав’язує? Нав’язує ЗМІ. Для того, аби цікаво розповідати про реальні життєві проблеми людини і позитивний досвід їх вирішення, потрібні значні затрати часу, зусиль, таланту, грошей. На політиків багато витрачатись не потрібно, бо вони завжди готові говорити про «гострі» суспільні проблеми. Зведіть до купи двох протиборствуючи політиків, і шоу забезпечене. Дешево і сердито. Дешево для ЗМІ і сердито для суспільства.
Сьогодні деякі політичні сили здіймають піну довкола референдуму про членство в НАТО. Але, що ми знаємо про НАТО, окрім старих ідеологічних штампів? То за що ж голосувати будемо, за штампи? Народ України, всупереч думці політиків, звання «лоха» вже переріс. Ми спроможні робити правильний вибір, при умові об’єктивної поінформованості. То хто ж має забезпечити нам цю об’єктивну поінформованість?
Представники ведучих ЗМІ утворюють спільну робочу групу по вивченню і висвітленню теми НАТО. Медійний продукт – результат роботи спільної робочої групи – є спільною власністю всіх учасників проекту. На час роботи над проектом запроваджується мораторій на висвітлення теми НАТО українськими політиками. Коли говорять журналісти – політики мовчать. За цим принципом ЗМІ ще ніколи не діяли, а тому варто спробувати.
Коли говорять журналісти – політики мовчать
І лише після того, як своє слово про НАТО скажуть журналісти, можна надати слово і політикам.
Нафта, газ, труби, ціни, тарифи. Тема життєво важлива. Але. За оцінками експертів світові запаси нафти і газу вичерпаються за тридцять, від сили п’ятдесять років. А що далі? Яка альтернатива? Можливо комусь здається, що тридцять-п’ятдесять років – це занадто далека перспектива. Патологічно жадібні і істерично марнославні українські політики напевно так і думають, але державні діячі так думати не повинні. Журналісти, які служать суспільству, а не прислуговують політикам, також не повинні так думати. Розв’язання проблеми альтернативи нафті і газу - це вирішення питання енергетичної незалежності держави, а значить, і незалежності політичної.
Демократія, демократія, демократія. Але чи можна говорити про демократію в країні, де між багатими і бідними пролягає прірва? Демократію по-українськи можна звести до такої формули: «ми вас обікрали, обкрадаємо, і будемо обкрадати, але ви маєте право голосно висловлювати своє обурення». Розмови про демократію в сьогоднішній Україні, розмови про демократію, що перемогла в сьогоднішній Україні – це зомбування людей з метою збереження існуючого стану речей. В країнах Євросоюзу середній показник співвідношення доходів 20% найбагатших громадян до 20% найбідніших громадян становить 4,8 до 1-го. В Україні, на думку оптимістів, цей показник становить 15 до 1-го. Песимісти говорять про співвідношення 40 до 1-го. То чи можемо ми, при збереженні існуючого стану речей, претендувати на європейські стандарти життя і, відповідно, європейські стандарти демократії. Якщо провідні українські політики на цю тему говорити не хочуть, то чому би ЗМІ не «допомогти» їм у цьому. Яким чином? Популяризацією серед народу ідеї більш справедливого співвідношення доходів.
Журналістика в Україні може бути цікавою.
Володимир Ільків
Львів
Відповідь від: 21 Лютого 2008, 17:21:33
«Перекошене» громадянське суспільство Автор: Володимир Ференц
Джерело: Портал українця
Коментарі (0)
Після проголошення незалежності ми сперечались про національну ідею, приватизацію і ринок, а про громадянське суспільство не думав ніхто. Вважалося, що якщо є суспільство і є громадяни, то суспільство не може бути не громадянським. Поняття “громадянське суспільство” придумали не українці. Це схоже на якусь технологію, щоб за ознаками “громадянського суспільства” вимірювати ступінь нашої демократичності, демонструвати нашу відсталість і в такий спосіб нами маніпулювати. Пропаганда возносить цей термін вище будівництва держави в ранг ознаки новітнього інтернаціоналізму. Виглядає смішно, адже на цьому порожньому місці побудовано чимало грантоїдних структур. Люди , які на штучній темі громадянського суспільства роблять кар’єру і політику, з усіх сил доводять - громадянське суспільство в Україні є і воно нормально розвивається. Наводять приклади волотерської діяльності у сфері боротьби зі СНІДом, наркоманією, пропагують численні фонди і грантоїдні організації. Громадська діяльність кипить, звіти справно пишуться, самореклама грантоїдів творить ілюзію потужної громадської активності українців. Все це називають громадянським суспільством, але таке суспільство однобоко зорієнтоване, перекошене в напрямі стандартного “міжнародного набору цінностей на експорт”. Це дуже нагадує підступне месіанство старого світу з його дзеркальцями, намистом і “вогняною водою” для аборигенів. Непоганий гумор, якби все не мало такої потужної фінансової і медіа-підтримки. Дехто з українців, щоб не виглядати відсталими не європейцями, починає активно підігрувати цій технології втручання в нормальний розвиток українського суспільства. Число прихильників “громадянського суспільства” зростає, хоч достеменно ніхто не знає що це таке і навіщо. Внаслідок цього відбувається зміщення уваги на порожню формулу і відволікається увага еліти від розбудови в Україні суспільства українських громадян як міцної і традиційно збудованої твердині українського народу, держави. На відміну від мантр на тему “громадянського суспільства” інформація про гармонійний розвиток нації для більшості українських ЗМІ є нецікавою, майже “неформатом”.
Мало хто переймається тим, що для громадянського суспільства передовсім необхідні свідомі громадяни. Контроль діяльності влади, допомога бідним чи захист меншин – це похідне, якщо є діяльні і відповідальні громадяни. В “перекошеному громадянському суспільстві” держава існує окремо від громадян, які не відають як то бути справжніми громадянами. Цього в СРСР не вчили, а молодих вчать ті, що знають про громадянство із західної пропаганди як теорію. Що робиться для формування громадян з постсовкового конгломерату і молодого дезорієнтованого сучасного покоління? На рівні держави і суспільства системної просвітницької дії в цьому напрямі явно недостатньо. Освіта в основній масі як слід не виховує українських громадян з пошаною держави, державної мови, знанням обов’язків і прав, баченням своєї ролі в суспільстві і головне – не вчить готовності конкурувати за власне місце під сонцем в Україні і світі. Останнє найголовніше, але цим переймаються тільки деякі школи для багатої еліти. Загальна школа зорієнтована випускати у світ інертного, байдужого і ледве мовного, нікому не потрібного в Україні українського молодого громадянина. А щоб в перспективі українські громадяни нікому не заважали порядкувати на нашій землі, соціаліст Ніколаєнко планував запровадити уроки “толерантності”. Такому суспільству хоч по головах ходи, воно житиме ілюзіями і головне - справно працюватиме за невелику платню.
Молодь інтуїтивно не бажає такої долі, тому намагається пристосуватись. Зріла частина суспільства мусить починати із засвоєння прав та обов’язків громадянина. Що робиться з правової просвіти? Видаються коментарі кодексів, на першому телеканалі демонструють нудний показовий суд - і все. Пересічний громадянин перед сном не читає коментарів, не має терпіння дивитись показовий суд на забутому державою державному телеканалі. Він дивиться на інших телеканалах політичні шоу, де політики дуже часто відверто перекручують сенс статей законів і навіть Конституції. Біда в тому, що державне міністерство юстиції досі не має практики офіційно реагувати на всі публічні перекручення законів на тих же телеканалах.
Адвокати не кожному по кишені. Чи є в Україні нормальні правозахисні організації, які могли б безкоштовно надати правову допомогу громадянам, якщо цього не робить держава? Формально вони є і з великим успіхом переймаються правами біженців і стандартним імпортованим набором проблем в обмін на міжнародну похвалу та гроші зарубіжних фондів. Їм вигідно не бачити порушень прав звичайних українських громадян, українців. От якби вони були біженцями, наркоманами, сексменшинами… Про підтримку справжнього національного правозахисного руху ніхто не дбає і не дбатиме – навіщо зайвий клопіт владоможцям і олігархам? Так, громадською діяльністю, в тому числі і правозахисною, повинні опікуватись самі громадяни, адже спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих. Проте громадян, бажаючих цим займатись дуже мало - отже й немає громадянсько-активного суспільства. Нечисленні і формально підтримувані державою українські громадські організації практично відлучені від українського інформаційного простору тому по-сучасному працювати не можуть. Українці не дуже уявляють собі, як то працювати в сучасній громадській організації, мають ще совкову нехіть до такого виду діяльності. Все тримається на нечисленних ентузіастах, які крім цього мусять щодня заробляти собі на прожиття. В партії йти охочих мало, хоч там можуть дещо пообіцяти. Громадська діяльність нічого крім проблем не обіцяє…
Чи є в Україні політичні партії як державотворча основа, що формує стрижень громадянського суспільства? Були спроби їх створювати доки не прийняли закон про вибори за закритими партійними списками. При владі партій немає - є блоки, але за Конституцією громадянин може стати лише членом партії. Є пару партій, але вони чомусь занадто переймаються інтересами сусідніх та інших держав світу і ще казна чим, тому державотворчими не є. От і відбито в українців будь-яку охоту особисто вступати в партії і громадські організації, тобто бути громадсько-активними. Зате громадську активність гучно імітують грантоїдні структури. Українці заспокоїлись і геть збайдужіли до українських організацій, читають і дивляться те, що їм подають. Громадянство втрачає організованість, стає великим збором домашніх філософів і критиків, готових сперечатися без толку на будь-яку тему з будь-якого приводу. Суспільство беззахисних, лінивих, безвольних агресивних демагогів - так виглядає примара нашого “перекошеного громадянського суспільства” . За це нас погладить по голівці і буде вихваляти весь світ, як малих дітей. Дали іграшку-демократичну цінність, похвалили, відібрали гроші в обмін на фантики-долари, знову похвалили за мирний характер та дивовижну працелюбність – молодці, ви живете в універсальному громадянському суспільстві!!!
Володимир Ференц
м. Івано-Франківськ
Відповідь від: 21 Лютого 2008, 17:22:02
Заспівали героїчної
Автор: Ольга ЖУК
Джерело: Украъна молода
Коментарі (0)
Надвечір 19 лютого біля Міжнародного культурного центру мистецтв вишикувалися козаки з гвинтівками. Були гучні постріли і спалахи фотоапаратів, хлопці примірялися до вояків, а дівчата мило їм підморгували. У вівторок у Києві вперше проводився фестиваль української героїчної пісні «Молода гвардія», започаткований Олегом Скрипкою.
15 бійців культурного фронту
«Маємо прекрасну подію, коли 15 бійців культурного фронту битимуться за забуту повстанську, козацьку і стрілецьку пісню. Ми переходимо у стадію духовного ренесансу», — почав вечір Олег Скрипка і представив першого бійця — кобзаря з Донеччини Сергія Солоного. Він приїхав із гуртом «Зоряний корсар», який вже більше 10 років не виступав разом. Майже як «Лед Зеппелін». Ні про який розігрів, «фригідну публіку» чи розбещених киян і не могло йтися. Атмосферу драйвовості вловили з перших акордів. А далі розбудив рідну землю Фома у вишиванці, згадав про крутівців Тарас Силенко, мечем і набоями пробився Тарас Чубай, розказала про українську любов українського серця української дівчини на українській землі Марія Бурмака, довів, що наша пісня не вмре, не загине, 13–річний кобзар Святослав Силенко, чому ми вже давно не мали держави, розмірковував Едуард Драч, Фагот із гурту «ТНМК» задля стрілецької пісні «Пливе човен» навчився грати на фаготі.
Андрій Підлужний і гурт «Тартак» виконували дві авторські героїчні пісні, одна з них була прем’єрою. До речі, кожен виступ артистів на великому екрані супроводжувало відео з документальних фільмів про вояків УПА.
«У підвалах, де зараз маємо гримерки, колись була катівня НКВС і гестапо, де закатовано велику кількість інтелігенції. Нехай їхні душі почують нас», — нагадав Тарас Компаніченко. Рокери з гурту «Воплі Відоплясова» змінили формат, ставши січовими стрільцями, і заспівали «Ще не вмерла Україна» разом з усіма учасниками і глядачами.
Вальс на паркеті
Коли за дві години концерту всі досхочу наспівалися, Олег Скрипка запросив піднятися на третій поверх палацу на офіцерський бал. У круглій рожевій залі грав військовий оркестр і кружляли у вальсі ліцеїсти–богунівці зі шляхетними панянками у вечірніх сукнях. Повальсували і музиканти — Сергій Фоменко, Марія Бурмака, Олег Скрипка. До речі, в іншому залі упродовж фестивалю проходила виставка плакатів, архівних документів вояків УПА. Її оглянули письменники Марія Матіос, Оксана Забужко, Іван Драч, Павло Мовчан, кінорежисер Олесь Санін.
Олег Скрипка на прощання зізнався «УМ»: «Якби я не був геройською людиною, я плакав би весь час. Ми всі зійшлися душею на відео, піснях, декораціях. Зізнаюся, що в нас завис комп’ютер із записом пісень. Лише за півгодини до початку фестивалю із заводу привезли диск «Української героїчної пісні». Слава Богу, все вийшло навіть краще, ніж ми сподівалися. Якби я написав хоч сто пісень, артисту все одно потрібен резонанс його діяльності. Такого ефекту не очікував. Напевне, тому, що в нас таких подій більше немає. От і доводиться самому їх створювати».
Відповідь від: 21 Лютого 2008, 17:22:28
Німецькі ґоти Diary Of Dreams в Києві
Український Ґотичний Портал продовжує проводити події за участю знаменитостей світового рівня.
Цього разу УҐП радо представляє виступ легенди німецької і світової ґотичної сцени Diary Of Dreams у Києві.
Концерт відбудеться 23 лютого у домівці SkyHall (вул. Маршала Малиновського 24/10, ст.м.Оболонь, ЦСД "Дивосвіт"). Цим дійством німецький гурт розпочинає свою першу подорож країнами колишнього СРСР.
Розклад дійства:
--------------------------------------------------------------------------------
18:00 - відкриття дверей
SkyHall (вул. Маршала Малиновського 24/10, ст.м.Оболонь, лівий бічний вхід ЦСД "Дивосвіт", 4-й поверх
18:30 - початок виступу одеської формації Gray/Scale
19:10 - Diary Of Dreams розпочинає свій виступ
21:00 - закриття дверей домівки.
21:30 - 6:00 ді-джейська вечірка в клубі Прайм (Кудрявский узвіз 5б)
На вході - огляд зовнішності!
Вхід на коценрт - 100-120 грн.
Вхід на вечірку - 25 і 15 грн (тільки з квитком на Diary Of Dreams!)
Квитки можна придбати при вході. Іногородні мешканці можуть попередньо замовити квитки за особовими (097) 672 6679 або (095) 508 5879
Зголошення новинарів на скриньки:
evilly@gothic.com.ua ,
mad@gothic.com.ua ,
stranger@gothic.com.ua . Докладніше про дійство - тут
Відповідь від: 21 Лютого 2008, 17:24:30
У Києві відкрилася виставка книжок, виданих за державний кошт Вдвічі більше грошей виділяє держава на видання книжок цього року.
А це - 40 мільйонів гривень з бюджету, і нині бібліотеки активно подають у відомства заявки на літературу, яку найбільше запитують читачі. Бо видають книжки державним коштом спеціально для бібліотек. Вони наразі - єдина система державного книгорозповсюдження. А напередодні Міжнародного дня рідної мови відкрилась їхня виставка і у Національній парламентській бібліотеці.
У парламентській бібліотеці - день бюджетної книги. Міністерства та держкомітети звітують виданими на державне замовлення книгами. Тут і нові підручники для усіх нацменшин, і історичні енциклопедії, а класиків - навіть іноземною мовою пропонують.
--------------------------------------------------------------------------------
Ніна Прибєга, директор державного видавництва: "Ми всі вчимо англійську мову - це міжнародна мова, і тому про Шевченка повинні знати в світі. Це надзвичайно важлива акція, і така книжка повинна бути в будь-якій школі, в будь-якій гімназії".
Усі ці видання отримають бібліотеки. Бо державну книжкову мережу Україна втратила.
Максим Стріха, заступник міністра культури та туризму України: "З 500 з чимось українських райцентрів книгарні залишилися не більше як в 10 відсотках".
Розвиток книговидання, стимульований зменшенням податків, наразився на іншу проблему - як донести вітчизняну книжку до читача. Якби книгарень було більше, то й наклади були б більшими, і перелік найменувань став би різноманітнішим.
Олександр Красовицький, директор приватного видавництва: "Поки що дуже мало перекладів світової сучасної літератури, я думаю що це справа найближчих років - змінити цю ситуацію".
Вже цього року ситуацію змінює підвищене фінансування. Замість торішніх 20 мільйонів гривень у держбюджеті на книжки передбачили вдвічі більше.
Едуард Прутник, голова Державного комітету з питань телерадіомовлення України: "Президент підтримав пропозицію і вийшов з ініціативою збільшити суму до 100 млн. грн., тому якщо буде прийнята нова цифра, то в 5 разів більше буде".
Нині у Держкомтелерадіо, який втілює програму "Українська книжка" - понад півтори тисячі заявок на нові видання. Усі наразі - для бібліотек
Відповідь від: 21 Лютого 2008, 17:24:53
Зустріч з гетьманичем23 лютого в Народному Домі "Просвіта" відбудеться зустріч з Борисом Скоропадським, онуком гетьмана Павла Скоропадського (період 29.04 - 14.12.1918).
Запрошуємо всіх зацікавлених на цікаве спілкування на тематику розбудови держави, презентацію його книги "Міфи та уроки Другого Гетьманату". Початок о 15.00 год.
прес-служба ОДА
Відповідь від: 21 Лютого 2008, 17:25:13
Сходження на снігову вершину гори Хом'як організували Прикарпатські пластуни до дня народження Бейдена Пауела Сходження на снігову вершину гори Хом'як організували Прикарпатські пластуни до дня народження Бейдена Пауела, засновника скаутського руху в світі.
Бейден Пауел в 1901 році написав книгу "Скаутинг для хлопців", яка дала початок світовому скаутському рухові. На сьогодні в світі налічується понад 38 мільйонів членів скаутських організацій. В Україні скаутинг представлений національною скаутською організацією Пласт, яка об'єднує близько 10-ти тисяч пластунів різного віку. В Івано-Франківську ця цифра складає приблизно 400 чоловік, віком від 6-ти років.
Цими вихідними прикарпатські пластуни, в рамках відзначення 151-ї річниці народження Бейдена Пауела, планують організувати "Лещитарський табір" в селі Яблуниця.
--------------------------------------------------------------------------------
Голова Івано-Франківської організації Пласт Тарас Зень, каже, що дійство стимулюватиме молодь до зимових видів спорту.
Сергій Гнесь, інформ.служба ТРК «ВЕЖА»
Відповідь від: 21 Лютого 2008, 17:25:52
Гайдамаки йдуть в ефірТема мобільного зв'язку у любовних стосунках все міцніше входить в українську музику.
Після Стільникового Кохання групи Тартак своє слово 20-го лютого, у середу, скажуть і Гайдамаки, які цього дня презентують нову пісню Ефір. Композиція виходить на підтримку нового альбому групи - Кобзар, який вийшов у світ 8 лютого.
«Це пісня про трохи таке розірване кохання, але без трагедії. Двоє закоханих знають, що вони зустрінуться, а в даний момент вони перебувають так далеко, що спілкуватися можуть тільки в ефірі. Насправді це SMS-ки, звичайно, а SMS-ки це думки, які посилаються весь час з однієї мобілки до другої», - так описав ідею композиції її автор і лідер Гайдамаків Сашко Ярмола.
--------------------------------------------------------------------------------
Для нього це цілком біографічна пісня, яку він написав у момент розлуки зі своєю дівчиною, яка поїхала на заробітки у Велику Британії збирати малини. Кілька місяців спілкуватися закоханим доводилося короткими текстовими повідомленнями, внаслідок чого і виникла ця пісня, яка спочатку не сподобалася коханій Сашка.
«Перша реакція була дуже негативною, тому що пісня не звучала музично так класно. Я її спершу заграв їй на гітарі і вона сказала, щоб я її сховав і нікому не показував. Але я її показав до того вже в гурті і гурт встиг зробити музичну форму. Так що ясно, що її ніхто вже ховати не буде», - розповів Сашко.
Не ховає її група і від слухачів. Навпаки, для радіоефіру хлопці підготували ще одну, неальбомну версію композиції, яка і буде презентована 20-го лютого.
Відповідь від: 21 Лютого 2008, 17:26:10
23 лютого керівники обласних рад Західної України офіційно проголосять у Львові Рік замків і палаців 23 лютого перший заступник голови Івано-Франківської обласної ради Зіновій Береговський, начальник головного управління туризму і культури облдержадміністрації Володимир Федорак і депутат облради, голова обласної організації Національної Спілки письменників України Василь Добрянський на запрошення голови Львівської облради Мирослава Сеника візьмуть участь в обговоренні пропозицій щодо спільних проектів з промоції замків, палаців Західної України, ініціювання та впровадження заходів збереження та відродження архітектурної спадщини регіону , що проходитимуть у Золотій залі Палацу Потоцьких.
Про це 19 лютого ЗІКу повідомили у прес-службі голови облради.
--------------------------------------------------------------------------------
Обговорюватиметься Декларація про наміри голів семи обласних рад - Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької - підтримати ініціативу громадських організацій та оголосити 2008 рік Роком замків та палаців Західної України . Підстава: у зв'язку з особливим значенням замкових та палацових комплексів для розвитку туристичного потенціалу.
Декларація, яку планують підписати керівники облрад, передбачає звернення до Президента України, спікера, Прем'єра та віце-прем'єра з гуманітарних питань , а також до зарубіжних регіонів та міст, які мають побратимські стосунки з західноукраїнськими областями та містами, міжнародних організацій, громадських діячів із закликом - долучитись до проведення Року замків і палаців Західної України.
Водночас у Львові відбудеться перше засідання оргкомітету з проведення Міжнародного фестивалю регіональної культури "Галицькі фестини" за участю трьох областей - Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської.
