Депресивне телебачення
Час не стоїть на місці, життя постійно змінюється, і це стосується кожного із нас. Та чи міг Степан Баран у 1992 році, створюючи Калуське міське телебачення за ініціативи міського голови Калуша Романа Васильовича Сушка, передбачити, що його дітище в силу чиїхось не завжди і не всіма зрозумілих амбіцій буде так видозмінюватися, так його штормитиме. Та й сам Сушко своїм авторитарним стилем керівництва такі пертурбації призупинив би «на корені».
Проте сьогоднішня влада демократична, і тому у перипетії творчого колективу не дуже-то й втручалася, допоки не стало відомо, що 31 жовтня над Україною зійде зірка нових місцевих виборів і не для кожного з тих, хто сьогодні при владі, вона буде щасливою. Тут всі, хто хоч трохи має силу, нагадали собі, що в місті є телебачення, що воно таки має потужний інтелектуальний та технічний ресурс, то ж непогано було б накинути на нього віжки.
Та не тут-то було. «Там, де ви вчилися, я викладав», – неодноразово повторював мер Ігор Насалик нинішнім депутатам міської ради. Проте вони так нічого й не зрозуміли, погано вчилися, напевне.
Отож, повертаючись у минуле, хочу нагадати калушанам, що міське телебачення тихо-мирно існувало при неконфліктному директору Іванові Морозу до 2007 року. Та, прийшовши до влади у 2006-му і завершивши кадрові ротації, нова міська команда вирішила взятися й за телебачення. Їх мотивація була не такою вже й незрозумілою – Насалик на вибори мера більше не піде (для чого йому це?), то ж потрібно відтепер думати про подальшу свою долю – і у жовтні 2006 року на телебаченні на 0,5 окладу тріумфально з’явилася нова журналістка, красуня-викладачка коледжу культури Тетяна Попадюк.
Іван Мороз, платонічно захоплений її вродою, по-іншому, ніж «наша циганка Аза», її й не називав.
Та молодою красунею захопився не тільки Мороз. 16 листопада, у день їх професійного свята, телевізійників прийшли привітати мер і двоє його заступників. Вітання закінчилося в одному з міських кафе, де Тетяна Попадюк сказала сакраментальну фразу: «Я буду директором телебачення».
Ця ніч і вирішила долю Івана Мороза, і… вже у січні 2007 року вийшло розпорядження міського голови про призначення Тетяни Попадюк виконуючою обов’язки директора міського телебачення – до затвердження її кандидатури на сесії міської ради.
Іван Мороз, людина ще «старої закалки», вступився тихо та мирно, тому й залишився на посаді технічного директора.
Новий вітер повіяв новими змінами, на телебаченні почали робитися ремонти, закупили додатково нову техніку, почали створюватися нові передачі, а привітання в ефірі почала вести сама новий директор. Її ідеї були цікавими, подобалися журналістам, хоча інколи йшли врозріз з умовами ліцензії чи вимогами нормативних документів. Проте магічний погляд прекрасних карих очей робив свою справу. І все було б нічого, та новий авторитарний стиль управління й втручання у творчі процеси, до чого зовсім не були привчені у колективі, призвів до сварок, інтриг і непорозумінь. Публічно ж заштормило, коли деякі члени колективу отримали догани, а один із них розрахувався з роботи, звинувативши Тетяну Попадюк в усіх непорозуміннях та інтригах, що почалися в колективі.
Тут би якраз втрутитися міській владі, та ситуація припала на пік політичного затишшя, і «сильні міста нашого», котрі ще вчора відстоювали позицію Тетяни Степанівни перед мером, зайняті справами більш важливими, ніж справи громади, попросту втратили до телебачення інтерес.
Але опозиція не спала. Скориставшись прорахунками влади, а це було незатвердження кандидатури директора КМТ на сесії міської ради, в листопаді 2007 року депутати проголосували за нового директора телебачення, колегу й соратника голови партії «Наша Україна» Ігоря Очкура – Віталія Крохту, який на той час очолював «Міський інформаційний центр» і зосередив у своїх руках більшість бігбордів, сітілайтів та інших рекламоносіїв Калуша. Тож мати вплив ще й на телебачення, пам’ятаючи, що вибори міського голови не за горами і враховуючи свій вагомий результат на минулих виборах, для Ігоря Очкура було незайвим.
Проте міська рада дивним чином «забула» розібратися з самою Тетяною Попадюк, яка на той час уже майже рік очолювала телебачення. Депутати, не розібравшись у Кодексі законів про працю, створили прецедент, внаслідок якого телебачення стало «двоголовим», а в колективі ще більше заштормило.
Віталій Крохта, заручившись підтримкою більшості міських депутатів, почав штурмувати телебачення, Тетяна Попадюк не допускала його до виконання обов’язків, маючи на те законні підстави, влада не втручалася, мовляв, депутати натворили, хай розгрібають. А в той час клімат у колективі погіршився остаточно, панувала вседозволеність, рекламодавці перейшли на районне телебачення, дотацій із міського бюджету не поступало, люди залишилися без зарплати й перебивалися деінде заробленими копійками. І нікому з керівників міста в голову не прийшло внормувати ситуацію на комунальному підприємстві, ніхто не подумав, що в тих, хто працює для того, щоб громада була бодай хоч трішки проінформована про події у місті, хто несе для нас цю інформацію, є сім’ї та діти, котрих потрібно утримувати, вчити й годувати. Не витримавши напруження, Тетяна Попадюк у січні 2008 року пішла на лікарняний, а Віталій Крохта, скориставшись із її відсутності, приступив до обов’язків директора КМТ.
У колективі Крохту сприйняли добре, чвари потроху вляглися, телебачення почало підніматися з колін. Проте не все було так просто, адже згідно з Кодексом законів про працю, а він є юридично вищим, ніж закон про місцеве самоврядування, на який покладалися депутати в своєму призначенні Віталія Крохти, Тетяна Попадюк, пропрацювавши стільки часу, була вже навіть не виконуючою обов’язки, а повноправним директором телебачення і здаватися не збиралася. Та й що повинні були записати їй у трудову книжку? Звільнена, тому що так захотіли депутати? Такого формулювання закон не передбачив, проте передбачив те, що після 2-х місяців перебування на посаді в.о. людина стає директором автоматично, незалежно від того, що хтось забув винести її кандидатуру для затвердження на сесію міської ради. Хто забув, мав би й відповідати.
Тож пішли довготривалі суперечки, суди, публікації в пресі на захист кожної зі сторін. Суд, звичайно, пані Тетяна виграла, коштувало це міському бюджету більше 36 тис. грн., проте зайти в свій кабінет директора більше так і не змогла. Не витримавши подальших інтриг, написала заяву на звільнення, чим дала можливість Віталію Крохті спокійно працювати, не задумуючись, легітимний він директор чи ні.
Щоб ще більше укріпити своє становище, новий директор КМТ вніс зміни до статуту підприємства – в частині подання кандидатури керівника міським головою, а затвердженням її радою, змінивши на подання й затвердження радою. Зміни до статуту додали новому директору впевненості. «Я ні перед ким не стоятиму на колінах», – запевнив він, наївно думаючи, що тим самим «обіграє» Ігоря Насалика й забере у нього можливість впливати на кадрові призначення на телебаченні.
В ефір перестали виходити передачі, які висвітлювали б події у місті, сесії міської ради не транслювалися, меру був оголошений такий собі бойкот. Негласна війна з мером призвела до припинення фінансування телебачення мерією, колектив перебивався коштами, заробленими від реклами, котрих ставало все менше, а тут ще й грянула криза.
Колектив міського телебачення залишився без зарплати й опинився на грані виживання. І хоча ні перед ким «гнутися» не хотілося, подальші події показали, що «гнутися» таки прийдеться.
«Я погоджуся з будь-якою вашою кандидатурою, яку ви мені запропонуєте, крім В.Крохти», – майже рік тлумачив депутатам міський голова, не вносячи від себе жодних пропозицій, та вони не спішили. Стояло політичне затишшя, обранцям громади було не до телебачення.
Інформація про те, що 31 жовтня 2010 року відбудуться вибори до місцевих рад, заставила і мера, і депутатський корпус знову повернутися до цього питання. За попередніми домовленостями між владними очільниками, на сесію міської ради 16 червня цього року було внесено кандидатуру Романа Матіїва, завідувача сектору з питань внутрішньої політики і зв’язків із громадськістю Калуської РДА, журналіста за фахом. Наступаючи на ті самі граблі, не заслухавши звіту директора КМТ Віталія Крохти, не вказавши на недоліки в його роботі, депутати звільнили його із займаної посади, проголосувавши за Матіїва. Голосував «за» і міський голова.
Віталій Крохта опинився в тій самій ситуації, в якій колись була Тетяна Попадюк, єдиною відмінністю було те, що совісний Роман Матіїв, який уже майже розрахувався з роботи в РДА, не посмів «педалювати» ситуацію. Не було ні захоплення кабінетів, ні вибивання дверей.
За рішенням міської ради, голова повинен був протягом трьох днів укласти річну угоду з новопризначеним керівником ТБ та обговорити умови співпраці.
Проте не так сталося, як гадалося. Розмови про «вето», накладене на рішення міської ради Ігорем Насаликом, почалися вже ввечері. І хоча В.Крохта озвучував наміри подати до суду, це не завадило йому напередодні сесії пакувати свої речі на телебаченні, приготувавшись до гіршого.
Та зранку все стало на свої місця. Що ж змінилося за ніч? У місті поговорювали, що Віталій Крохта, забувши про обіцянки «не гнутися» (адже ситуація тепер торкнулася його особисто, а не колективу), прийшов до міського голови проситися, пообіцявши бути слухняним і зваливши всю вину за свою поведінку на …Ігоря Очкура. Буцімто, це той провокував Крохту до спротиву міському голові, проте тепер Віталій все зрозумів і більше ніколи не буде інструментом у чиїхось інших руках. Подейкували також, що за Крохту просила мера й одна з технічних працівниць телебачення, з якою у Віталія склалися далеко не робочі стосунки. Вона й переконала міського голову, що більш як 70% колективу підтримує Крохту й хоче бачити тільки його на посаді директора.
Насалик ликував – норовлива конячка була приборкана, більше того, стриножена і поставлена на коліна.
Черговий раз міським депутатам показано, «хто ґазда в хаті». Задоволений мер поїхав на три дні до Києва, а повернувшись, заветував рішення міської ради про звільнення Крохти і призначення Матіїва, за яке сам же голосував. «Оздоровчий» термін на роздуми Віталію Крохті даний до 15 вересня. До 15 липня мер пообіцяв виплатити з міської казни гроші, щоб погасити усю заборгованість по зарплаті в розмірі 224 тис. грн.
Фініта ля комедія. Історія закінчилася повним фіаско депутатів ради та перемогою сильнішого гравця.
Тетяна Попадюк отримає свої 36 тисяч гривень, працівники ТБ – зарплатню, держава – податки, а міський голова – пульт управління телебаченням.
Марія СОРОКА
Голосування
26 (24.3%)
Автор
Тема: Калуське міське телебачення (Прочитано 308630 раз)