Завтра, 19 січня, Святим Богоявленням, Хрещенням Господа Бога та Спаса нашого Ісуса Христа завершується цикл зимових святок.
Народні звичаї - свято Водохреща
Сьогодні, напередодні свята, 18 січня, робиться остання, пісна кутя. Від цього походять народні назви свята — Голодна або Плаксива Кутя, а також друга Вілія, Йордань, Водосвяття, Водохреща. Останні назви зумовлені основним змістовим моментом обрядовості й вірувань цього свята — символікою посвяченої води та хреста, що перемагають нечисту силу, очищають від неї весь людський простір. Освячена як у переддень свята, так і 19 січня вода мала властивості зцілювати людей від хвороб фізичних і душевних, захищати від впливу всього лихого. Християнський за своєю суттю обряд Великого водосвяття доповнювали народні звичаї, обряди та вірування.
Цього дня, як і перед Різдвом, не працювали важко, суворо постували, варили пісну кутю. В богоявленське надвечір'я готувалася остання святочна вечеря, неодмінно із непарною кількістю пісних страв, частина від яких призначалася для душ предків, щоб «сі душі накормили та й помітали Святвечір водохресний» (Гуцульщина). Після трапези «проганяли кутю», цей обряд знаменував завершення різдвяно-новорічних святок. Кутю забирали з покуті, де вона стояла із Святвечора, промовляючи: «Іди, кутя, із покутя, а узвар — на базар» (Житомирщина). Мороз, який протягом усіх святкових вечерь так шанобливо запрошували, в цей вечір виганяли ритуальним шумом: галасували, стукали в порожні відра, били качалками, макогонами, палицями в ріг хати, по одвірках дверей, воріт і по парканах. На Поліссі дітям пояснювали, що «Коляда на білих конях від'їжджає».
Вважалося, що опівночі стаються великі чудеса: на одну мить вщухає вітер, запановує цілковита тиша й відкриваються небеса. О такій порі можна дізнатися про своє майбутнє, висловити заповітне бажання, що обов'язково збудеться. А ще можна почути, як худоба говорить людською мовою. Особливої сили набуває вода в усіх водоймах: течія зупиняється, вода починає хвилюватися, стає цілющою, перетворюється на вино.
Напередодні свята хлопці вирубували з льоду престол і хрест, який обливали буряковим квасом або калиновим соком; поруч встановлювали ялинки. Ранком, в очікуванні врочистого посвячення води, до «йордані» — ополонки у вигляді хреста — сходилися всі мешканці. Жінки несли в руках «трійцю» — три зліплені докупи свічки, прикрашені сухими квітами, калиною, намистом і стрічками (Поділля, Гуцульщина). Таку «трійцю» зберігали вдома під образами, адже вона вважалася дуже помічною від усіх негараздів: відводила бурю, грім, страхи й усілякі напасті.
Коли священик занурював у ополонку хрест, хлопці випускали в небо голубів, прикрашених різнокольоровими паперовими стрічками. Це символізувало Духа Божого, що сходить під час водосвяття на Христа. Дорослі чоловіки стріляли з рушниць, щоб відігнати від села нечисту силу, яка в цей момент нібито вистрибувала з води і переселялася на суху вербу. У момент водосвяття завзяті рибалки опускали під лід шматок сіті на палиці, примовляючи: «Ловлю рибу», що неодмінно мало посприяти вдалій риболовлі (Гуцульщина). У деяких місцевосцях України дівчата та жінки намагалися разом із водою прихопити й декілька камінчиків, їх кидали влітку на городи, що, за повір'ям, сприяло врожаю огірків, капусти й іншої городини.
По всій Україні зберігається й нині звичай купатися у водоймах відразу по освяченнi води. За народними уявленнями, таке купання дає здоров'я хворим, особливо необхідне воно колядникам і рядженим, адже змиває з них «скверну».
З освяченою водою поспішали додому, щоб окропити нею господу, хату, городи, вулики. Дівчата вмивалися водою, вкинувши до миски коралове намисто або калину, а потім утиралися червоним рушником, щоб бути красивими та рум'яними. Перед обідом кожен відпивав ковток освяченої води з примовлянням: «Яка ся вода здорова, таким би сме ми здорові!» (Закарпаття). Йорданська вода зберігалася за образами протягом року як універсальний лікувальний засіб. До сьогодні в Україні зберігається звичай «записувати Коляду» — малювати хрести крейдою (вуглиною, часником, тістом) на дверях, вікнах, воротах будинків і господарських будівель, щоб вберегти житло від «усього злого»: хвороб, нещасть, домовика, змій тощо. А ще гуцули роблять невеличкі дерев'яні людиноподібні хрести, прикрашені травами й квітами, які прибивають на видному місці: до одвірків воріт і дверей, а також прилаштовують біля криниць. На окремих гуцульських хатах висіло по декілька десятків таких йорданських хрестів.
На Київському Поліссі після того, як священик посвятить хату, виносили з хати Дідуха, що протягом усіх святок стояв на покуті; різдвяне сіно віддавали худобі або тримали його, щоб «на його кури садити, щоб квочка була гарна». На Чернігівщині з сіна й соломи робили вогнище й перескакували через нього, аби очиститися від усього злого. З печей вимітали попiл i підсипали ним фруктові дерева, щоб вони гарно вродили влітку, або викидали її на лід, щоб не було пожежі в хаті протягом року. Якщо господиня на водосвятський обід місила тісто на пироги, то, не витираючи рук, йшла в садок, обв'язувала яблуню соломою, щоб яблука гарно вродили «такі добрі й м'які, як тісто». На Водохреща завершувався обряд колядування. До цього дня є спеціальні колядки, в яких господарів вітали «із Йорданом, і з водицею, і з царицею, з усім домом, з усім добром...»:
Що й на річці на Йордані,
Там Пречиста ризи прала.
Повісила на калині.
Де взялися Янголята,
Взяли ризи на крилята.
На сході України до першої третини ХХ століття зберігалися розваги на льоду: влаштовували кінні перегони, катання на санках і «хургалі», кулачні змагання чоловіків. Збиралися, як правило, дві команди, які змагалися за чітко визначеними правилами: не можна було бити з-за спини або лежачого, ті, хто виходив із гри, більше не заважали іншим, а сідали на лід або відбігали вбік. Переможцем вважалася команда, якій вдавалося витіснити супротивників подалі від йорданського хреста. Тих, хто відступав, переслідували аж до їхнього села, знімаючи на знак перемоги з церкви дзвін. Це вважалося великою образою для всієї громади. Доводилося сплачувати чималий викуп, щоб повернути дзвін на місце. Але найчастіше такі «баталії» завершувалися в шинку, де і переможені, й переможці гуляли разом (Полтавщина, Дніпропетровщина).
Iз Водохрещ починалися «оглядини» й «заручини», якими відкривався весільний період, що тривав аж до Великого посту. Не тільки по селах, а й у містах заручена молодь каталася, за прадавнім звичаєм, на святково прикрашених конях. Закінчення зимових святок знаменувало половину зими, починалися приготування до весни, бо «тріщи, не тріщи, а вже минули Ворохрещі!».
Відповідь від: 18 Січня 2008, 19:08:23
Церковна традиція - празник Святого Богоявлення
Празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву "Богоявлення" треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлень. Празник Господнього Богоявлення, крім празника Пасхи і Зіслання Святого Духа, належить у Східній Церкві до найдавніших. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський. Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослужіннях святий Іпполит Римський і святий Григорій, Неокесарійський Чудотворець, а в IV ст. в дні цього празника святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та інші Отці Церкви мали гарні духовні науки. Празник Господнього Хрещення показує нам одну з найбільших і найглибших правд нашої святої віри — таїнство Пресвятої Трійці. При Христовім Хрещенні об'явилася Пресвята Трійця, яка посвідчила про Його божество. Люди приносять освячену в церкві воду, кроплять нею рідних і свій дім. Свята вода зберігається в домі і захищає його від лиха і бід.
У народі кажуть, що купання у водоймищі 19 січня не лише додає здоров'я, а й очищує душу, а дехто навіть стверджує, що знімає гріхи.
Коментарі святих отців:
Отець Андрій Власенко, священик УПЦКП: «У цей день освячуються всі води, і тому, звісно, купання у них — це своєрідне очищення. Але для прощення гріхів треба ще покаятися у церкві. А щодо лікувальних властивостей купання, то хочу сказати, що якщо це робити з вірою в серці, то це цілком може допомогти. Багато людей у цей день купається, і мені невідомо, щоб хтось після цього захворів. Це ознака того, що в цей час на води сходить благодать Божа».
Олександр Данилевський, працівник прес-служби УПЦМП: «Я хочу сказати, що якщо людина в це свято не сповідалася, не причащалася, то хоч скільки б вона купалася в Дніпрі, ніякі гріхи з неї не знімаються. Є ж елементарні речі, і катехізис описує, як треба знімати гріхи. Їх може зняти лише священик, і це є таїнство. А купання в річці — це не таїнство. На купання благословіння брати не потрібно. Це приватні речі — чи пов'язує людина свій заплив у тридцятиградусний мороз iз вірою своєю, чи не робить цього — це речі індивідуальні. Але якщо, скажімо, чоловік сповідався, причащався, то будь ласка, він може купатися, якщо відчуває таку наснагу».
Отець Ігор Яців, священик УГКЦ: «Уявлення про те, що вода на Водохреще, йорданська вода знімає гріхи, очевидно, пішло зі старозавітних часів, коли освячення та прощення гріхів відбувалося з допомогою води. Так і Іоанн Хреститель хрестив Ісуса Христа. Зараз є освячений ритуал, який передбачає очищення гріхів людини через сповідь, покаяння та причастя, а очищення водою зараз не вважається канонічним. Рішення про те, чи може людина купатися, чи потрібно їй це, вона приймає самостійно, але треба бути реалістом. І це не випробування віри, бо треба пам'ятати про те, як Ісуса Христа спокушав диявол, коли казав: «Кинься зі скелі, і якщо ти Син Божий, то янголи тебе підхоплять і спустять на крилах». То Христос йому сказав: «Не спокушай». Звісно, якщо людина є загартованою, то вона може купатися».
Голосування
15 (57.7%)
Автор
Тема: Церковні традиції та обряди (Прочитано 295076 раз)