Я знаю декілька прикладів про рак на останніх стадіях:
1. Моя бабуся померла від раку крові - вона не хотіла помирати до останнього подиху, хоча їй було боляче, бо процедури її виснажували дуже, але вона думала про свою доньку і до останього боролося за життя.
2.Мій сусід помер від раку шлунку - від до останьього був в свідомості, був вдома, бо вже не було надії на виздоровлення. Він казав, що у нього нічого не болить, хоча висихав на очах. Вмер будучи свідомим.
3. Дівчинка 17 років померла від раку. Померла в лікарні. Вона відмовилася від всіх знеболювальних і до останньої хвилини боролося за життя, переносила всі страждання і болі.
Кожна людина, яка наближується до смерті, частіше за все, хоче продовжити життя.
Ще два приклади:
1. Дівчина хотіла покінчити життя самогубством, через несправджене кохання. Її тато був лікар, тому вона знала, що потрібно приймати, щоб померти. Вона наїлася якихось ліків, коли нікого не було вдома. Коли отрута почала діяти, вона зрозуміла, що хоче жити, проте навіть дійти до умивальника, щоб виблювати чи попити води вона не змогла - втратила свідомість. В цей день батько раптово відчув сильне бажання приїхати на обід додому. Він її врятував. Тепер вона каже: Я ніколи не покінчу життя самогубством.
2. Хлопець вирішив покінчити життя самогубством, бо його кохана вийшла заміж за іншого. Він напустив у ванну води, заліз туди і вскрив собі вени. Його друзі, які приходили до нього додому, як до себе, в цей момент зайшли в квартиру і витягли його непритомного з ванни, викликали швидку - врятували. Тепер він впевнено говорить: "Я ніколи більше такого не зроблю, якби важко мені не було."
Дійсно, в критичні моменти, людина слабка. Саме тому є поруч рідні і близькі, друзі, щоб допомогти їй перемогти свою слабкість. Я проти евтаназії. Людина, кожна, повинна за часів життя віддати право на своє життя Богу. І перестати використовувати його лише за всласним розсудом.